Актуальність теми дослідження
Страхова діяльність являє собою фундаментальну систему, що сприяє захисту майнових інтересів осіб різного статусу, включаючи фізичних осіб, юридичних осіб, а також державні структури. Цей механізм відіграє вирішальну роль у соціально-економічному устрої будь-якого суспільства, забезпечуючи інституційну підтримку для відновлення майнових прав і виступаючи в якості одного з ключових джерел довготривалих капіталовкладень.
Ключовим інструментом, що фіксує відносини у галузі страхування, виступає страховий договір, який підписується клієнтом і страховою установою, з метою гарантування виплати у разі настання страхового випадку. Водночас, процедура укладення договору страхування має свої особливості, що подеколи призводить до непорозумінь, або навіть юридичних колізій. Зазначене, обумовлює актуальність дослідження особливостей порядку укладення договору страхування.
Огляд досліджень даної теми у вітчизняній науці.
Проблематика правового регулювання страхового сектору знаходить відображення у роботах відомих українських дослідників, таких як А. Бухтіарова, О. Вовчак, Н. Докторова, О. Журавка, М. Кужелєв, Н. Михайлова, О. Пахненко, Р. Соболь, Д. Старовойтова, Н. Федорова та О. Філонюк. Ці автори внесли значний вклад у розвиток теоретичних основ страхового права в Україні. Та незважаючи на існуючі наукові досягнення в цій галузі, деякі аспекти правового регулювання страхової діяльності, зокрема – у контексті вирішення спорів, залишаються недостатньо дослідженими і потребують подальшого аналізу та вивчення. У тому числі – з огляду на набуття чинності новим Законом України «Про страхування» (від 18.11.2021. № 1909-IX) [1]
Мета публікації: огляд особливостей порядку укладення договору страхування з точки зору цивільного права та процесу.
Основний зміст дослідження
Історично, страхування зародилося як одна з первісних соціальних концепцій, датована періодами до нашої ери, коли виникали початкові форми колективної відповідальності, як, наприклад, у випадку з угодами, серед учасників торговельних караванів у Вавилоні за часів правління царя Хаммурапі [2]. І вже тоді подібні угоди передбачали спільну відповідальність за збитки від нападів на будь-якого з членів каравану. Доволі інтенсивного розвитку страхування набуло в середньовіччі та протягом епохи великих географічних відкриттів.
Плавання тисяч дерев’яних кораблів океанами передбачало значний відсоток втрат. Окрім штормів і технічних несправностей, моряків підстерігали шторми, пірати, тропічні хвороби, бунти, напади тубільців. І саме наявність хоч якогось гарантування повернення втрат, дозволяла тогочасним підприємцям розраховувати на бодай примарну стабільність. У 1559 році сер Ніколас Бекон (Nicholas Bacon), відкриваючи перше засідання англійського Парламенту правління королеви Єлизавети, сказав: «Нехай кожен розумний купець, що відправляється в подорож, повну небезпек, розстанеться із частиною грошей, щоб мати іншу частину збереженою». А вже у 1601 році при Парламенті Англії була створена комісія з розгляду спірних питань контрактів морського страхування [3]. Даний приклад є показовим, адже мова йдеться про підтримку страхового бізнесу на національному рівні, що обумовлено розумінням його ролі для стабільності економіки уже в ті часи.
Проте, розуміння страхування, як систематизованої діяльності, сформувалося значно пізніше, у контексті капіталістичних трансформацій суспільних відносин, коли розвиток промисловості та соціальних взаємин спонукав до усвідомлення необхідності забезпечення матеріальної стабільності. Основуючись на інстинкті самозбереження від природних та соціальних ризиків, страхування трансформувалося у високоспеціалізовану сферу, що обслуговується спеціалізованими інституціями.
У сучасному світі процес укладення страхових договорів став невід’ємною складовою багатьох аспектів повсякденного життя, включаючи придбання нерухомості, автомобілів, оформлення подорожей та кредитування. Страхування охоплює широкий спектр сфер, стаючи всеосяжним елементом сучасного життя. Актуальність страхування здоров'я та життя сьогодні можна порівняти з обов'язковим страхуванням транспортних засобів, підкреслюючи його універсальність та необхідність.
