Вступ. Повномасштабна російсько-українська війна, яка уже триває майже два роки, принесла десяткам мільйонів цивільного населення України, задіяним у ній комбатантам, іншим особам нелюдські муки і страждання. Вони співставні за глибиною і масштабами впливу на особистість з муками і стражданнями, що їх завдали людству обидві світові війни минулого століття. Ця війна докорінно змінила ієрархію майже усіх суспільних цінностей українського соціуму в цілому та більшості українців зокрема. Вона безальтернативно висунула на найпріоритетніші позиції проблематику міжнародного гуманітарного права, у якому сконцентровано узагальнений цивілізаційний досвід захисту по мірі можливого передусім цивільного населення, а також інших груп соціумів воюючих держав, які в той чи іншій спосіб стали жертвами локальних збройних конфліктів або повномасштабних воєн. Не випадково ця галузь міжнародного права спершу після її появи одержала назву права війни, дещо згодом – права збройних конфліктів, а наразі найвідоміша як міжнародне гуманітарне право.
Це право щоразу стає найактуальнішим відповідному суспільству, як тільки на його землю приходять війна з її катаклізмами. І якщо самої такої війни нерідко стає неможливим уникнути, то полегшити її найжахливіші прояви та супутні явища допомагає достеменне знання природи міжнародного гуманітарного права, послідовне застосування його у всіх можливих випадках.
Ступінь наукової розробки проблеми найавторитетніші дослідники міжнародного гуманітарного права оцінюють як недостатній. При наявності вичерпного масиву аналітичних розробок багатьох конкретних питань цієї галузі, на їх думку, має місце дефіцит досліджень природи та властивостей міжнародного гуманітарного права, його філософії, узагальнюючих концептуальних розробок міжнародного гуманітарного права в цілому [1, 2, 3].
Метою цього дослідження є осмислення еволюції природи міжнародного гуманітарного права впродовж усього періоду його існування. Заявлена мета конкретизується у наступних його конкретних задачах: 1) аналізі появи перших юридичних інститутів до часу постання цілісної галузі міжнародного гуманітарного права; 2) концептуальному осмисленні квінтесенції природи галузі міжнародного гуманітарного права як ціннісно унікального загально-правового феномену; 3) розкритті принципів міжнародного гуманітарного права.
Виклад основних результатів дослідження.
1. Поява інститутів міжнародного гуманітарного права. Як резонно зазначається у багатьох ґрунтовних дослідженнях міжнародного права, на початку другої половини ХІХ ст. у ньому починає виокремлюватися якісно відмінна від інших група його норм, безпосереднім об’єктом регулювання яких стають відносини між воюючою державою, з одного боку, та населенням насамперед іншої воюючої держави, з іншого боку. Предметом правового регулювання тут виявляється поведінка держав у найширшому розумінні цього поняття під час війни. Сенсом існування міжнародного гуманітарного права є правова регламентація передусім бойових дій, а також інших форм активностей воюючих держав таким чином, щоб зменшити їх жорстокість і надмірність, які виходять за межі воєнної необхідності, сприяти дотриманню гуманітарних стандартів стосовно насамперед мирного населення, а також комбатантів, поранених, військово-полонених та хворих. Квінтесенцією міжнародного гуманітарного права є гуманізм, повага гідності кожної людської особистості воюючих сторін, запобігання порушенню її основоположних прав і свобод.
Безпосередньою датою появи міжнародного гуманітарного права прийнято вважати 22 серпня 1864 р., коли у Женеві відбулася міжнародна дипломатична конференція, предметом обговорення якої став комплекс питань, пов’язаних зі становищем поранених у ході австро-італійської 1848-1849 рр. та франко-австрійської 1859 р. війн. Підсумком цієї конференції стало ухвалення Конвенції про покращення стану поранених і хворих у воюючих арміях [4]. Конвенція визнала за необхідне надання невідкладної допомоги пораненим ще на полі бою фаховим медичним персоналом. Цьому персоналу було надано статус нейтральних і недоторканних осіб. Більше того, ця Конвенція закріпила принцип надання такої допомоги під час збройних конфліктів усім особам, хто її потребував, включно з мирним населенням воюючих держав. Таким оптимістичним виявився старт першого з інститутів міжнародного гуманітарного права.
За рік до ухвалення вищезазначеної Конвенції у тій же Швейцарії було створено організацію Червоного Хреста, яка з 1880 р. почала називатися Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Цей Комітет став ще одним дієвим на той час інститутом міжнародного гуманітарного права.
