Роль та значення судової влади в житті суспільства неухильно зростає мірою виконання нею своєї основної місії – захисту прав і свобод людини у ході розв’язання правових конфліктів. Водночас цей процес зумовлює появу особливих результатів судової правотворчості – рішень судів, якими фіналізується процес розв’язання спору. Між тим, як засвідчує практика, процес судочинства має певне органічне продовження у виконанні судового рішення, не зупиняючись на стадії його формулювання та постановлення. Так, захищаючи права, свободи та законні інтереси громадян, суд надає такому захистові незворотності, забезпечуючи обов’язковість та виконуваність рішень суду. Тому, природно, що виконання судових рішень вважається завершальною стадією судового процесу, що втілює норми законів у життя, сприяє зміцненню їх авторитету, а також важливим критерієм ефективності та спроможності влади щодо виконання покладених на неї завдань та функцій [1, с. 89].
У праволюдинному вимірі виконанню рішення суду як об’єктивному правовому процесові кореспондує фундаментальне людське право на виконання судового рішення, яке вважається невід’ємною складовою і права на судовий захист, і права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) [2]. Саме в такому аспекті його розглядає Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), наголошуючи, що необґрунтованість затримки винесення рішення тягне за собою відповідальність держави у національному законодавстві на підставі статей 6, §§ 1 та 13, ЄКПЛ, оскільки «право на виконання судового рішення є одним із аспектів права на доступ до суду... і що виконання має бути повним, досконалим, а не частковим» [3, с. 148]. При цьому законними вважаються очікування особи щодо безпосереднього та своєчасного виконання судового рішення, а дієвість судового захисту порушених прав і свобод людини прямо ставиться в залежність від виконання рішення суду. Відтак, будь-яке порушення принципу обов’язковості, що виражається в невиконанні судового рішення чи зволіканні з його виконанням, призводить до порушення ключових вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності [4, с. 171-172]. Так само і практика ЄСПЛ (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції» та ін.) засвідчує, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним [5].
При глибокому теоретичному усвідомленні важливості інституційного, нормативного й організаційного забезпечення неухильного виконання рішень суду як показника дієздатності держави, ефектності судової влади та праволюдинного налаштування всієї правової системи країни, Україна на шляху розбудови демократичної правової держави зіштовхнулася з системними проблемами в царині реалізації зазначеної правової настанови. В останні роки виконання судового рішення перетворилося на суттєву правову проблему в Україні, що, на наш погляд, яскраво відображає глибокі дисфукції та патології її правової системи. Так, за даними статистики, в Україні не виконуються близько 70% рішень національних судів [6, с. 36]. Ключовими проблемами, на які, як правило, першочергово звертають увагу фахівці, є невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду та відсутність ефективного засобу правового захисту у національній правовій системі. Йдеться також про невиконання рішень самою державою через недостатнє фінансування видатків державного бюджету; відсутність дієвих механізмів судового контролю за виконанням судових рішень; формальність відповідальності за невиконання судових рішень, фактичне невиконання слідчими органами своїх функцій при розслідуванні кримінальних справ; нечіткість норм законодавства, затримка у розробленні та впровадженні необхідних змін до нормативно-правових актів [7]. Це часто змушує громадян України звертатися за захистом порушеного права на виконання судового рішення до ЄСПЛ. При цьому Україна посідає третє місце за кількістю звернень до ЄСПЛ [8], що додатково підтверджує незадовільний стан виконання судових рішень. Так, ЄСПЛ прийняв безпрецедентне рішення у справі «Бурмич та інші проти України», об’єднавши в одне провадження 12143 заяви, що стосуються питання невиконання судових рішень в Україні [9, с. 97].
На наш погляд, враховуючи криміналізацію такого антигромадського та протиправного явища, як невиконання рішень суду, воно є: 1) загрозою справедливості правосуддя, адже воно перетворює саму сутність судового захисту прав людини на юридичну фікцію, робить такий захист уявним, ілюзорним та декларативним; 2) свідченням дисфункцій у системі правосуддя; 3) фактором, здатним підірвати юридичні засади правової держави, авторитет правосуддя та державної влади в цілому.
В умовах реалізації конституційно проголошеного стратегічного курсу України на європейську інтеграцію [10] забезпечення виконання судових рішень є критично важливим напрямком не лише реалізації засад і цінностей справедливого судочинству і захисту прав людини, але й фактором просування України до набуття нею статусу повноправного члена Європейського Союзу. Отже, виконання судових рішень становить важливу науково-теоретичну та прикладу юридичну та державну проблему, що переростає вузькі рамки суто судової проблеми, та виявляється особливо значимою для широкого комплексу аспектів функціонування правової системи України: у праволюдинному, інституційно-правовому, судоустрійному, процесуальному, зовнішньополітичному та інших вимірах.
Як засвідчує аналіз феноменології виконання судових рішень, це правове явище має конституціний характер та відрізняється суттєвими праволюдинними і правозахисними характеристиками. У цьому переконує системний аналіз змісту низки норм Основного Закону України та юридичних позицій Конституційного Суду України, сформульованих при розгляді різних питань, пов’язаних з проблемними аспектами виконання судових рішень.