Укладення договору страхування вимагає від страхової компанії оцінки ризиків настання страхового випадку. У найширшому розумінні, ризик визначається як потенціал негативного відхилення очікуваних планових результатів від фактично досягнутих, виражаючи імовірність несприятливого випадку в контексті атипової події. Він є втіленням невизначеності, для оцінки якої можна застосувати кількісні методи. При цьому, для точного кількісного аналізу невизначених параметрів використовуються статистичні методи, які базуються на обчисленні імовірностей їхнього виникнення. Ризики класифікують за різними ознаками: причинами настання, об’єктами, можливістю й наслідками настання, величиною збитку, можливістю страхування тощо [4]. Це дозволяє не лише визначити потенційну можливість відхилення, але й оцінити ризик з певною ступенем достовірності, забезпечуючи більш обґрунтоване прийняття рішень в умовах невизначеності.
З розширенням кола страхувальників очікувано збільшується й кількість страхових випадків, що призводить до зростання числа спорів, пов'язаних із страховими виплатами та відшкодуваннями. Це підкреслює важливість правильного розуміння страхових умов та необхідності ефективного врегулювання таких спорів, забезпечуючи справедливе і законне вирішення випадків невиконання зобов'язань страховими компаніями [5]. Тому, серед іншого, страхування обслуговується і судовою системою. Аналіз сучасних судових матеріалів, пов'язаних із вирішенням спорів у сфері страхування, вказує на проблематику різноманітності судової практики та іноді помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, що підкреслює потребу у подальшому вдосконаленні правозастосування у цій важливій галузі.
Поняття «договір страхування» до 2024 року було закріплено в ЦК (ст. 979) [6], Господарському кодексі України (ст. 354) [7] та в Законі України «Про страхування» № 85/96-ВР [8]. Зокрема, у ст. 16. Закону, договір страхування визначався як «письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору» [8]. Проте, з втратою сили останнім (1 січня 2024 року), з огляду на набрання сили Закону України «Про страхування» від 2021 року, редакцію ст. 979 Цивільного кодексу було змінено, а з Господарського кодексу вилучено статті 353, 354, 355 [1]. Що характерно, сам новий Закон України «Про страхування» містить десятки деталізацій договору страхування, але не містить такого чіткого визначення, як колишній Закон.
Серед іншого, законодавець регулює не лише обов’язки страхувальника (Ст. 91) та обов'язки страховика (Ст. 92) [1], але й вимоги до укладення та виконання договорів страхування. Так, зокрема, у п. 2 ст. 86 нового Закону, зазначається, що «До укладення договору страхування життя страховик (страховий посередник) зобов’язаний надати клієнту інформацію про: 1) порядок визначення та розмір страхової суми та/або страхової виплати; 2) страхові ризики; 3) розмір та порядок визначення можливих вигод, що перевищують встановлені договором страхові суми та/або страхові виплати; 4) розміри, строки та порядок сплати страхової премії, а також умови редукування (зменшення) страхових сум та/або страхових виплат у разі несплати страхової премії у визначені договором розмірі та строки; 5) строк, на який може бути укладений договір страхування; 6) умови відмови від договору страхування, порядок дострокового припинення його дії та визначення розміру викупної суми; 7) порядок оподаткування страхових виплат, порядок застосування податкових пільг у разі укладення договору страхування життя; 8) інші умови залежно від особливостей/специфіки страхового продукту [1].
Цікаво, що стаття Ст. 983. Цивільного кодексу «Момент набрання чинності договором страхування», визначає, що «Договір страхування набирає чинності з моменту, передбаченого договором страхування або законодавством». Тоді як, Ст. 97 нового Закону «Про страхування», «Укладення договору страхування» визначає, що «Договір страхування укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, встановлених до письмової форми правочину, та оформляється у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», або в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію» [1]. При цьому, страховий договір починає діяти з моменту здійснення першого страхового внеску, за винятком випадків, коли умовами договору передбачено інше. Це означає, що час укладання договору та час його набуття чинності можуть не співпадати.
У ситуації, що аналізується, момент укладення договору збігається з моментом його активації. Важливим юридичним аспектом є те, що у випадку укладення страхового договору без подальшого внесення першого платежу, тобто якщо договір ще не набув чинності, страхова компанія не несе обов'язків здійснювати виплату у разі настання страхового випадку.
