Держава, закріплюючи норми права, дає можливість особі діяти в своїх інтересах і для задоволення власних потреб. При формуванні норми права держава, враховуючи соціально-економічні та політичні умови, визначає правила поведінки особи, які стають її ціллю. Обираючи варіант поведінки особа зазвичай обирає той, що найбільш відповідає її потребам і приводить до досягнення поставлених цілей. Враховуючи це, держава намагається стимулювати особу до правомірної поведінки, направляти її діяльність у потрібне русло не перешкоджаючи суспільним інтересам. Будь-яка правова норма, яка містить правовий стимул, передбачає наявність відповідного правового обмеження в кореспондованій їй нормі права − не порушувати надану особі можливість, не перешкоджати особі в досягненні соціального блага. Правові стимули містять в собі можливості для максимально повного задоволення інтересів суб’єктів. Варто звернути увагу на визначення такої юридичної категорії, як «правовий стимул». На думку ряду дослідників, правовий стимул – є правове спонукання до законослухняного діяння, що створює для задоволення власних інтересів суб'єкта режим сприяння. Надавши визначення цьому юридичному явищу, для повного розуміння сутності правового стимулювання, слід звернутися до ознак цього процесу. Вони пов'язані зі сприятливими умовами для здійснення власних інтересів особистості, виражаються в обіцянці або надання цінностей, а іноді у скасуванні або зниженні міри позбавлення цінностей, повідомляють про розширення обсягу можливостей, свободи, спрямовані на впорядковану зміну суспільних відносин, виконують функцію розвитку соціальних зв'язків. Правові стимули, будучи спонукаючою причиною до дій у кінцевому результаті передбачають отримання особою відповідних благ [1, с. 162]. Т. О. Пікуля, вказує, що ціль правових стимулів полягає в тому, щоб визвати мотивацію, направлену на соціально активну поведінку, на високий результат дій, на забезпечення самостійності, свободи особи, на проявлення ініціативи [2, с. 205].
З огляду вищезазначеного можна сказати, що ціль правових стимулів – полягає в спонуканні до правомірної поведінки в результаті якої задовольняються відповідні потреби та інтереси як особи, так і суспільства в цілому. Цілі і об'єктивна необхідність використання правових стимулів полягають в тому, що у суспільства і держави існує нагальна потреба в соціально-корисній і активній поведінці суб'єктів права в різних сферах життєдіяльності. Подібні потреби створюють передумови для встановлення в законодавстві відповідних правових стимулів, які покликані впливати на поведінку суб'єктів в бажаному для суспільства і держави напрямку, спонукати особистість діяти певним чином. Звідси особливість правового стимулювання полягає в тому, що обрана суб'єктом форма поведінки відповідає цілям стимулювання, цілям тих, хто цю ситуацію створював. Правове стимулювання необхідно для взаємовигідного розвитку соціальних зв'язків [3, с. 54].
Отже, ціль правових стимулів визначається як мотивація фізичних і юридичних осіб до вчинення суспільно корисних дій, утримання від протиправної поведінки. У залежності від сфери суспільної діяльності ціль правових стимулі можна класифікувати за різними критеріями.
Література:
1. Смолярова М. Л. Поняття та сутність стимулів у трудовому праві. Науковий вісник Херсонського державного університету. Юридичні науки. 2017. Вип. 5, т. 1. С. 162.
2. Калюжний Р. А., Лапка О. Я., Пікуля Т. О. Правові стимули в механізмі правового стимулювання :монографія. Київ : Леся, 2013. С. 205.
3. Красовська В. Г. Дія правових стимулів та обмежень в механізмі правового регулювання. Часопис Київського університету права. 2009. № 1. С. 54.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