29 липня 1899 р. на першій Гаазькій міжнародній конференції було ухвалено Конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни з однойменним Положенням, що додавалося до неї [5]. Ключовою особливістю цих актів була обмежена обов’язковість їх приписів – вони були обов’язковими тільки для сторін, що підписали цю Конвенцію і то у випадку, коли всі воюючі сторони певного збройного конфлікту були її учасниками. На цій же конференції було ухвалено і цілий ряд інших актів у сфері міжнародного гуманітарного права.
Своєрідним рекордсменом за кількістю ухвалених Конвенцій у сфері міжнародного гуманітарного права виявилася друга Гаазька конеренція, яка відбулася у 1907 р. На ній було прийнято аж тринадцять різних Конвенцій, що регламентували поведінку воюючих держав під час війни на суші та на морі. У них також містилися норми щодо поводження цих держав з військовополоненими і мирним населенням в разі окупації території іншої сторони збройного конфлікту та чимало інших норм міжнародного гуманітарного права. Особливе місце серед Конвенцій, ухвалених в Гаазі в 1907 р., займає оновлена Конвенція про закони і звичаї суходільної війни, що була прийнята взамін однойменної конвенції 1899 р. [5].
В 1925 р. було ухвалено Женевський протокол про заборону застосування під час збройних конфліктів задушливих і отруйних, інших подібних газів та бактеріологічних засобів [6]. Цей протокол містив також додаткові заборони стосовно застосування під час збройних конфліктів засобів масового враження, які були передбачені ще Гаазькою Конвенцією 1899 р. Останнє було зумовлено масовим застосуванням під час Першої світової війни воюючими державами отруйних речовин.
Важливим кроком в процесі пошуків правових інструментів посилення протидії проявам крайніх жорстокостей під час збройних конфліктів стали ухвалені в Женеві в 1929 р. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у воюючих арміях [7] та Конвенція про поводження з військовополоненими [8]. Перша з них замінила Женевські конвенції про поранених і хворих 1864 та 1907 років, а інша, яка стосувалася правил поводження з військовополоненими, доповнила відповідний Акт другої Гаазької конференції 1907 р.
Одним з найвагоміших завершальних акордів формування галузі міжнародного гуманітарного права став ухвалений в 1936 р. Лондонський протокол про правила дій підводних човнів проти торговельних суден у воєнний час [9]. Відповідно до цього Протоколу затоплення торговельного судна вважалося правомірним лише за умови попереднього переміщення пасажирів, екіпажу такого судна і його корабельних документів у безпечне місце.
У науці міжнародного гуманітарного права резонно висловлюється думка, що важливим джерелом формування галузі міжнародного гуманітарного права стало також гуманітарне право внутрішньодержавних конфліктів. Ми поділяємо цю точку зору. Одним з найкращих, на нашу думку, досліджень витоків та еволюції цієї групи правових норм є монографія Розмарі Абі-Сааб «Гуманітарне право і внутрішні конфлікти» [2]. Її авторка наводить у якості хрестоматійного прикладу цієї групи правих норм так званий Кодекс Лібера. За його правовою природою це є «Інструкція польовим військам США» від 24 квітня 1863 р. щодо їх поводження під час громадянської війни, яку оприлюднив президент США Лінкольн як загальновійськовий наказ №100 [2, p. 34-37].
Такими були основні етапи формування галузі міжнародного гуманітарного права. Місцем його появи та ціннісним епіцентром розвитку на стадії його становлення у вищезазначеній якості без перебільшення була Женева, яка впродовж цього періоду сформувалася не тільки як європейський, але й як світовий правничий центр міжнародного гуманітарного права.
2. Квінтесенція природи галузі міжнародного гуманітарного права. Міжнародне гуманітарне право уже як галузь пласту міжнародного права продовжує залишатися у нерозривному зв’язку з містом своєї появи Женевою. Зокрема, з метою підвищення ефективності та дієвості його норм, які не у всьому витримали перевірку на їх надійність подіями Другої світової війни, 12 серпня 1949 р. у Женеві була скликана спеціальна міжнародна конференція. Основним підсумком її роботи стало ухвалення чотирьох Женевських Конвенцій про захист жертв війни: 1) про покращення становища поранених і хворих в арміях воюючих держав; 2) про покращення становища поранених, хворих та осіб, які зазнали кораблетрощі зі складу збройних сил на морі; 3) про поводження з військово-полоненими; 4) про захист цивільного населення під час війни [10-13].