У судах страхувальники нерідко посилаються на те, що вони не були ознайомлені з правилами страхування, хоча, як правило, у договорах зазначено, що страхувальник із правилами ознайомлений [9]. Звісно ж, ознайомлення з правилами страхування, що представляють собою документи великого обсягу, наповнені спеціалізованою інформацією та термінологією, може бути складним для осіб, не знайомих зі специфікою страхової сфери. Одноразове переглядання цих правил у швидкому порядку під час укладання договору зазвичай є недостатнім для глибокого розуміння вмісту. Тому важливо, щоб клієнти отримали копію правил для детального ознайомлення в комфортних умовах.
Хоча правила страхування, самі по собі, є внутрішнім нормативним актом страхової компанії і не мають статусу правового акта з юридичною силою, вони не стають автоматично обов'язковими для страхувальника. Ці правила набувають юридичної обов'язковості для обох сторін лише тоді, коли вони інкорпоровані або належним чином згадані в самому договорі страхування, стаючи таким чином невід’ємною складовою страхових правовідносин.
Висновки і перспективи подальших досліджень
Новий Закон України «Про страхування» (від 18.11.2021. № 1909-IX) містить значну деталізацію різних видів договорів страхування, але не містить єдиного визначення договору страхування, як це було у Законі України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР. Донедавна страхові правовідносини врегульовувалися не лише Цивільним кодексом України та згаданим Законом, а ще й Господарським кодексом України, але з 1 січня 2024 року ці норми було виключено (у контексті саме договорів страхування).
У взаємовідносинах між сторонами договір страхування має первинне значення. Коли в договорі зроблено посилання на правила страхування, ці правила стають юридично обов'язковими для обох сторін – як для страхувальника, так і для страховика. Відсутність такого посилання у договорі означає, що судові інстанції не можуть опиратися на зміст правил страхування при вирішенні спорів, а мають керуватися положеннями самого договору.
У випадку виникнення розбіжностей між положеннями правил страхування та договору страхування, пріоритетними вважаються ті положення, на які страхувальник дав свою згоду, підписуючи договір. Це підкреслює важливість чіткості та взаєморозуміння при формулюванні умов страхового договору, а також наголошує на необхідності уважного вивчення усіх аспектів договору перед його підписанням.
Окремої уваги дослідників заслуговує узагальнення судової практики зі спорів, що стосуються укладання договору страхування, з їх подальшою класифікацією за ключовими ознаками.
Література:
1. Про страхування: Закон України від 18.11.2021. № 1909-IX. Офіційний Веб сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1909-20#Text (Дата звернення 10.04.2024)
2. De Graef, Katrien (2022). The Middle East after the Fall of Ur: From Ešnunna and the Zagros to Susa". The Oxford History of the Ancient Near East: Volume II. New York: Oxford University Press. doi:10.1093/oso/9780190687571.003.0016. ISBN 0-19-068757-6.
3. Історія Страхової Справи. Страхова компанія "Мир". URL : http://www.sk-mir.com/site/pages/ins_history#gsc.tab=0 (Дата звернення 10.04.2024)
4. Журавка О. С. Страхування : навчальний посібник / О. С. Журавка, А. Г. Бухтіарова, О. М. Пахненко. Суми : Сумський державний університет, 2020. 350 с. ІSBN 978-966-657-801-6
5. Старовойтова Д. Страхові спори: що, як, коли? Юридична Газета. №43-44 (697-698). URL : https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/strahovi-spori-shcho-yak-koli.html (Дата звернення 10.04.2024)
6. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003. № 435-IV. Офіційний Веб сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (Дата звернення 10.04.2024)
7. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003. № 436-IV. Офіційний Веб сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text (Дата звернення 10.04.2024)
8. Про страхування: Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР. Офіційний Веб сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80#Text (Дата звернення 10.04.2024)
9. Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування. Верховний Суд України: Офіційний Веб-сайт. URL : https://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/647151BD4CCE00E7C2257B7C 004A8B79 (Дата звернення 10.04.2024)
____________________
Науковий керівник: Тимченко Геннадій Петрович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
