Питанням класифікації у сучасній науці приділяється чимало уваги. Способи та методи класифікації широко поширені. У багатьох галузях знань всю інформацію вчені прагнуть оформити у вигляді тих чи інших класифікацій: самих досліджуваних об’єктів, їх окремо аналізованих властивостей, складу, способів функціонування, відповідно до суб’єктного складу тощо. Класифікаціям часом відводять глобальну роль, майже ототожнюючи із ними всю науку, розглядаючи їх як необхідну складову будь-якого наукового дослідження на будь-якому його етапі і пов’язуючи з ними надії на вирішення фактично всіх наукових завдань, тобто надії на реалізацію будь-якої складної дослідницької програми [1].
Цілі класифікації правових актів дуже різноманітні – це інформаційний пошук, перегляд чинного законодавства, організація єдиного інформаційно-правового простору, виявлення прогалин та протиріч законодавства тощо. Залежно від цілей різні і вимоги, що пред’являються до принципів класифікації: за галузями права, підгалузями, правовими інститутами, за темами правового регулювання та ін. Між ними завжди є суворий зв’язок.
М. Цвік, О. Петришин групують нормативно-правові акти за такими критеріями: юридичною силою – закони та підзаконні акти; суб’єктами правотворчості – акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування; обсягом і характером дії – акти загальної дії, акти обмеженої дії (спеціальні), акти виняткової дії (надзвичайної); галузевою належністю – акти, які містять норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного права тощо; зовнішньою формою вираження – закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо [2].
М. Кельман та О. Мурашин класифікують нормативно-правові акти за такими критеріями:
1) суб’єктами ухвалення ділять на акти органів держави, народу, територіальних громад, громадських об’єднань, трудових колективів, посадових осіб, спільні акти органів держави та недержавних формувань;
2) юридичною силою – закони й підзаконні нормативно-правові акти;
3) сферою дії – загальнообов’язкові, спеціальні, локальні;
4) ступенем загальності правових норм – загальні та конкретизаційні;
5) характером волевиявлення – акти встановлення, зміни та скасування норм права;
6) галузями законодавства – цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні тощо; за часом дії – визначено-строкові й невизначено-строкові [3].
Загалом, нормативний акт є відображенням певної форми діяльності держави, її органів та посадових осіб. Він має державно-владний характер і є обов’язковим для тих, на кого він поширюється. І в цьому сенсі він одночасно є продуктом і універсальним інструментом, і об’єктом соціальних практик.
Література:
1. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : [навч. посіб.]. Львів : Край, 2007. 192 с.
2. Загальна теорія держави й права: [підручник] / [М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.]; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. X. : Право, 2009. 584 с.
3. Кельман М. Загальна теорія держави й права: [підручник] / М. Кельман, О. Мурашин. К.: Кондор, 2006. 478 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
