ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В УМОВАХ СУЧАСНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ УКРАЇНИ
10.12.2008 22:54
Автор: Альошина Наталя Михайлівна, студентка Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого
[Трудове право та право соціального забезпечення]
Під суб’єктами права в юридичній літературі та законодавстві розуміють учасників суспільних відносин, які регулюються тією чи іншою галуззю права.[1, 17]. Суб’єкти трудового права – це учасники індивідуальних, колективних трудових та інших відносин. Основними суб’єктами трудового права є працівник і роботодавець, як суб’єкти індивідуальних трудових відносин [2, 40]. Колом суб’єктів трудового права є: громадяни, працівники, роботодавці, профспілкові організації або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, трудові колективи, соціальні партнери, органи, що здійснюють контроль і нагляд за дотриманням трудового законодавства, органи, які розглядають трудові спори. Кожному суб’єкту трудового права притаманний специфічний правовий статус, який характеризує його права, обов’язки, відповідальність та інше. В цілому, правове положення суб’єктів визначається трудовою правосуб’єктністю, сукупністю визнаних Конституцією України та законами про працю прав та обов’язків, відповідальністю за невиконання покладених обов’язків. М.Г.Александров писав, що на відміну від цивільного права, де визнано окремо і правоздатність і дієздатність фізичних осіб, у трудовому праві можна говорити про єдину властивість, яка надана радянським трудовим правом громадянину – трудову право-дієздатність[3, 72].
Зміст статусу суб’єктів трудового права включає такі основні елементи:
1) трудова правосуб’єктність – особлива властивість, яка визначена державою і містить в собі наявність певних умов, які дозволяють володіти правами та обов’язками, а також набувати їх своїми діями;
2) основні (статутні) трудові права і обов’язки. Трудова правосуб’єктність також є передумовою наділення певного суб’єкта трудового права такими правами і обов’язками, які безпосередньо випливають з норм закону;
3) гарантії прав і обов’язків, завжди виражаються у формі правових норм, які і регламентують основні положення надання гарантій, а також встановлюють механізм установлених прав;
4) відповідальність за порушення трудових обов’язків – виступає в якості важливого елемента статусу суб’єкта трудового права, надає правовому статусу необхідну визначеність і конкретність, без чого взагалі неможливо говорити про реальне правове становище суб’єктів трудового права.
Права можуть встановлюватись не тільки законодавством, а також і договірними актами – угодами, колективними договорами, трудовими договорами (контрактами), та актами управління – наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.
Сьогодні Україна перебуває на етапі формування правової держави і, на перший погляд, здається, що становлення демократичної соціальної держави в Україні здійснюється повільними темпами. Проте це є цілком справедливим, адже впровадження нових ідей, принципів і положень, трансформація української правової системи не можуть і не повинні бути здійснені миттєво, шляхом радикального зламу існуючих інститутів та норм.
Отже, за роки незалежності розроблено теоретичні аспекти інституту суб’єктів трудового права, але питання щодо проблематики визначення і закріплення правового статусу залишається логічно незавершеним і потребує законодавчого закріплення та регламентації правового статусу.
Література:
1. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справ. Пособие. Издание пятое, переработанное и дополненное / Под ред. В.В. Жернакова. – Х.: «Одиссей», 2007. – С. 17.
2. Бойко М.Д. Трудове право України: навчальний посібник. – К.: Атика, 2006. – С. 40.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
