Судова та правоохоронна системи практично завжди ухвалюють рішення в догоду діючій владі, пильно поглядаючи при тому на настрої суспільства. Та коли ситуація виходить за межі комфортної, правозастосовна система здатна до рішень, які можуть суперечити позиції влади й навіть вимогам закону, якщо вони схвалюються думкою громадськості. Відтак, можна стверджувати, що існує більш вагомий вплив на судову чи правоохоронну системи ніж вимоги закону чи позиція влади, і це, на нашу думку, є побутуюча в суспільстві громадська думка [1, 2024].
Не вдаючись до розкриття поняття громадської думки та ретроспективного аналізу його становлення на певних етапах розвитку суспільства, варто лише зазначити, що за різних політичних режимів (тоталітарних, ліберальних, демократичних) вплив громадської думки, як соціальної інституції, мав свої особливості, а зокрема: за тоталітарних режимів громадська думка є безсилою, за ліберальних – з нею рахуються за можливості й по мірі бажання, і тільки за демократичного правління – це явище стає дійовою силою, впливаючи на всі процеси суспільного життя [2, 2023].
Проте, історія знає чимало прикладів маніпуляцій громадською думкою. Елементи її впливу на політику можна знайти в античних Афінах, а процеси модернізації та демократизації перетворили громадську думку на важливий чинник політичного розвитку, від якого залежить не лише кар’єра окремих політиків, а й доля держави.
Не дарма П. Бурдьє вважав, що зондаж громадської думки у сьогоднішньому вигляді – це інструмент політичної дії, адже його, можливо, найважливіша функція полягає у навіюванні ілюзії, що існує громадська думка як імператив, тоді як насправді, – затвердити переконання про існування одностайної громадської думки, а відтак й леґітимувати певну політику [3, 2023].
Сьогодні ми можемо говорити, що ЗМІ загалом, але в першу чергу телебачення й інтернет, здатні структурувати події, ранжувати їх і тим самим визначати думки, мотиви та вчинки індивідів чи соціальних груп. Схожої думки дотримувався і Б. Коен, стверджуючи, що хоч медіа й не визначають, що думати людям, але вони часто впливають на те, про що думають люди [4, 2022].
В той час, суб’єкти правозастосування, що наділені правом ухвалювати рішення на основі дискреційних повноважень, є такими ж учасниками суспільних відносин, як й інші громадяни, а відтак теж здатні піддаватися різним впливам, у тому числі й побутуючої в суспільстві громадської думки. Візьмем для прикладу судову гілку влади.
Так, традиційно вважається, що порівняно із законодавчою та виконавчою гілками державної влади, громадська думка має найменший вплив на судову владу. Адже законодавча влада приймає закони в інтересах народу, а виконавча влада займається їх реалізацією. Щодо діяльності судової гілки влади, то часто вона окреслюється як суто «технічна» і обмежується правом винесення рішень відповідно до закону.
Разом з цим, судова влада наділена функцією основного гаранта, що забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Саме на суд, як на орган судової влади, суспільство покладає особливу відповідальність за правильне застосування законів, за утвердження режиму законності в державі. Визнання, дотримання і захист прав людини та громадянина – це обов’язок держави, який може бути реалізований передусім через діяльність судової влади, адже головне цільове призначення суду – вирішення конфліктів, спорів, що виникають у суспільстві.
Останнім часом проблемі формування громадської думки щодо діяльності органів судової влади почало приділятися більше уваги. Зокрема, проводилися численні дослідження, соціологічні опитування щодо з’ясування ставлення громадськості до судової влади. Результати таких досліджень, як правило, засвідчували, що громадяни вважають суди одним із найбільш корумпованих органів державної влади та оцінюють їх діяльність як неефективну.
