З метою надання кожному, хто виявить зацікавленість у наведеній тематиці, інформації, у Конституції України у ч. 2 ст. 50 закріплено, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Так як норми Конституції не можуть бути перевантажені інформацією та є нормами прямої дії, то це положення більш детально розкрито у спеціальних нормативно-правових актах.
Як-от, Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI), згідно із яким доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. Разом з цим, доступ до публічної інформації, відповідно до цього Закону, здійснюється з урахуванням принципів прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень і вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до Закону № 2939-VI, крім обмежень, встановлених законом. Важливою для нас нормою Закону № 2939-VI є те, що інформація про стан довкілля не може бути конфіденційною. Поряд з цим, Закон України «Про інформацію» вказує, що інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об'єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. Тобто, така інформація не тільки не є конфіденційною, а і не може бути таємною чи службовою.
Варто також звернутись до статті 3 Закону № 2939-VI, у якій висвітлено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Такими є: максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації; доступ до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійснення парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридична відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Важливо зазначити, що за ненадання доступу до інформації, на яку особа має право (тобто, така інформація не є таємною чи службовою) передбачено дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальності.
Звісно, що Закон № 2939-VI є універсальним для усіх галузей, однак варто також звернутись до екологічного законодавства. Царем серед усіх законів екологічного спрямування є саме Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі – Закон №1264-XII) [1]. Звісно, що у статті 9 про екологічні права громадян України зазначено право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених раніше (про них ми зазначали у контексті Закону «Про доступ до публічної інформації»). Статтею 25 цього Закону уточнено що саме є джерелами екологічної інформації. Тотожні статті наявні також у ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля», «Про місцеве самоврядування» та у Положенні про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 01.11.2005 №397.
Не можемо і дорікати на правовий вакуум у сфері міжнародних правових актів, підписантами яких є Україна. Верховна Рада України, дотримуючись вимог Конституції України, законом № 832-XIV від 06.07.1999 ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля [2]. Нам вона більш відома саме як Орхуська Конвенція. Ратифікувавши дану Конвенцію, Україна зобов’язалась, щоб у межах національного законодавства процедури надання громадськості екологічної інформації були прозорими, а екологічна інформація - легкодоступною. Вважаю, що цих вимог Україна дотримується, адже маю досвід звернення за такою інформації. Справді, за умови чіткого формулювання про вид необхідної інформації та подання запиту до уповноваженого органу, який є розпорядником такої інформації, відповідь не забариться. Крім того, Міністерством екології та природних ресурсів України 17 грудня 2012 року був виданий наказ №659 щодо затвердження Базового плану адаптації екологічної законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Базовий план апроксимації) [3]. Базовий план апроксимації законодавчих актів ЄС згідно з переліком додатка XXIX до Глави 6 Частини V проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС містив Директиву 2003/4/ЄС про доступ громадськості до екологічної інформації [4]. Відповідно до цієї Директиви, у ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про інформацію» повинні були погодити визначення екологічної інформації із Директивою 2003/4/ЄС та Орхуською Конвенцією.
Що ж до судової практики у цій сфері, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, зокрема в рішенні по справі "Гримковська проти України" від 21 липня 2011 року, визнавалося таким, що підпадає під захист Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод порушення права на участі громадськості у прийнятті рішень з екологічних питань як процесуальної гарантії забезпечення прав, закріплених у статті 8 Орхуської Конвенції [5].
Цікавою є справа №809/179/17 від 21 лютого 2017 р., в якій Івано-Франківський окружний адміністративний суд розглядав декілька питань, а саме: чи є суб’єкт господарювання розпорядником публічної інформації (в нашому випадку – екологічної), чи становить запитувана публічна інформація суспільний інтерес та як це визначити, чи може запитуватись інформація, якщо ще немає негативних наслідків. Відповідь на усі питання є ствердною. Суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Гордійчук Ігор Григорович" належить задовольнити повністю: визнати протиправними дії Фермерського господарства "Гордійчук Ігор Григорович" щодо відмови позивачу в задоволенні запиту на інформацію від 07 грудня 2016 року, оформлену листом від 09 грудня 2016 року, та зобов’язати відповідача надати ОСОБА_1 інформацію на запит на отримання публічної інформації від 07 грудня 2016 року [6].
Також, Верховний Суд 1 листопада 2019 року опублікував Дайджест судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають у сфері захисту довкілля та екологічних прав. Одна із справ стосувалась саме спорів, що виникають у відносинах із забезпечення доступу до екологічної інформації. Суть справи полягала в тому, що розпорядник інформації, що стосується діяльності підприємства, яке негативно впливає на довкілля, не може ухилятися від її надання, покликаючись на свою статутну діяльність, якою, на його думку, обмежується обсяг його підзвітності/публічності як розпорядника інформації [7].
Варто зазначити, що навіть в умовах воєнного стану право на вільний доступ до екологічної інформації не може бути обмежено, а така інформація – засекреченою. Така позиція пояснюється, зокрема, негативним прикладом приховування інформації радянською владою про аварію на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Наслідком такого приховування стало масове опромінення громадян, які знаходились в зоні ураження, та не знали про необхідність евакуації.
Отже, підсумовуючи вищенаведену інформацію, можемо стверджувати, що право на доступ до публічної інформації, а саме екологічної, в Україні реалізується належним чином. Варто визнати те, що, на жаль, процедура захисту порушених прав є досить складною.
Список використаних джерел:
1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України в редакції від 01.01.2021 № 1264-XII, // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text (дата звернення: 10.04.2024).
2. Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля: Закон України від 06.07.1999 № 832-XIV// База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-14#Text (дата звернення: 10.04.2024).
3. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України в редакції від 17.12.2012 № 659 «Щодо затвердження Базового плану адаптації екологічного законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Базовий план апроксимації)». Ліга Закон. URL: https://ips.ligazakon.net/document/FIN81968 (дата звернення: 10.04.2024).
4. Додаток ХХХ до Глави 6 «Навколишнє природне середовище» Розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/ugoda-pro-asociaciyu/30_Annex.pdf (дата звернення: 10.04.2024).
5. Справа «Гримковська проти України» (Заява № 38182/03)// База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_729#Text (дата звернення: 10.04.2024).
6. Постанова у справі №809/179/17 від 21 лютого 2017 р. Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Закон онлайн. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/65035671 (дата звернення: 10.04.2024).
7. Дайджест судової практики Верховного Суду у спорах, що виникають у сфері захисту довкілля та екологічних прав. Ліга Закон. URL: https://ips.ligazakon.net/document/VSS00367 (дата звернення: 10.04.2024).
____________________
Науковий керівник: Щербина Богдан Сергійович, кандидат юридичних наук, Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