Важливою віхою подальшого розвитку галузі міжнародного гуманітарного права стала ухвалена 14 травня 1954 р. в Гаазі Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту [14].
У 1977 р. було ухвалено два додаткових протоколи до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. Протокол І стосувався захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, а Протокол ІІ – захисту жертв конфліктів неміжнародного характеру. Вони передбачали цілі системи заходів по посиленню захисту цивільних осіб та комбатантів. Зокрема, правовий статус останніх було надано бійцям та військовополоненим у національно-визвольних війнах [15, 16].
У 1980 р. міжнародне гуманітарне право поповнилось Конвенцією про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть завдавати надзвичайних ушкоджень або мати невибіркову дію [17]. Це далеко не повний перелік основних інститутів міжнародного гуманітарного права, яке продовжує розвиватися особливо динамічно і приростати новими інститутами під впливом викликів воєнних конфліктів останніх десятиліть.
Його спеціальний системний та функціональний аналіз переконує, що усе міжнародне гуманітарне право має винятково гуманістичну ціннісну спрямованість. Його норми зазвичай значні за обсягом. За цим параметром їх можна порівняти хіба що з приписами податкового права. Це зазвичай робить документи міжнародного гуманітарного права об’ємними і складними для їх сприйняття нефахівцями. За способом дії норми міжнародного гуманітарного права є за незначними винятками зобов’язуючими правовими приписами. Їх головною метою є пошук розумного компромісу між імперативами воєнної необхідності та гуманності. Причому воєнна необхідність є складовою міжнародного гуманітарного права і тлумачити її необхідно саме з цього ціннісного підходу.
Вважаємо за необхідне наголосити, що у міжнародному гуманітарному праві на відміну від ціннісно близького до нього права прав людини взагалі відсутнє поняття будь-якого призупинення або обмеження дії його норм. Вони сформульовані у такий спосіб, що не можуть в принципі стати перепоною для армії виграти збройний конфлікт за правилами і звичаями війни. Порушення ж цих норм воюючою армією не призводить до появи у неї вагомих воєнних переваг, спроможних вплинути у вирішальній мірі на перебіг війни. Нинішня війна Росії проти України є ще одним вагомим доказом цієї істини.
3. Принципи міжнародного гуманітарного права. Природа міжнародного гуманітарного права найповніше та найадекватніше проявляється у його принципах. Саме завдяки цим принципам міжнародне гуманітарне право набуло системного характеру. В науці міжнародного гуманітарного права є різні підходи до виділення та обґрунтування його принципів. На нашу думку, найбільш обґрунтованим є підхід, відповідно до якого, виходячи із природи цього права як цінності, виокремлюється три групи якісно відмінних між собою його галузевих принципів: 1) системоутворюючі (основоположні) принципи цієї галузі права; 2) принципи, що регулюють захист цивільного населення і комбатантів – учасників збройних конфліктів; 3) принципи щодо застосування власне засобів і методів збройних конфліктів.
Перша група із вищезазначених принципів лежить в основі як самого міжнародного гуманітарного права, так і інших груп його принципів. До цієї групи принципів належать: принцип гуманізму (його сутність полягає в захисті прав особи під час збройних конфліктів); принцип недопущення дискримінації осіб, які в той чи інший спосіб зачеплені воєнними конфліктами; принцип відповідальності за порушення норм і принципів міжнародного гуманітарного права. Він включає в себе передусім юридичну відповідальність держави, а також кримінальну відповідальність фізичних осіб за допущенні ними злочинні порушення права війни.
Друга із вищезазначених груп принципів є найчисельнішою та найбільш динамічною у своєму розвитку. Її квінтесенція полягає у постійному і тотальному здійсненні гуманності стосовно цивільного населення і комбатантів воюючих держав, у їх сприйнятті воюючими державами не як ворожих елементів, а жертв воєнних конфліктів. Воюючі держави виступають по відношенню до них зобов’язаною стороною.
