Інвестиційна діяльність суб’єктів господарювання є надважливим чинником для економічного зростання, створення нових робочих місць, впровадження нових технологій та інновацій тощо, а також важливим елементом міжнародної фінансової та економічної співпраці.
Вагомого значення іноземне інвестування, його державне регулювання набувають у контексті інтеграції України до Європейського Союзу, підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що позитивно позначається на здійсненні інвестиційної діяльності. Дослідження особливостей державного регулювання іноземних інвестицій в Україні є необхідним й актуальним, оскільки саме на підставі його вивчення та аналізу можна розробити науковий фундамент для виявлення окремих шляхів удосконалення законодавства в цій сфері. Розробка та удосконалення законодавства щодо інвестиційної діяльності є ще більш актуальним в умовах воєнного стану, коли іноземні інвестиції дуже необхідні для підтримання економіки України.
Варто зазначити, що розвитку міжнародному інвестиційному співробітництву, тенденціям у міжнародно-правовій сфері щодо іноземних інвестицій, а також інвестиційній політиці в цілому, присвячено наукові дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, зокрема праці Вінник О., Вознесенської Н., Гаврилюк О., Воробйової І., Литвин Я., Лукач І., Маглаперідзе А., Мосейчук Д., Поєдинок В., Говорушка Т., Притики Ю., Резнікової В., Са- зонця І., Сімсон О., Семерака О., Федорової В., Чернишової Л., Шевченко О., Щербини В. та інших науковців.
Юридичний зміст поняття «іноземні інвестиції» полягає в законодавчому закріпленні його видів, сутності, сфери застосування, правових форм їх здійснення. Істотною умовою інвестиційної діяльності є мета з якою вони залучаються. Вона визначається суб'єктивним господарсько-правовим інтересом інвестора-нерезидента: задоволенні власних матеріальних потреб чи отриманні певного корисного ефекту, в чому і полягає інвестиційна потреба. Корисний ефект може бути як соціальним, тобто загальнозначущим, так і важливим лише для одного суб'єкта - інвестора або іншої особи [1].
Важливо розглянути поняття “іноземних інвестицій” з точки зору трактування в національному законодавстві; відповідних положень міжнародного права та позицій вчених.
Українське законодавство містить цілу низку нормативно-правових актів, що регулюють сферу інвестиційних відносин та/або стосуються інвестиційних відносин. Серед іншого, Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про режим іноземного інвестування”, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Господарський кодекс України.
Закон України «Про інвестиційну діяльність», який є основоположним документом у сфері інвестиційної діяльності, прямо не визначає поняття «іноземні інвестиції», але регламентує, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється бажаний прибуток (доход) або досягається певний соціальний ефект [2].
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає схоже визначення та зазначає, що іноземні інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються господарюючими іноземними суб’єктами в об’єкти, які розташовані на території України, у результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається бажаний соціальний ефект [3].
Більша частина чинних нормативно-правових актів України визначають іноземні інвестиції через родове поняття “цінностей”. В законодавстві було зроблено акцент саме на матеріальній складовій такої діяльності, що певним чином обмежує правову природу інвестиційних відносин.
Вважаємо за необхідне також розглянути деякі іноземні нормативно-правові акти, що надають визначення терміну “іноземні інвестиції”, беручи до уваги, що міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства.
Міжнародний валютний фонд тлумачить поняття “іноземні інвестиції” як вкладення, що здійснюються нерезидентами в іншу державу з метою розширення господарських виробничих процесів підприємства, імпорту товарів та послуг в країну базування або для експорту в інші країни. При цьому контроль управління над підприємствами належить інвестору, а самі інвестиції виступають у ролі акціонерного капіталу [4].
Стосовно доктринальних напрацювань, науковці розглядають поняття «іноземні інвестиції» з різних підходів.
Такі дослідники як І. Л. Сазонець та В. А. Федорова [5] наголошують на тому, що “зовнішні інвестиції” складаються з майна, майнових прав, інтелектуальних та інших цінностей, що належать особі на праві власності або іншому праві; завжди мають грошову оцінку; інвестуються у дозволений законом об’єкт господарської діяльності для одержання певної вигоди у вигляді отримання прибутку або досягнення бажаного соціального ефекту [6].
Вчений А. С. Маглаперідзе тлумачить поняття “іноземні інвестиції” як економічну категорію широкого застосування, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту [7].
С. М. Лісніченко тлумачить поняття “іноземні інвестиції” через капітальні вкладення у сферу матеріального виробництва, які здійснюються іноземними суб’єктами підприємницької діяльності у вигляді високотехнологічного обладнання, засобів виробництва, валютних коштів, прав промислової й інтелектуальної власності, за рахунок яких досягається суспільно-корисний ефект та створюється прибуток [8].
Вчений М. І. Крупка у своїх працях визначає, що іноземними інвестиціями є вкладення, які забезпечують приріст основного капіталу та створюють новий капітал [9].
Таким чином, незважаючи на відсутність єдиного підходу до визначення правової суті поняття “іноземні інвестиції”, їм притаманні певні риси, які відрізняють їх від інших видів господарських операцій. До таких можна віднести наступні: роблять державу конкурентоспроможною, формують нові робочі місця, розширюють можливості для виходу національного бізнесу на світовий ринок, збільшують виробничі потужності, сприяють технологічним впровадженням.
Список використаної літератури:
1. Семерак О.С. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини) / О.С. Семерак // Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформаціі. – Ужгород, 2000. – 164 с.
2. Про інвестиційну діяльність: закон України від 18.09.1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
3. Про зовнішньоекономічну діяльність: закон України від 16.04.1991 р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
4. Кравців В.С. Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України: проблеми та політика активізації: монографія / В.С.Кравців, М.І. Мельник, В.Б. Антонов. – Львів: ІРД НАН України, 2011. – С. 22-23.
5. Сазонець І.Л. Інвестування: міжнародний аспект: навч. Посібник / І.Л. Сазонець, В.А. Федорова. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – С. 112.
6. Гамбург І.А. Наукове обґрунтування та законодавче закріплення поняття «іноземна інвестиція» / І.А. Гамбург // Держава та регіони. Серія: Право. – 2016. – № 1. – С. 81.
7. Маглаперідзе А.С. Інвестиційний менеджмент / А.С. Маглаперідзе. – Донецьк: Норд-Пресс, 2007. – С. 90.
8. Лісніченко С.М. Фінансово-правове регулювання іноземного інвестування в Україні (за законодавством України, ЄС та США): автореф., канд. юр. наук: 12.00.07 / С.М. Лісніченко. – К., 1999. – С. 14.
9. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України: монографія / М.І. Крупка. – Львів: Видавн. центр Льв. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2001. – С. 24.
________________________________
Науковий керівник: Греца Ярослав Васильович, професор, доктор юридичних наук, ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
