Ідея «поваги до прав людини та її основоположних свобод» отримала своє розповсюдження по всьому світу, починаючи з Другої світової війни і вплинула як на міжнародне право, так і на національні правові системи світу. Тим не менш, таке тяжке порушення прав людини, як застосування до неї катувань, вже багато років, на жаль, практикується у багатьох країнах світу. Методи катувань є різними. Вони можуть мати як фізичний, так і психологічний характер, наприклад, побиття або завдання ударів електричним током, позбавлення їжі, чергування сильного холоду та спеки, тиші й шуму, зґвалтування або сексуальне приниження, позбавлення сну або тривале одиночне ув’язнення, погроза смертю та ін. Катування спричиняють жертвам сильної болі та страждань, що тривають навіть після припинення таких протиправних дій.
Застосування катувань є порушенням не лише у правовому контексті та призводить до відповідних наслідків у вигляді міжнародно-правової відповідальності, але й спричиняє шкоду політичній репутації та авторитету держави на міжнародній арені. Таке поводження свідчить про те, що держава-порушниця може відступити від імперативних норм міжнародного права і застосувати у порушення абсолютного права людини щодо заборони катувань заходи задля досягнення своїх цілей, незалежно від шкоди, що буде нанесена здоров’ю та гідності людини. В результаті, шкода репутації держави буде мати довгостроковий характер та може впливати як на її роль у міжнародно-правових відносинах, так і на її внутрішню ситуацію. В якості яскравого прикладу порушення такої імперативної заборони, як заборона катувань, слід навести факти, що містяться у доповіді Ради ООН з прав людини, підготовленій у березні 2023 р. Незалежною міжнародною комісією з розслідування ситуації в Україні. Так, у зазначеній доповіді описується «широко розповсюджена практика» застосування катувань та нелюдського поводження з боку російської влади щодо осіб, затриманих як на території України, так і на території рф; Рада особливу увагу приділяє саме забороні катувань з точки зору міжнародного права, політичній шкоді, що наноситься міжнародно-правовим відносинам та моральним наслідкам застосування катувань [1].
Отже, слід наголосити на тому, що практика застосування катувань відповідною державою може призводити не лише до її матеріальної відповідальності як на національному, так і міжнародно-правовому рівні, так і до нематеріальної, іншими словами, політичної відповідальності держави перед міжнародною спільнотою. Як приклад такої політичної відповідальності можна навести той факт, що у квітні 2022 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято резолюцію, що має назву «Призупинення прав членства рф у Раді з прав людини» [2].
Заборона катувань є нормою «jus cogens» [3], відступ від якої є категорично недопустимим. Отже, слід розглянути правове підґрунтя абсолютної заборони катувань на міжнародно-правовому рівні. Нагадаємо, що міжнародно-правові норми поділяються на універсальні, регіональні та партикулярні, на загальні та спеціальні. Отже, спочатку розглянемо регламентацію зазначеної вище заборони на універсальному рівні, тобто в рамках ООН. Серед загальних актів особливе місце посідає Декларація з прав людини 1948 р., в якій зазначено, що «ніхто не повинен піддаватися катуванням» (ст. 5). Крім того, слід навести ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.: «Нікого не може бути піддано катуванням», а «жодну особу без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам» [4].
Серед спеціальних актів, що закріплюють заборону катувань, слід виокремити Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання, 1975 р. та Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 р. і Факультативний протокол до Конвенції проти катувань 2002 р.