Третю групу (нерідко у різних наукових дослідженнях міжнародного гуманітарного права другу і третю групи його принципів позиціонують і навпаки, що не має принципового значення, проте суперечить загальній логіці цієї сукупності правових норм) принципів міжнародного гуманітарного права являють собою наступні його засади: принцип обмеження воюючих держав у виборі засобів збройної боротьби; принцип неухильного дотримання воюючими державами розмежування воєнних і цивільних об’єктів; принцип, який забороняє воюючим державам застосовувати конвенційно недозволені засоби ведення воєн; принцип заборони використання у збройних конфліктах конвенційно визначених видів зброї масового знищення; принцип заборони використання зброї, застосування якої призводить до надмірних страждань.
Висновки. Міжнародне гуманітарне право є продуктом розвитку людської цивілізації на певному історичному етапі її зрілості. Воно з’явилося в результаті усвідомлення прогресивними соціумами світу таких фундаментальних явищ, як безцінність людської гідності і життя, а також неминучість руйнівних воєнних конфліктів. Квінтесенцію природи міжнародного гуманітарного права складає його атрибутивний гуманізм. В процесі еволюції цього права вона як принцип залишається незмінною, проте у її конкретних проявах ця природа невичерпна і безмежна. Міжнародне гуманітарне право встановлює мінімальні стандарти прав людини в умовах збройного конфлікту, які з часом змінюються та еволюціонують. Найважливішою властивістю міжнародного гуманітарного права є зобов’язуючий характер його норм. Зобов’язаною стороною за цим правом виступає передусім воююча держава, а також особи, на яких покладено виконання відповідних функцій цієї держави.
Література:
1. Louise Doswald-Beck, Sylvain Vite. International Humanitarian Law and Human Rights Law. International Review of the Red Cross, No. 293, March-April 1993, pp. 94-119.
2. Rosemary Abi-Saab. Droit humanitaire et conflits internes. Origines et evolution de la regiementation Internationale. Editions A. Pedone. Institut Henry-Dunant. Geneve. Paris. 1986.
3. Evan Luard. ‘Civil Conflicts in Modem International Relations’ in The Internstional Regulation of civil Wars. London. Thames&Hudson. 1972. pp. 7-75.
4. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях. ООН; Конвенція, Угода від 12.08.1949. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_151#Text
5. Конвенція про закони і звичаї суходільної війни. Міжнар. конференція у м.Гаазі; Конвенція, Міжнародний документ, Витяг [...] від 29.07.1899. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_765#Text
6. Protocol for the Prohibition of the Use in War of Asphyxiating, Poisonous or Other Gases, and of Bacteriological Methods of Warfare. Geneva. 17 June 1925. URL: https://disarmament.unoda.org/wmd/bio/1925-geneva-protocol/
7. Convention for the Amelioration of the Condition of the Wounded and Sick in Armies in the Field. Geneva, 27 July 1929. URL: https://ihl-databases.icrc.org/pt/ihl-treaties/gc-wounded-1929?activeTab=historical
8. Convention relative to the Treatment of Prisoners of War. Geneva, 27 July 1929. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gc-pow-1929
9. London Protocol in Regard to the Operations of Submarines or Other War Vessels with Respect to Merchant Vessels. 1936. URL: https://digital-commons.usnwc.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1484&context=ils.
10. Geneva Convention (I) for the Amelioration of the Condition of the Wounded and Sick in Armed Forces in the Field. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gci-1949
11. Geneva Convention (II) for the Amelioration of the Condition of Wounded, Sick, and Shipwrecked Members of Armed Forces at Sea. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gcii-1949
12. Geneva Convention (III) Relative to the Treatment of Prisoners of War. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gciii-1949
13. Geneva Convention (IV) Relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War. Geneva. 12 August 1949. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/gciv-1949
14. Convention for the Protection of Cultural Property in the Event of Armed Conflict with Regulations for the Execution of the Convention. Hague. 14 May 1954. URL: https://en.unesco.org/protecting-heritage/convention-and-protocols/1954-convention
15. Protocol I Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and Relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts. 08 June 1977. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/protocol-additional-geneva-conventions-12-august-1949-and
16. Protocol II Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and Relating to the Protection of Victims of Non-International Armed. Conflicts 08 June 1977. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/protocol-additional-geneva-conventions-12-august-1949-and-0
17. Convention on Prohibitions or Restrictions on the Use of Certain Conventional Weapons which may be Deemed to be Excessively Injurious or to have Indiscriminate Effects (with Amendment to Article 1). Geneva, 10 October 1980. URL: chromeextension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://treaties.un.org/doc/Treaties/ 1983/12/19831202%2001-19%20AM/XXVI-2-revised.pdf
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
