Сучасний стан структури злочинності в Україні характеризується тим, що складається зі значної частини злочинів, які вчинені у господарській сфері. Показник господарських злочинів сягає 20,5% у загальній структурі економічної злочинності. Більша частина таких злочинів, приблизно 80%, вчинені у бюджетній сфері, агропромисловому і паливно-енергетичному комплексах або ж у сферах приватизації, банківської і зовнішньоекономічної діяльності, високих технологій та інтелектуальної власності [1].
До найбільш криміналізованих сфер господарської діяльності слід віднести: кредитно-фінансову, банківську та бюджетну системи, сферу підприємництва, сферу використання фінансових ресурсів і обігу цінних паперів, споживчу сферу, сферу приватизації державного та комунального майна.
Здійснення злочинів у сфері господарської діяльності з корисливою метою відбувається у 100% випадків та з використанням державних і приватних бізнесових структур господарської діяльності у 60% [1].
Науковці стверджують, що у державі є всі передумови для того, щоб використовувати кредитно-фінансові, правові та інфляційні економіко-управлінські технології в якості інструментів антисоціального перерозподілу власності. Слід зазначити, що криза економіки у загальному та її кримінальні прояви взаємно підсилюють та збільшують негативні наслідки і загрози щодо економічної безпеки та національної безпеки в цілому.
Найбільші кримінологічні дослідження господарської злочинності зробили такі зарубіжні вчені, як: Г.Манхейм 1965 рік, Г.Ньюмен 1958 рік, П. Й. Шнайдер 1987 рік, М. Клинард 1979 рік, Г.Кайзер 1980 рік, Г.Едельхертц 1970 рік. Засновником теорії економічної або ж господарської злочинності поправу вважають американського кримінолога Е. Сатерленда, який у 1939 році був першим, хто здійснив систематизоване дослідження щодо злочинності корпорацій. Його концепція акцентувала увагу на обставині, що суб'єктами найбільш небезпечних економічних злочинів є ті особи, що займають високе соціальне становище у сфері бізнесу, та вчиняють злочини у процесі професійної діяльності в інтересах юридичних осіб та власних інтересах [5]. Визначення злочинності, що пов’язане з господарською діяльністю) також розглядали західні вчені, серед яких були: Г. Блох, Паккард, Г. Гайс, Р. Міллс, Г. Маннхейм.
У західній кримінологічній науці існує три основоположні підходи щодо визначення злочину у сфері господарської діяльності: за типом злочинця наприклад, злочин, що вчиняють особи з високим рівнем доходів; за типом злочину – такі суспільно-небезпечні діяння, що вчинені керівниками корпорацій; за механізмом вчинення – шляхом обману, зловживання довірою, корупції, використання різних фінансових інструментів.
До безумовних виявів злочинності у сфері господарської діяльності, західні кримінологи виділяють:
- кримінальне банкрутство;
- різні форми шахрайства комп'ютерне, з кредитними картами, у сфері обігу цінних паперів, страхове;
- відмивання коштів;
- ухилення від сплати податків.
На думку провідного вченого Г. Кайзера «господарські злочини» є поняттям, що за своє суттю є близьким до категорії «економічні злочини» [2]. Тлумачення зазначеної злочинності також пропонує німецький професор Ганс Йоахим Шнайдер. Автор зазначає: «Господарська злочинність спрямована як проти підприємств (зловживання довірою, саботаж, виробництво неякісних товарів), так і проти споживачів та працівників підприємств (порушення правил охорони праці). Крім того, зазначені злочини вчиняються підприємствами проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємствами проти держави (одержання субсидій обманним шляхом) чи декількома підприємствами спільно проти економічної системи (відмова дотримуватись правила конкуренції), а також проти суспільства в цілому (забруднення повітря і води). Для господарської злочинності в ринковому суспільстві характерне використання вільної конкуренції для нелегальних маніпуляцій і метою випередження своїх суперників у створенні передумов для одержання майнової вигоди». Такі заборонені та майже невловимі махінації можуть передбачати обмеження та навіть повне припинення вільної конкуренції [3].
Однією із головних передумов для ефективної організації запобігання цим правопорушенням є розуміння щодо поняття і змісту злочинів у сфері господарської діяльності. На сучасному етапі не існує чіткого загальноприйнятого кримінально-правового і кримінологічного визначення поняття злочинів у сфері господарської діяльності, не дивлячись на широке використання терміну у науковому обігу. Науковці мають різні думки з цього приводу, пропонуючи власні тлумачення цієї категорії.
