У сучасному світі, де штучний інтелект переходить від фантастичної ідеї до реального інструменту щоденного використання, виникає необхідність його ефективного правового регулювання. Вже ні для кого не є секретом те, що штучний інтелект пропонує неймовірні можливості для бізнесу, науки та повсякденного життя. За оцінками Всесвітнього економічного форуму, штучний інтелект і робототехніка стоять на першому місці серед 12 ключових технологій четвертої індустріальної революції, що формуватимуть майбутнє світове соціально-економічне середовище [1, 301].
На теперішній час існує безліч творів, створених штучним інтелектом, хоча колись це здавалось неможливим. За даних обставин актуальність правового регулювання об’єктів інтелектуальної власності, створених штучним інтелектом не викликає сумнівів.
Вітчизняним законодавцем, визначення поняття «штучний інтелект» закріплено в схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1556-р Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні. Відповідно в Загальній частині вказаного нормативно-правового акту зазначається, що: «штучний інтелект – організована сукупність інформаційних технологій, із застосуванням якої можливо виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також створювати та використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань» [2].
Натомість проаналізувавши положення Закону України «Про авторське право та суміжні права» можемо аргументовано стверджувати про фактичне прирівнювання штучного інтелекту до комп’ютерної програми. Так, відповідно до п. 26 ст. 1 вказаного Закону: «комп’ютерна програма – набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером (настільним комп’ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об’єктному кодах» [3].
Серед провідних українських вчених висловлювалися різні пропозиції щодо законодавчого регулювання правового режиму об’єктів інтелектуальної власності, згенерованих штучним інтелектом.
Ю. Капіца одним з перших почав розвивати підхід щодо застосування права особливого роду (sui generis) стосовно текстів, звукозаписів та відеозаписів, що створюються штучним інтелектом, з виключенням вимог щодо оригінальності та ідентифікації автора. За словами вченого, об’єкти, що створюються за допомогою штучного інтелекту, можуть розглядатися, як інформація. Відповідно, у Цивільному Кодексі України та у Законі України «Про інформацію» може бути визначено підстави набуття майнових прав на інформацію, що створюється штучним інтелектом, обсяг прав, термін дії прав, випадки вільного використання тощо [4, 53].
М. Дубняк, досліджуючи проблеми визначення правового режиму об’єктів, створених за допомогою технологій нейромереж зосередив свою увагу на трьох можливих моделях правового режиму об’єктів, створених за допомогою технологій нейромереж, а саме:
- правового режиму суспільного надбання;
- правового режиму об’єктів, що не охороняються авторським правом;
- правового режиму інформації [5, 50-51].
Найбільш обґрунтованим дослідник вважав поєднання другого та третього правових режимів, тобто використання правого режиму інформації з відкритим доступом, з віднесенням об’єктів згенерованих системами штучного інтелекту до неохоронюваних об’єктів авторського права [5, 51].
Натомість, К. Зеров, в одній із своїх праць, виокремив цілих шість наукових підходів щодо правової охорони об’єктів, згенерованих системами штучного інтелекту, серед яких можна виокремити наступні:
- недоцільність правової охорони об’єктів, що згенеровані комп’ютерними програмами;
- (не) можливість їх охорони авторським правом як оригінальних творів;
- запровадження новітньої ітерації теорії фікції та введення особливого правового статусу для систем штучного інтелекту;
- охорона окремих згенерованих об’єктів за допомогою суміжних прав;
- охорона згенерованих об’єктів за допомогою спеціального правового режиму в межах авторського права;
- охорона згенерованих об’єктів за допомогою права sui generis [6, с. 27-32].
Останній з підходів дослідник вважав «найбільш прийнятним і таким, що заслуговує на підтримку, до імплементації» [6, с. 33].
Згодом, ідея правової охорони об’єкта, згенерованого штучним інтелектом, за допомогою права особливого роду (sui generis) таки була імплементована вітчизняним законодавцем, проте не в Законі України «Про інформацію», а в новому Законі України «Про авторське право і суміжні права», у ст. 33 якого, зокрема передбачено право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою [7, 358].
Так, згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об’єкт, що відрізняється від існуючих подібних об’єктів та утворений у результаті функціонування комп’ютерної програми без безпосередньої участі фізичної особи в утворенні цього об’єкта є неоригінальним об’єктом [3].
Відповідно ж до ч. 2 ст. 33 вказаного закону суб’єктами права особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, можуть бути – автори такої комп’ютерної програми, їх спадкоємці, особи, яким автори чи їх спадкоємці передали (відчужили) майнові права на комп’ютерну програму або правомірні користувачі комп’ютерної програми. Умови, що визначають належність права особливого роду до творів, згенерованих штучним інтелектом, також можуть бути визначені окремими договорами чи іншими правочинами [3].
Законодавцем визначено, що виникнення права особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, є наслідком факту його генерування, момент здійснення якого вважається початком дії цього права [3].
Важливим є те, що в результаті створення неоригінального об'єкта, згенерованого комп’ютерною програмою, особисті немайнові права не виникають. Виникають лише майнові права суб’єкта права, обсяг яких визначається ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Строк чинності майнових прав спливає через 25 років, що обчислюються з 1 січня року, наступного за роком, в якому згенеровано неоригінальний об’єкт.
Отже, проаналізувавши положення українського законодавства, констатуємо той факт, що штучний інтелект не може бути автором та мати авторські права на створені об’єкти, оскільки для отримання авторських прав необхідна творча та оригінальна діяльність фізичної особи. Водночас неоригінальні об’єкти, створені штучним інтелектом, підпадають під захист правом особливого роду (sui generis), а їх власниками визнаються власники виключних прав на відповідну комп’ютерну програму.
Література:
1. Бошицький Ю. Л. Поглиблення правової культури громадян як засіб оптимізації охорони інтелектуальної власності в Україні // Часопис Київського університету права. 2020. №2. С. 300-305.
2. Концепція розвитку штучного інтелекту в Україні: схвал. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 р. № 1556-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-2020-р (дата звернення: 06.07.2024).
3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 01.12.2022 р. № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-20 (дата звернення: 06.07.2024).
4. Капіца Ю. М. Тексти, музика, зображення, що створюються штучним інтелектом: до визначення моделі правової охорони. Інформація і право. 2021. № 1(36). С. 45-54.
5. Дубняк М.В. Проблеми визначення правового режиму об’єктів, створених за допомогою технологій нейромереж. Інформація і право. 2019. № 4. С. 45-53.
6. Зеров К. О. Огляд теоретичних підходів щодо правової охорони об’єктів, згенерованих системами штучного інтелекту у сфері авторського права і суміжних прав. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2021. №6. С. 25-37.
7. Якубівський І. Є. Цивільно-правовий режим об’єктів, згенерованих штучним інтелектом. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2024 Серія ПРАВО. Вип. 82: Ч 1. С. 355-361.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