Важливість інституту виконання рішень суду підтверджується його конституційним характером, що вказує на підвищену юридичну значимість цього інституту. Водночас він не вичерпується концентрацією та особливостях судового провадження, але й зачіпає аксіологічний вимір права, пов’язаний із цінністю людських прав та їх захисту судовими засобами. Так, конституційне регулювання передбачає низку взаємузгоджених юридичних приписів з питань виконання судових рішень: 1) визначає обов’язковість судового рішення як одну з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України); 2) установлює, що судове рішення є обов’язковим до виконання (друге речення частини першої статті 129-1 Основного Закону України); 3) покладає на державу обов’язок забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частина друга статті 129-1 Основного Закону України) [11]. Як випливає з вищенаведених конституційних положень, виконання судового рішення спирається на його обов’язковість, – характеристику якій надано значення конституційної засади судочинства, тобто вона входить до числа «конституційних гарантій права на судовий захист» [12]. Вона також вважається вченими «однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» [13].
Варто також відзначити, що ця засада судочинства опинилася в фокусі процесів розвитку вітчизняного конституціоналізму та процесів реформування судової влади і судочинства, що проявилося, зокрема в ході конституційної реформи правосуддя [14, с. 22]. Реалізуючи її, законодавець у 2016 р. суттєво підвищив статус та значення виконання рішення суду, вмістивши у новій статті 129-1 Конституції України положення, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов’язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд [15]. Так забезпечення державою виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий захист було закладено на конституційному рівні [16].
Отже, однією з новел конституційної реформи у сфері правосуддя стало те, що повноваження стосовно здійснення контролю за виконанням судового рішення закріплені на рівні положень Основного Закону України; внесені зміни визначили, що обов’язковість судового рішення поширюється не лише на територію України; відповідальність за виконання судового рішення покладено на державу, а контроль за цим процесом – на суд, що виніс відповідне рішення [17]. Такі полодення згодом знайшли свою конкретизацією в чинних процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частинами першою – другою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та частинами другою – третьою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом [18]. Додатково у ЦПК України встановлено, що: 1) суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні; 2) забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову; 3) забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду (стаття 267); 4) у низці справ суд допускає негайне виконання рішень (стаття 430); 5) за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів, передбачених статтею 150 цього Кодексу (частина шоста статті 431) [19].
В контексті забезпечення виконання рішень суду було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [20], який став серйозним кроком в напрямку узгодження виконання судових рішень, що приймаються в Україні щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина з європейськими стандартами [21, с. 119]. Він орієнтує на швидке та в розумні строки виконання рішень національних судів України, а також ЄСПЛ, а також формулює правові умови реалізації громадянами України права на звернення до ЄСПЛ після вичерпання всіх національних судових засобів забезпечення виконання судового рішення.
Поряд з означеними нормативними позиціями вагомого значення в розвитку наукових уявлень та практичних підходів до виконання рішень судів загальної юрисдикції набули юридичні позиції Конституційного Суду України, вміщені в низці його рішень. Вони не просто уточнюють, але й суттєво розвивають конституційну доктрину виконання судового рішення, спираючи її на нові феноменологічні й аксіологічні характеристики та надаючи явищу виконання судового рішення багатопрофільного значення, важливого для всієї правової системи країни. Залежно від своєї юридичної специфіки, змісту та спрямованості ці позиції, на наш погляд, можуть бути систематизовані в межах трьох груп: 1) загальноправові; 2) праволюдинні; 3) процесуальні. У перших знаходять втілення концептуальні підходи до сутності і змісту виконання рішень суду для утвердження авторитету держави, тут же тлумачиться позитивні зобов’язанні держави зі створення належної та доступної для всіх системи виконання рішень суду. У праволюдинних позиціях відображено бачення змісту невід’ємного та самостійного права людини на виконання рішення суду, а в процесуальних – процесуальне бачення виконання рішення суду – як особливого юридичного процесу.
Відповідно до вищенаведеного доктринального підходу, загальноправовими юридичними позиціями Конституційного Суду України у сфері виконання рішень судів є такі: 1) виконання всіма суб’єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової [22]; 2) держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень [23]; 3) на державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок [24]; 4) позитивний обов’язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов’язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання [25]; 5) держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом [26].
Праволюдинними юридичними позиціями Конституційного Суду України у сфері виконання рішень судів є такі: 1) судовий захист та поновлення прав, свобод, інтересів особи неможливий без забезпечення виконання судового рішення, ухваленого на користь особи [27]; 2) виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави [28]; 3) обов’язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов’язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави [29]; 4) ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок [30]; 5) визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов’язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін [31]; 6) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом [32]; 7) невиконання державою позитивного обов’язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність [33].
Нарешті, процесуальними юридичними позиціями Конституційного Суду України у сфері виконання рішень судів є такі: 1) визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам «верховенства права» (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист [34]; 2) зміни способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб [35]; 3) розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників; вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення [36]; 4) для реалізації конституційного права на судовий захист, що є гарантією захисту, утвердження та здійснення інших конституційних прав і свобод, потрібно на законодавчому рівні визначити належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи [37]; 5) судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення [38]; 6) держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами [39].