Так, Декларація надає визначення поняття «катування» – це «будь-яка дія за допомогою якої людині умисно спричиняється біль або страждання, фізичне або розумове, з боку посадової особи або за її підбурюванням з метою отримання від такої людини або третьої особи, інформації або зізнання, покарання її за дії, які вона вчинила або у яких її підозрюють, або залякування її та інших осіб» (ст. 1). Крім того, наголошується на тому, що катування є «посиленим та навмисним різновидом жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» [5]. Слід звернути увагу на той факт, що зазначена Декларація за своєю правовою природою має рекомендаційний характер, тому у 1984 р. в рамках ООН було прийнято юридично обов’язкову Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 р. У статті 1 цієї Конвенції було продубльовано визначення, що містилося у Декларації. Отже, держави, що визнали згоду на обов’язковість даної Конвенції, взяли на себе зобов’язання захищати фізичних осіб від катувань. Крім того, Конвенцією було запроваджено такий договірний квазісудовий міжнародно-правовий механізм захисту фізичних осіб від катувань, як Комітет ООН проти катувань, що складається з десяти незалежних експертів. Комітет здійснює моніторинг виконання Конвенції державами-учасницями, розглядає індивідуальні скарги або повідомлення фізичних осіб, розслідує повідомлення щодо випадків катувань з метою припинення та попередження таких злочинів, розглядає міждержавні скарги [6]. Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань 2002 р. було створено Підкомітет проти катувань, що складається з десяти членів. Комітет безпосередньо відвідує місця позбавлення волі і надає відповідні рекомендації державам [7].
Говорячи про катування, слід звернути увагу на те, що цей злочин слід розглядати не лише через призму міжнародного права прав людини, але й через призму міжнародного кримінального права. Так, відповідно до ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р., «катування означає умисне заподіяння сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, особі, яка перебуває під вартою або під контролем обвинуваченого». Якщо катування вчинені в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, і такий напад вчиняється усвідомлено, їх слід кваліфікувати як злочин проти людяності. Крім того, катування можуть бути кваліфіковані як воєнний злочин. Воєнними злочинами є грубі порушення Женевських конвенцій 1949 р., зокрема, будь-яке з таких діянь проти осіб, що охороняються згідно з положеннями відповідної Женевської конвенції. А у ст. 8 Римського статуту виокремлено ще й біологічні експерименти, як різновид катувань [8].
Застосування катувань принижує особистість людини, «підриває» верховенство права, основні засади систем кримінального правосуддя та довіру суспільства до відповідних державних інститутів та до держави, яку вони представляють. За вчинення катувань до міжнародного-правової матеріальної чи нематеріальної (політичної) відповідальності можуть бути притягнуті держави, а до міжнародної кримінальної відповідальності – винні фізичні особи.
Література:
1. Report of the Independent International Commission of Inquiry on Ukraine. Human Rights Council Fifty-second session 27 February – 31 March. URL: https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/hrbodies/hrcouncil/coiukraine/A_HRC_ 52_62_AUV_EN.pdf (дата звернення: 14.05.2024).
2. UN Resolution A/ES-11/L.4 (Suspension of the Rights of Membership of the Russian Federation in the Human Rights Council). URL: https://digitallibrary.un.org/record/3967723?v=pdf&ln=ru (дата звернення: 14.05.2024).
3. United Nations Report of the International Law Commission Seventy-first session (29 April – 7 June and 8 July – 9 August 2019, A/74/10). URL: https://documents.un.org/doc/undoc/gen/g19/243/93/pdf/g1924393.pdf?token=9Kfz8BNPLWXVnPqaK1&fe=true (дата звернення: 14.05.2024).
4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (дата звернення: 14.05.2024).
5. Declaration on the Protection of All Persons from Being Subjected to Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (General Assembly resolution 3452 (XXX) adopted 09 December 1975. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/declaration-protection-all-persons-being-subjected-torture-and (дата звернення: 14.05.2024).
6. Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (General Assembly resolution 39/46) adopted 10 December 1984. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/convention-against-torture-and-other-cruel-inhuman-or-degrading (дата звернення: 14.05.2024).
7. Optional Protocol to the Convention against Torture and other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (the fifty-seventh session of the General Assembly of the United Nations by resolution A/RES/57/199) adopted 18 December 2002. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/optional-protocol-convention-against-torture-and-other-cruel (дата звернення: 14.05.2024).
8. Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17.07.1998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text (дата звернення: 14.05.2024).
____________________
Науковий керівник: Стешенко Володимир Миколайович, кандидат юридичних наук, професор, в. о. завідувача кафедри міжнародного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