Міжнародна поліцейська енциклопедія, визначення поняття «господарські злочини», пояснює, певною сукупністю злочинів, які вчинені в сфері господарської діяльності особами у зв'язку з приналежністю к цій діяльності, та які посягають на власність, інтереси споживачів, партнерів, конкурентів та держави, а також на порядок управління економікою в різних галузях господарства [4].
До злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести такі суспільно-небезпечні діяння, відповідальність за які передбачено КК України та які безпосередньо посягають на встановлений господарський порядок в Україні. Господарський порядок як родовий об'єкт цих злочинів є сукупністю суспільних відносин, що формуються на базі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів. Господарська діяльність реалізується у сфері суспільного виробництва, тобто споріднена зі сферою публічних інтересів, у зв'язку з цим держава має нести відповідальність перед суспільством за забезпечення необхідними матеріальними благами, що створені у процесі господарювання.
З метою дотримання і забезпечення встановленого господарського порядку функціонує певна система впорядкування, стабілізації та відтворення встановлених суспільних відносин у відповідній сфері, що має реалізовуватися, та охоронятися нормативно-правовими заходами.
Під терміном «господарські злочини» в основному, розуміють галузеву економічну злочинність, яка передбачає сукупність злочинів, що посягають на відносини у сфері господарської діяльності, у промисловості, сільському господарстві та їх підгалузях. Професор В. В. Сташис вважає: «Господарські злочини – це злочини, які безпосередньо посягають на інтереси народного господарства або завдають шкоди нормальному розвитку окремих його галузей, і відповідно до цього наводить їх класифікацію» [5].
Господарювання у загальному прояві передбачає певну діяльність суб'єктів у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення й реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність [1]. Хоча, законодавець застосував термін і «підприємництво», яким визначає самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюють суб'єкти господарювання, з метою досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку [1]. Саме тому категорії «господарська діяльність» і «підприємництво» багато в чому збігаються у своєму змісті, але при цьому підприємництво розглядають лише як форму здійснення господарської діяльності, тому питання щодо визначення поняття господарських злочинів, їх родового об'єкту і класифікації, відносять в юридичній літературі до числа дискусійних.
На підґрунті вищезазначених праць, правових теорій і дефініцій, підсумовуючи, можна визначити, що господарські злочини є одним із видів загальної злочинності та представляють собою складні, системні та негативні соціальні явища, які полягають у злочинних діях або ж бездіяльності певних суб'єктів економічних відносин, осіб, які втручаються в економічні відносини, які реалізують службові повноваження у сфері управління державним, колективним чи приватним майном.
Однією із головних ознак господарських злочинів є той факт, що їх суб'єктом може бути лише та особа, яка безпосередньо виконує господарські функції або ж залучена у систему зв'язків і відносин, на які ці злочини зазіхають. Тому, до господарських належать злочини, які вчиняють суб'єкти економічної діяльності: засновники, власники і керівники суб'єктів господарювання, управлінський склад компаній, тобто усі ті, хто вирішують управлінські питання щодо бізнесу. Такий підхід дає змогу визначити чітку межу для обліку й аналізу всієї злочинності, виключаючи певний ступінь суб'єктивізму, а також сконцентрувати увагу саме на злочинності у сфері господарської діяльності.
Список використаної літератури:
1. Бандурка О.М., Бандурка І.О. Злочинність і сучасність: монографія. Харків: ХНУВС, Майдан, 2020. 408 с.
2. Кайзер Г. Кримінологія. Введення в основу / переклад з німецької Балакіна В.Д.: Юрид. літ., 1979. С. 293-294.
3. Шнайдер Г. Й. Кримінологія / переклад з німецької.; під. заг. ред. Л. О. Іванова., 1994. С. 44.
4. Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред.: В.В. Коваленко, Є.М. Моісєєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. К.: Атіка, 2007. Т. IV. 968 с.
5. Сташис В. В. Господарська злочинність по радянському праву: науковий підручник / Харків., 1971. С. 4.
____________________
Науковий керівник: Мамка Григорій Миколайович, доктор юридичних наук, професор, Державний податковий університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