Звідси є логічним, що самі ж представники судової гілки влади занепокоєні таким низьким рівнем громадської довіри, позаяк постійно стверджують про намагання робити все можливе для того, щоб підтримувати в суспільстві почуття довіри до судів, оскільки довіра громадян – це особливе джерело сили судової влади й одночасно показник її ефективності. Влада, є недієздатною, якщо вона яка не має підтримки населення і якій не довіряють люди. Тому серед найважливіших завдань, які стоять перед судовою владою в державі, є здобуття довіри громадян, зміцнення свого авторитету і підвищення соціального статусу в суспільстві [5, 2016].
Проте, все вказане може мати й негативні наслідки, адже намагаючись здобути довіру громадян судова система загалом і кожен суб’єкт прийняття процесуальних рішень зокрема, реалізовуючи ідею зміцнення довіри до правозастосовної сфери, очевидно намагатиметься прислуховуватись до думки громадськості та догодити їй, а відтак, не виключено, - ухвалювати рішення в призмі запиту суспільства, а не на підставі наявних у справі доказів та вимог закону.
Та найбільша проблема навіть не в цьому. Справжньою загрозою верховенству права може стати те, що та громадська думка, якій намагатимуться догодити правоохоронні та судові органи для зміцнення їх авторитету в очах громадськості, може виявитися зовсім не ретранслятором реального запиту суспільства, а бути результатом лобійований певними колами ідей, які за допомогою ЗМІ переслідують особисті інтереси [1, 2024].
Серед таких способів можна виділити вибіркове висвітлення ЗМІ судових справ таким чином, щоб формувати громадську думку проти або на користь обвинуваченого, що може створити упереджене сприйняття справи серед суб’єктів правозастосування та громадськості. Крім цього, соціальні мережі та онлайн-петиції теж можуть бути використані для мобілізації громадської думки та чинити тиск на суб’єктів правозастосування для спонукання тих не ухвалювати непопулярні рішення тощо.
Безумовно, у певних випадках суб’єкти правозастосування повинні враховувати громадську думку, але це має бути виражено в скрупульозному дослідженні обставин справи, а не шляхом підміни норм закону та наявних у справі доказів вимогою громадськості.
На нашу думку, це можливо реалізувати шляхом об’єктивного розгляду справи, не звертаючи увагу на суспільний тиск чи очікування громадськості, покладаючись при її розгляді справи виключно на доведені факти, наявні докази та вимоги закону.
Не менш важливо також щоб суб’єкти правозастосування самі усвідомлювали й визнавали можливість такого впливу й пагубність його можливої реалізації та постійно підвищували свою кваліфікацію в питаннях, що стосуються противаги різного роду впливам, зокрема впливу на їхнє внутрішнє переконання побутуючої в суспільстві думки громадськості.
Список використаних джерел:
1. Ванджурак Р. Вплив громадської думки на внутрішнє переконання суб’єктів правозастосування в процесі реалізації дискреційних повноважень.Філософські та методологічні проблеми права. 2024.No1(27). С. 82-91. doi: 10.33270/01242702.82.
2. Макух-Федоркова І. Етапи розвитку медіадосліджень у західній соціології: формування пропагандистських моделей та їх вплив на зміни масової свідомості громадськості. Медіафорум: аналітика, прогнози, інформаційний менеджмент. 2023. № 13. С. 182-197. doi: 10.31861/mediaforum.2023.13.182-197;
3. Сокол М. (2023). Інтеграція України до Європейського Союзу у контексті розвитку теорії поля П. Бурдьє. Науково-теоретичний альманах Грані, 26(4), 24-29. https://doi.org/10.15421/172370;
4. Міщенко М. Громадська думка існує, але чи завжди її можна виявити? Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. 2022. № 3. С. 149-160. doi: 10.15407/ sociology2022.03.149;
5. Коментар до Кодексу суддівської етики : рішення Ради суддів України від 4 лют. 2016 р. № 1. URL: https://rsu.court.gov.ua/userfiles/Komentar%20do%20kodeksy%20syddivska%20etuka(1).pdf;
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
