Військове законодавство сучасної України як система правових актів, які регулюють відносини в галузі військового будівництва, в належній мірі забезпечує діяльність воєнної організації держави умовах повномасштабної війни, об’єктивно потребує подальшого удосконалення спираючись при цьому однаково на передовий міжнародний юридичний досвід та споконвічні вітчизняні правові традиції, особливо періоду XVI століття коли вперше відбувається систематизація норм військового права і з’являються головні збірники законів, що за своєю структурою та змістом в нашому розумінні можна віднести до військових, статутів, положень, законів тощо. Метою дослідження даної роботи є історико-правове охарактеризування «Жовнірських артикулів» як джерела військового права Великого князівства Литовського (ВКЛ) та визначення їх впливу на розвиток суспільних відносин у тогочасній воєнній сфері для неупередженого сприйняття на сучасному науковому рівні.
Особливість дослідження даної теми визначається тим, що сучасні наукові праці, пов’язані з аналізом джерел військового права періоду українського пізнього середньовіччя поділяються на дві групи, а саме: загальні – де військові правовідносини розглядається як один з елементів правової системи, серед яких слід відзначити твори Н. Атаманової, Ю. Бардаха, І.Й. Бойка, Д.П. Ващук, Е. Гудавічуса, О. Дячка тощо; спеціальні – де норми литовсько-українського військового права становлять основну тематичну розвідку, до яких відносяться роботи таких вчених як А. Блануца, Л. Войтович, К. Галушко., В.-Й. Ковалів, В. Крейчі, А. Плахонін, І. Романько, І. Рудянин, О. Сокирко, Б. Черкас, В.А. Шершенькова та інших. На сьогоднішній залишається актуальною колективна праця «Історія українського війська» (Львів, 1936) Б. Крип'якевича та інших авторів, яка постійно перевидається. Однак історико – правовий аналіз збірника законодавства «Жовнірські артикули» другої половини XVI століття як джерела вітчизняного військового права об’єктивно не проводилось.
Характеризуючи вітчизняне військове законодавство пізнього Середньовіччя бажано опиратися на нинішнє юридичне розуміння про військову службу, яка зосереджує в собі всю повноту відносин між громадянами та державою стосовно функції захисту країни та визначає реальний стан виконання громадянами військового обов’язку [1, с. 230; 2, с. 73] і вже на основі сучасного бачення переноситись своєю уявою у ХVI століття, коли державною владою офіційно ухвалюються вихідні акти литовсько-українського права стосовно воєнної сфери правового регулювання, одним з яких став збірник «Жовнірські артикули» з положеннями саме про порядок проходження військової служби.
Потрібно зазначити, що «Жовнірські артикули» не досить відомий нормативний акт військового права XVI століття. Як документ значної юридичної ваги хоча і повинен бути у Литовській Метриці – державному архіві .Великого князівства Литовського, але науково на сьогоднішній день не оброблений археографами. З текстом «Жовнірських артикулів» є можливість повністю ознайомитись та проаналізувати у публіцистичних роботах Олександра Гваньїні «Хроніка європейської Сарматії» (Краків, 1578), . Мацея Стрийковського «Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі» (Кролевець. 1582), та частково «Volumina legum» – 6-й томному зводі інкорпорації польського законодавства з XIV століття і до 1736 року Ю. Залуського та С. Конарського (Краків, 1736).
Повна назва даного законодавчого акту є «Жовнірські артикули у Великому князівстві Литовському ухвалені на генеральному сеймі і затверджені та дані рицарським людям ясновельможним паном Григорієм Ходкевичем, Віденським каштеляном, Найвищим Гетьманом Великого князівства Литовського, мужем, гідним вічної пам’яті» [3, с. 391], що офіційно був ухвалений на Загальному(Вальному) Сеймі за ініціативою Гетьмана земського ВКЛ (1566-1572 р.р.) Григорія Ходкевича, Ознайомившись з часом проведення та порядком денним Загальних Сеймів ВКЛ другої половини 60-х років XVI століття, автор вважає, що зазначений сейм, де були ухвалені «Жовнірських артикулів,» відбувся у Городні 25 квітня – 12 липня 1568 року, а так як великокняжа легалізація постанов своїм підписом та скріплення печаткою і регістрації в архіві Литовської Метрики канцлером здійснювалась в останній день сейму, то датою даного законодавчого акту слід вважати 12. О3. 1568 року. В підтвердження зазначеної хронології слугують також військові постанови Другого розділу «Про оборону земську» Статуту Великого князівства Литовського [4, с. 266-275], що вступив силу ще з 1 березня 1566 року, які переважно стосувалися посполитому рушенню (призову до війська під час оголошення воєнної мобілізації) «війну служити». Тексти цих документів не співпадають, а навпаки за своїм змістом розумно доповнюють один одного.
