Висвітлено питання визначення у науковій інтерпретації поняття судового розсуду. На базі проведеного аналізу наводиться визначення поняття суддівського розсуду. Роз’яснено вибір основних термінологічних виразів, які входять до складу пояснення суддівського розсуду та доцільності суддівського рішення.
Ключові слова: правосвідомість, судовий розсуд, правозастосування, правосуддя, суддівське рішення
The question of defining the concept of judicial discretion in a scientific interpretation is highlighted. On the basis of the conducted analysis, the definition of the concept of judicial discretion is given. The choice of the main terminological expressions, which are part of the explanation of the judicial discretion and the expediency of the judicial decision, is explained.
Key words: judicial discretion, law enforcement, justice, judicial decision
Нові типи соціальної реальності – передбачувані, стійкі, справедливі правила та партнерські відносини є підґрунтям розвитку демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність нового розуміння та усвідомлення значущості процесу інституціоналізації системи права.
Суспільні відносини розвиваються та трансформуються, що прямо відображається на етапах правотворення та правозастосування. В реаліях сьогодення законодавець вибудовує правову галузь так, щоб вона відповідала потребам суспільства та забезпечує конституційно-правові гарантії якості життя. Стан розвитку процесу правоутворення зумовлений не лише об’єктивними закономірностями, а й суб’єктивними аспектами, пов’язаними із впливом на процес утворення права самих суб’єктів правоутворення [1, с. 48]. Водночас, в процесі формування нормативно-правової бази безсумнівно наявні прогалини, що потребує вироблення і застосування механізмів їх реалізації в контексті зміни загальної парадигми судового розсуду з ефективним використанням моральних і духовних ресурсів, що визначать дієвість та результативність системи судового права. Оскільки право, як наука, досліджує та виявляє загальні прийоми вирішення неврегульованих питань – практика суддівського розсуду активізує правозастосовну та правотлумачувальну функцію суду.
Дискусії щодо інтерпретації положень законодавства, в якому містяться прогалини, можуть урегулювати, судді, як носії владних повноважень, наділені спеціальним правовим статусом, що випливає із класичної конструкції правового статусу особи й відрізняється особливостями, зумовленими належністю цих посадовців до представників влади [2, с. 195].
В дослідженнях Євгена Ерліха та заснованій ним “школі вільного права” започатковано визначення суддівського розсуду як правової категорії. Дослідник обґрунтував ідею про те, що право в будь-якому разі містить прогалини, а суддівський розсуд покликаний заповнювати ці прогалини [3, c. 168-184]. Дослідник В. Бігун запропонував визначати суддівський розсуд як межі свободи судді в судовому вирішенні, спосіб реалізації судової влади суддею, принципове положення в здійсненні правосуддя, що визначає межі повноважень суду у вирішенні питань і справ у судочинстві [4, c. 22].
Досліджуючи суддівський розсуд у країнах романо-германської правової системи, дослідник Д. П. Поповський наголошує, що погодження з абстрактним та загальним характером правових норм, неминуче відбудеться процес тлумачення, який залишає для судді свободу розсуду [5, c. 15-19].
На нашу думку виокремимо основні засади існування суддівського розсуду:
– динамізм умов існування сучасного суспільства, що унеможливлює вічність (безстроковість) правових норм;
– різноманітність життєвих явищ і ситуацій;
– недосконалість правил та прийомів юридичної техніки, що особливо відчутно на рівні законодавчих актів.
Очевидно, що певна свобода розсуду судді обґрунтовувати винесене ним рішення на підставі власного бачення та трактування закону передбачена в нормах права самим законодавцем, так як не всі життєві ситуації та наслідки правовідносин можна чітко врегулювати нормою, тому оцінку їм зобов’язаний дати суддя в межах правового поля та за своїм розсудом.
Зауважимо, що базовою інтегральною характеристикою права як соціального явища є упорядкована система цінностей, уявлень, переконань і нормативних зразків поведінки, що забезпечує внутрішню інтеграцію та зовнішню адаптацію організацій системи права до соціальних змін. Значущу роль у цьому процесі відіграє суддівський розсуд.
На нашу думку, розсуд можна розглядати з декількох позицій:
– по-перше, як деяку свободу діяльності публічного органу в межах законодавчого регулювання;
– по-друге, як право вільної та доцільної оцінки у застосуванні, на підставах, вказаних законом, наданих цьому органу повноважень із застосуванням конституційних гарантій, основ захисту прав та свобод людини та нормативно-правових і правотлумачних актів: роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, узагальнення судової практики, практика ЄСПЛ та принципів права.
Узагальнюючи вищезазначене, вважаємо за доцільне уточнити визначення поняття «судовий розсуд» з урахуванням сучасних особливостей його функціонування як явища правової реальності. На нашу думку, під судовим розсудом доцільно визначити особливий вид правозастосовної діяльності, сутністю якого є надання суду повноваження вирішувати неврегульовані норми законодавства, з урахуванням цілей, які переслідував законодавець, принципів права та інших загальних положень закону, конкретних обставин справи на засадах розумності, справедливості, добросовісності і основ моралі.
Виходячи із наших умовиводів, доцільним буде таке суддівським рішення, яке в межах закону і у визначених конкретних умовах найкраще досягне мети, поставленої перед законом, тобто буде виконано така дія чи рішення, яке у визначеній ситуації буде максимально правильною та спрямована на потрібний результат. Доцільність судового розсуду є одним із орієнтирів, коли суб’єкту правозастосування потрібно зробити вибір процесуального рішення (дії).
Список використаних джерел:
1. Дідич Т. О. Моніторинг сучасного стану правоутворення в Україні: пізнавально-правові аспекти. Альманах права. 2019. Вип. 10. С. 45-50.
2. Москвич Л. М. Статус суддів: теоретичний та порівняльноправовий аналіз: монографія. Київ. 2004. 224 с.
3. Ерліх Е. Вільне правознаходження та вільне правознавство. Проблеми філософії права. 2005. Т. 3, № 1-2. С. 168-184.
4. Бігун В. С. Філософія правосуддя: ідея та здійснення : монографія. Київ. 2011. 303 с.
5. Поповський Д. П. Застосування суддівського розсуду в країнах романо-германської правової сім’ї. Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2014. № 10-1, Т. 1. С. 15-19.
____________________
Науковий керівник: Дідич Тарас Олегович, доктор юридичних наук, професор
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
