Юридичний алгоритм спадкового процесу урегульовано цивільним законодавством, зокрема у главах 84-89 книги 6 ЦК України. Суб’єктами, які можуть проявляти свій інтерес до спадкового майна є спадкоємці різних черг спадкування, якщо мова йде про спадкування за законом. Індивідуальне спадкування має місце там і тоді, де мова йде про спадкування за заповітом. В той же час обидві вказані форми спадкування носять обособлений характер, з точки зору диспозитивних начал. Саме диспозитивна воля спадкоємця, зміст якої зазначається в його заяві при її поданні нотаріусу і має вирішальне значення, оскільки вона засвідчує те, що спадкоємець бажає чи не бажає отримати належну йому земельну ділянку.
В той же час такий процес в практичній його площині може мати певні ускладнення. Не дивлячись на те, що де-факто спадкодавець і виклав своє прижиттєве волевиявлення у складеному ним і нотаріально посвідченому заповіті, однак відсутність у тексті заповіту ідеального співпадіння прізвища, імені та/або по батькові спадкоємця унеможливлює початок і завершення процесу спадкування, адже нотаріус, виявивши такі розбіжності, як правило виносить постанову по відмову у відкритті спадкової справи, одночасно рекомендуючи спадкоємцю звернутись до суду з метою усунення існуючих розбіжностей. Такі обставини є наслідком неуважності як самих спадкодавців, які з тих чи інших причин спотворюють прізвища, імена чи по батькові своїх майбутніх спадкоємців при складенні заповіту. Значна частина фактів з даними недоліками пов’язана з діяльністю секретарів сільських, селищних рад, які не так давно були наділені повноваженнями посвідчувати заповіти осіб, місце проживання яких було зареєстроване в даній сільській чи селищній місцевості.
Нажаль, неточності в документах орфографічного характеру найчастіше мають місце тоді, коли спадкування відбувається по низхідній лінії споріднення, яке обов’язково повинно мати місце між спадкодавцем і спадкоємцями за законом. При цьому, єдиним правовим механізмом усунення існуючих розбіжностей є встановлення судом факту, що має юридичне значення в порядку окремого провадження.
Справи щодо встановлення юридично значимих фактів розглядаються виключно у сфері цивільного судочинства за правилами окремого провадження, що регламентовано ст. 315-319 ЦПК України.
Особливістю даної категорії справ, які розглядаються в порядку окремого провадження є відсутність між заявником та іншими заінтересованими особами спору про право. Перелік таких справ визначено ч. 1 ст. 315 ЦПК України і стосується заяв: про встановлення факту родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцями, факту усиновлення, проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, належності правовстановлюючих документів особі (зокрема заповітів), де прізвище, ім’я чи по батькові, час і місце народження якої не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
В спадкових правовідносинах, окрім перелічених вище видів юридичних фактів, мають місце здебільшого справи про встановлення факту належності померлому Державного акту на право приватної власності на землю та про належності заповіту спадкоємцеві. В той же час, в судовій практиці зустрічаються справи з вимогами, які за нормами процесуального законодавства не можуть встановлюватись в прядку окремого провадження, а саме: про встановлення факту припинення права постійного користування земельними ділянками померлою особою, які були їй надані за життя для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою [1], факту належності спадкоємцю земельної ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку [2], факту тотожності належної спадкодавцеві та успадкованої в подальшому спадкоємцем земельної ділянки [3], факту ідентичності земельної ділянки, яка є об’єктом спадкового майна [4], факту належності спадкодавцю витягів на земельну ділянку [5]. Інколи, резолютивна частина рішення суду породжує більше запитань, аніж вирішує існуючі неточності у спадкових правовідносинах. Прикладом, зокрема, є рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2020 р. у справі № 130/1894/20, резолютивна частина якого сформульована наступним чином: «Встановити, що державний акт серії ЯЛ № 682676 на право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0521055300:06:001:0249, виданий Жмеринською районною державною адміністрацією Вінницької області 1 липня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, фактично є державним актом серії ЯЛ № 682676 на право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0521055300:06:001:0249, виданий Жмеринською районною державною адміністрацією Вінницької області 1 липня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» [6].
Разом з тим, в окремому провадженні не підлягає встановленню, наприклад, факт заповідання спадкодавцем конкретної земельної ділянки, у тому випадку, якщо в заповіті містяться неточності щодо площі, кадастрового номера чи адреси місця розташування земельної ділянки. Прикладом є цивільна справа № № 478/711/19, що перебувала у провадженні Казанківського районного суду Миколаївської області. Заявник просив суд встановити той факт, що в заповіті, посвідченому 18.02.2016 року № 03 секретарем виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Баланенко Л.Г. зазначене спадкове майно – земельна ділянка сільськогосподарського призначення, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 1,0678 га належна на правах приватної власності ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2, вартістю відповідно з нормативною грошовою оцінкою 9295,19 грн. Однак, суд відмовив у задоволенні такої заяви зазначивши, що «заявлені питання щодо встановлення факту, шляхом тлумачення волевиявлення заповідачці у складеному нею заповіті не можуть бути вирішені в порядку окремого провадження» [7].