На момент ухвалення «Жовнірських артикулів» 1568 року до джерел військового права Великого князівства Литовського XVI століть відносились; правові звичаї, що в своїй сукупності уявляли собою військове звичаєве право; офіційне законодавство у формах великокняжих і королівський привілеїв, наказів, та земських постанов; уставні земські грамоти; локаційні грамоти містам; ухвали Вального сейму; розпорядження урядовців; реєстри гетьманів; Воєнне Уложення Великого князівства Литовського 1528 року; Переписи війська Великого князівства Литовського XVI століття; загальнодержавний систематизований збірник права –Литовський статут 1566 року, окремі; судова практика з розгляду військових справ.
Військове право Великого князівства Литовського як і у більшості західних держав середньовічної Європи регулювало військово-публічні суспільні відносини, суб'єктами яких були перш за все професійні військовослужбовці, Завдяки військовому праву відбувалось вирішення питань устрою професійних збройних формувань та посполитого рушення (мобілізаційного призову під час війни), міської оборони, прикордонних козацьких загонів, воєнної розвідки, детально визначався порядок їх забезпечення і режим проходження військової служби в них, сукупність прав, обов'язків і відповідальності вояків під час військових зборів та походів, а також питання гетьманського управління, діяльності військових госпіталів тощо [5, с. 26].
За своєю структурою «Жовнірських артикулів» 1568 року складалися з сорока п’яти (XLV) артикулів. Вони написані, а згодом надруковані східно старослов’янською (полууставною), польською та латинською мовою. Оригінал зберігався в Литовській Метриці, а копії знаходились у земського та двірського гетьманів та розсилалися хорунжим у військові канцелярії.
За змістом згідно сучасних теоретико-правових визначень акти «Жовнірських артикулів» слід віднести до звичайних спеціальних законів зосереджених в одному збірнику, які регламентували професійну галузь суспільних відносин у воєнній сфері та поширювалися на військовослужбовців як командного (ротмістрів, поручників, десятників, гетьманів тощо) так і рядового (жовнірів-солдатів) складу.
Норми «Жовнірських артикулів» за функціональною спрямованістю поділяються на регулятивні (дисциплінарні) та охоронні (кримінально-правові). При чому регулятивні норми за характером розпоряджень, що містяться в них. слід віднести як до зобов’язальних, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, (наділяють військовослужбовців певними обов’язками) так заборонних, тих які вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду (встановлюють заборони) стосовно військової служби. До регулятивних норм зобов’язального характеру відносяться положення артикулів І, XXVI, XXIX, XXXI, XXXII, XLII, XLIII, XLV. Прикладом регулятивного зобов’язального положення є норма першого артикулу: «Кожен, хто зобов’язався служити його королівській мості, має неодмінно перебувати на службі до обумовленого часу. Якщо ж далі жовнірська служба буде оголошена й продовжена, а жовнір не має охоти далі служити, а на першій частині (її) не погодиться, тоді наказану йому службу має нести і в майбутньому кварталі» [3, с. 391]. А до регулятивних норм заборонного характеру відносяться положення артикулів XXVIІ, XXXIIІ, XLІV – наприклад: «Жодного не слід впускати до замку, поки дасть про себе певне свідоцтво: хто він є або навіщо прийшов. Якщо він вкаже слушну причину, то тільки сам має бути впущений до замку. без слуг. а ці (слуги) не повинні бути впущені до замку без гетьмансько: волі» [3, с. 393], Охоронні норми положень «Жовнірських артикулів» встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення обов’язків військовослужбовців, закріплених у регулятивних нормах, які вказують на конкретні злочини і міри покарання за їх здійснення. Охоронних норм з фактами скоєння злочинних діянь військовослужбовцями в даному збірнику значно більше в таких артикулах як ІІ-XXV, XXVIII, XXX. XXXIV-XLI. Для прикладу можна навести наступні артикули: «Якби хтось із рицарства, а особливо з піхоти, зброю, дану йому проти ворога, або ж кіннотник свого коня, на котрому йде в бій. програв у кості або карти, тоді і той, хто виграв, і той що програв обидва мають бути покарані шибеницею» (арт. V) [3, с. 392]; «Жоден із жовнірів нехай не наважується ні в кого нічого силою забирати під страхом бути повішеним. Якби ж попри страх кари взяв щось з’їсти чи випити, що коштувало б один гріш, то без жодного милосердя нехай буде страчений» (арт. ХІХ) [3, с. 392]; «Якби комусь випало згідно з порядком нести сторожу, а він би на ній не був