Висновки. Вищенаведені систематизовані юридичні позиції Конституційного Cуду України підтверджують багатоманітність проявів феноменології такого правового явища, як виконання рішення суду, та обумовлюють людиноцентричний підхід до тлумачення цього феномену, який є провідним, натоміть похідними від нього є тлумачення виконання судового рішення як окремого правового зобов’язання держави щодо створення належного механізму доступу до виконання рішень суду, а також інституту виконання рішення суду – як особливого різновиду юридичного процесу.
Багатопрофільність феноменології виконання рішень суду у правовій системі держави підтверджується тим, що: 1) воно є показником ефективності діяльності судової влади в державі; 2) сприяє утвердженню авторитету правосуддя та захисту конституційних прав людини і громадянина; 3) є важливою процесуальною гарантією доступності правосуддя та захисту права громадян на справедливе правосуддя; 4) є обов’язковою стадією судочинства, на який реалізується правова природа правосуддя та втілюється призначення судочинства; 5) є критерієм самостійності судової влади, оптимальності процесуального закріплення юридичних засад її діяльності, розумності строків судового розгляду; 6) є елементом гарантування юридичної визначеності, обов’язковості та дієвості застосовуваних у ході судочинства правових норм; 7) є засобом забезпечення законності і правопорядку в суспільстві. Синтез означених феноменологічних та аксіологічних елементів надає своєрідності нормативній конструкції такого складного явища, яким є виконання рішень суду та його ролі у правовій системі суспільства.
Список використаних джерел:
1. Принципи судочинства в Україні та проблеми їх реалізації судами : колект. монограф. ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.В. Кириченка. Дніпро : ЛІРА, 2022. 289 с.
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. : Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
3. Панкратова А.С. Виконання рішень суду : аналіз правових позицій Конституційного Суду України. Аналітично-поріняльне правознавство. 2023. № 6. С. 148-151.
4. Зеленов А.С. Обов’язковість судових рішень як принцип адміністративного судочинства. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 3 (90). С. 67-174.
5. Денисова Д. Виконання судових рішень адміністративного суду та відповідальність за їх невиконання. URL: http://www.voas.gov.ua/news/podiy/vikonannya_sudovikh_r_shen_adm_n_strativnogo_ sudu_ta_v_dpov_daln_st_za_kh_nevikonannya/.
6. Юсубов К.В. Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення : дис. ... д-ра філософії за спеціальністю 081 «Право» (08 – Право). Київський університет права Національної академії наук України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2021. 263 с.
7. Чому в Україні не виконуються судові рішення? В Омбудсмана провели круглий стіл. URL: https://unba.org.ua/news/8229-chomu-v-ukraini-ne-vikonuyut-sya-sudovi-rishennya-v-ombudsmana-proveli-kruglij-stil.html.
8. Чому в Україні не виконуються судові рішення? В Омбудсмана провели круглий стіл. URL: https://unba.org.ua/news/8229-chomu-v-ukraini-ne-vikonuyut-sya-sudovi-rishennya-v-ombudsmana-proveli-kruglij-stil.html.
9. Принципи судочинства в Україні та проблеми їх реалізації судами : колект. монограф. ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.В. Кириченка. Дніпро : ЛІРА, 2022. 289 с. С. 97.
10. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору) : Закон України від 7 лютого 2019 р. № 2680-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 9. Ст. 50.
11. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 142.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-11#Text.
13. Берназюк Я. Конституційні гарантії реалізації в Україні принципу обов’язковості судового рішення (на прикладі вирішення публічно-правових спорів). URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/1048627.
14. Ханаєва Е.Г. Конституційні засади судочинства в Україні. Journal «ScienceRise: Juridical Science». 2020. №1(11). С. 19-23.
15. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 142.
16. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
17. Берназюк Я. Конституційні гарантії реалізації в Україні принципу обов’язковості судового рішення (на прикладі вирішення публічно-правових спорів). URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/1048627.
18. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.
19. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. №1618-IV. Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-41, 42. Ст. 492.
20. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV. Відомості Верховної Ради України. 2006. N 30. Ст. 260.
21. Принципи судочинства в Україні та проблеми їх реалізації судами : колект. монограф. ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. В. Кириченка. Дніпро : ЛІРА, 2022. 289 с.
22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v016p710-09#Text.
23. Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-20#Text.
24. Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-20#Text.
25. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
26. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
27. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-23#Text.
28. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю „ДІД Конс“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v018p710-12#Text.
29. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
30. Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-20#Text.
31. Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев’ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“ від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-20#Text.
32. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v011p710-12#Text.
33. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
34. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження“ (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-19#Text.
35. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v011p710-12#Text.
36. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження“ від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-13#Text.
37. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами Сиротенка Сергія Євгеновича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів пункту 2 частини дев’ятої статті 171, пункту 4 частини п’ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо особових даних у судовому рішенні) від 19 квітня 2023 року № 4-р(ІІ)/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-23#Text.
38. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-23#Text.
39. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини першої статті 294, частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-23#Text.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