При розгляді справ окремого провадження суд досліджує наявні докази, які подаються заявниками з тим, щоб довести про наявність тих чи інших орфографічних помилок, які допустили як самі спадкодавці, так і інші працівники РАЦСів, БТІ, реєстраційних служб, архітектурних чи землевпорядних органів тощо. Таким чином «при зверненні особи до суду із питанням про встановлення юридичного факту, пов’язаного із приналежністю того чи іншого правовстановлюючого документа, в якому допущено неточності при викладенні анкетних даних, суд на підставі доказів надає таким неправильним юридичним фактам нової інтерпретації із закріпленням її в судовому рішенні, узаконюючи їх таким чином. При цьому правовстановлюючий документ дефектного характеру не скасовується чи визнається недійсним, а продовжує своє юридичне існування, але вже із обов’язковим його додатком-судовим рішенням, яке усуває дефект у правовстановлюючих документах, закріплюючи такий факт повторно» [8, с. 175].
Отже, судове рішення, яке ухвалено судами в порядку окремого провадження щодо встановлення того чи іншого юридично значимого факту, спрямованого на заміщення у спадковому процесі дефектного факту у правовстановлюючих документах, відкриває шлях спадкоємцям на набуття права власності як щодо рухомого, так і нерухомого майна, в тому числі і земель сільськогосподарського призначення в порядку спадкування.
Як уже зазначалося вище, до справ даної категорії відносяться і справи про встановлення факту родинних відносин; перебування фізичної особи на утриманні спадкодавця, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Встановлення таких фактів судом передбачає наявність судового рішення, тобто письмової, а не усної констатації того чи іншого юридично значимого факту. Не дивлячись на те, що встановлені судом юридичні факти безпосередньо і не породжують тих чи інших матеріальних благ для заявників і з їх встановленням у заявників не виникає цілий ряд певних юридичних прав, зокрема права на спадкування певної земельної ділянки, однак легітимізований судом факт що має юридичне значення, є однією із підстав отримання таких прав в майбутньому. Таким чином, такі справи є допоміжними для здійснення суб’єктивних як матеріальних, так і моральних благ особи» [9, с. 204]. Отже, насамперед при спадкуванні найчастіше мають місце неузгодженості в різного роду правовстановлюючих документах із тими юридично значимими фактами, які були породжені за життя спадкодавця, або самим спадкодавцем, в тому числі і в заповіті чи інших правовстановлюючих документах під час вчинення тих чи інших своїх суб’єктивних прав.
Рушієм же у справах окремого провадження в першу чергу є інтерес спадкоємців щодо набуття права на спадкування. Таким чином, встановлені судом юридичні факти завжди повинні породжувати правові наслідки, тому вони не можуть бути переданими на розгляд третейського суду, чи бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди. У своєму рішенні суд повинен зазначити, який факт він встановив, на підставі яких доказів було зроблено висновок про реальність даного факту та для якої мети заявнику необхідно було встановити даний факт. В той же час, якщо при розгляді справ окремого провадження виникає спір про право, що безумовно може мати місце, коли між заявником та заінтересованими особами під час розгляду справи виникає спір щодо розподілу спадкового майна (особливо у сфері земельних правовідносин), суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 5 та 6 ст. 294 ЦПК України). При цьому потрібно розуміти, що наявність спору про право визначається не шляхом можливого заперечення того чи іншого факту, що має юридичне значення, а суб’єктивного права особи, щодо якого виникає спір. Спадковий спір як щодо рухомого так і нерухомого майна, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, для садівництва чи особистого селянського господарства, може розглядатися лише після заведення нотаріусом спадкової справи. Діяльність же нотаріальних органів з питань видачі свідоцтва про право на спадкування як за законом, так і за заповітом можливо лише за відсутністю спору між спадкоємцями про право на те чи інше спадкове майно.
Література:
1. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 15 травня 2020 року у справі № 154/1264/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89257920 (дата звернення: 21.06.2024)
2. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2021 року у справі № 297/1726/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101167749 (дата звернення: 21.06.2024)
3. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2020 року у справі № 599/2019/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92153470 (дата звернення: 21.06.2024)
4. Рішення Старовижівського районний суд Волинської області від 14 листопада 2019 року у справі № 168/743/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85809062 (дата звернення: 21.06.2024)
5. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2024 року у справі № 712/772/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116973071 (дата звернення: 21.06.2024)
6. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 грудня 2020 р. у справі № 130/1894/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93192071 (дата звернення: 21.06.2024)
7. Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2019 року у справі № 478/711/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82071373 (дата звернення: 21.06.2024)
8. Ясинок М. М. Встановлення фактів, що мають юридичне значення. Підприємство, господарство і право. 2008. № 1. С. 173-176.
9. Ясинок М. М. Особливості окремого провадження у цивільному процесуальному праві України: теоретико-правовий аспект: монографія. Київ: Алерта, 2014. 352 с.
____________________
Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, професор, Сумський національний аграрний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