присутній, то такий втрачає життя» (арт. XXXV) [3, с. 393]. Положення «Жовнірських артикулів» вказували на наступні склади злочинів: служба у чужому військовому обладунку; свавільний виїзд з табору до закінчення служби; сварки у поході і в таборі; програш зброї чи коня у карти (кості); образа командира; відмова або неналежний порядок у несенні сторожової служби; поранення товариша під час походу; перемовини з ворогом; переховування шпигуна; втеча з поля бою; недотримання спокою у таборі вночі; прийняття на військову службу іноземців, міщан тощо без дозволу гетьмана; не оголошення про знайдену річ; діставання провіанту у селах без гетьманських слуг тощо. За військові правопорушення визначалися згідно артикулів наступні покарання; смертна кара (як зазначено у тексті «страта», «шибениця», «четвертування» «покарання на смерть», «втрата життя» тощо), покарання на тілі («шмагання мотузками, ременем»), позбавлення честі («обезчещений»). Крім того з тексу видно, що надавалось право визначати міру покарання на розсуд судові з санкцією в артикулі «під страхом тяжкої кари». В останньому XLV артикулі встановлювалась загальна імперативна норма за недотримання постанов збірника: «Якби хто-небудь з товариства або сам поручник не хотів дотримуватися вищезгаданих статей під страхом втрати честі й життя, не поводив себе пристойно і справедливо, то такого ротмістр має відіслати самому гетьманові під запорукою і честю шляхетською» [3, с. 394], що значно підсилює юридичне значення даного документу. З часом «Жовнірські артикули» були використанні як джерело при подальшому упорядкуванні військового права, наприклад при підготовці Другого розділу «Про оборону земську» Статуту Великого князівства Литовського 1588 року [6, с. 384-395] та інших законодавчих актів.
Автор вважає, що ухвалення «Жовнірських артикулів» сприяли в проведенні військової реформи розпочатої за великого (земського) гетьмана Г. Ходкевича, під час якої військова полково-ротна організація війська стала більш чіткішою. Так, наприклад, на західноєвропейський зразок ротою командував ротмістр, у ній були прапороносець-хорунжий та помічник командира – поручник, а згодом з 1580 року піхота стала переходити на чисто професійну основу, в якій з’явились роти трьох типів: угорська (близько 100 вояків), німецька (400 – 500) та вибранецька, чи ланова (200 – 300) (перші два типи піхотних рот набиралися з найманців) [7, с. 96]. Реформування вітчизняного війська відбувалось вже надалі як у Речі Посполитій взагалі так і в українських воєводствах зокрема. «Жовнірські артикули» як тогочасний військовий статут (в сучасному розумінні) певним чином жорстко регламентував функціонування збройних сил, в деякій мірі визначав порядок військової служби, дисципліну і субординацію, правила взаємовідносин між військовослужбовцями.
Зважаючи на вище зазначене, можна прийти до наступного висновку, що «Жовнірські артикули» другої половини XVI століття Великого князівства Литовського, до складу якого входила переважна більшість українських земель і міст як збірник законодавства зосередив в собі важливі норми військового права, які безперечно стали засобами правового регулювання суспільних відносин у воєнній сфері з метою упорядкування організації військової служби та порядку її проходження фаховими військовослужбовцями. Пропонується у наступних наукових дослідженнях зосередити увагу на всебічному аналізі особливостей застосування воєнних положень в українських професійних збройних частинах протягом XVII – XVIII століттях.
Література:
1. Військове право : підручник / за ред. І. М. Коропатніка, І. М. Шотііної. К.: Алерта, 2019. 648 с.
2. Богуцький П.П. Військове право України: джерела, структура та розвиток: монографія. Одеса: Фенікс, 2008. 168 с.
3. Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. Упорядкування та переклад з польської Юрія Мицика. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 1006 с.
4. Статути Великого князівства Литовського. Том II. Статут Великого князівства Литовського 1566 року. У 3 т. Том II. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2003. 560 с.
5. Вовк О.Й. Литовський статут 1529 року як пам’ятка військового права України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. № 4 (123)/2022. С. 25-29.
6. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. Кн.1. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2004. 672 с.
7. Войтович Л. Військо і військова організація. Історія української культури. Українська культура XIII – першої половини XVII століть. К:, 2001. Т. II. C. 93-135.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
