Поведінка людей – це складний соціальний феномен, який протягом століть вивчається та досліджується різними науковими дисциплінами. Саме поведінка може тягти за собою ті чи інші правові наслідки, а з іншого боку, нерідко вона сама регулюється тими чи іншими правовими приписами. Відтак правова, юридично значуща поведінка постійно перебуває в полі зору теоретиків права [1-3 та ін.]
За правовою оцінкою можна виділити два види юридично значущої поведінки індивіда: правомірна – це дії індивідів та груп, які відповідають нормам та законам суспільства. Така поведінка не шкодить іншим людям, не порушує їхні права та свободи, а навпаки, сприяє розвитку та функціонуванню суспільства в цілому, протиправна поведінка (легкі, тяжкі, особливо тяжкі злочини) – це дії, які прямо суперечать нормам та законам суспільства.
Варто також виділити, небезпечну для самого індивіда та суспільства в цілому маргінальну поведінку (дрібні порушення норм, девіантна та асоціальна поведінки), вона, в свою чергу, не відповідає всім вимогам норм права, але не є й прямо неправомірною, тобто по суті є правомірною, але знаходиться на межі з протиправною. При такій поведінці суб’єкт утримується від правопорушень не через усвідомлення необхідності дотримання правових приписів і повагу до закону, а через страх перед можливими санкціями. Небезпечність такої поведінки для суспільства полягає в тому, що вона може сприяти підриву соціальних норм та принципів; деградація моральних цінностей; втрата соціальної згуртованості; зростання злочинності; поширенню негативних ящих, таких як, суїциди, нещасні випадки та інші негативні явища, на боротьбу з якими, держава витрачає багато ресурсів, в тому числі, витрати на правоохоронну систему, систему охорони здоров'я, систему соціального забезпечення та інші сфери. Важливо розуміти, що правомірна, маргінальна та протиправна поведінка – це не чітко окреслені категорії. Деякі дії можуть мати ознаки декількох категорій одночасно. І саме розуміння цих граней дає змогу суспільству і владним інституціям вчасно розпізнавати та запобігати прояви негативних видів поведінки членів суспільства, ефективно реагувати на такі прояви, та створювати умови для розвитку правомірної поведінки. Тільки спільними зусиллями держави, громадських організацій, сімей та окремих людей можна створити більш справедливе та безпечне суспільство, де правомірна поведінка буде домінувати, а маргінальна та протиправна поведінка буде зведена до мінімуму.
Правомірна поведінка індивідуальних або колективних суб'єктів, по своїй природі, означає необхідну, бажану та припустиму поведінку для суспільства, відповідає інтересам громадянського суспільства і полягає у дотриманні норм права, які захищені та гарантовані державою, та повагу до прав і свобод інших людей. А. Шульга вважає, що правомірна поведінка – це дія (бездіяльність” суб’єкта права, котра має позитивну соціальну значущість, відповідає вимогам норм права або принципів права (внутрішньодержавного, міждержавного, міжнародного) [1, с. 99].
Зупинимося на понятті “правомірна поведінка”, що має складне походження, яке сягає корінням в античні часи. В римському праві існувало поняття "jus civile", яке означало сукупність норм права, що регулювали відносини між громадянами. Цей термін включав в себе такі поняття, як "jus naturale" (природне право) та "jus positivum" (позитивне право). Природне право вважалося незалежним від волі держави та ґрунтувалося на природі людини та розумності, позитивне, в свою чергу, встановлювалося державою та фіксувалося в законах та інших нормативно-правових актах. Правомірна поведінка трактувалася як така, що не суперечить ні природному, ні позитивному праву. З часом термін "правомірна поведінка" розвивався та змінювався.
Вже в епоху Відродження вчені стали підкреслювати важливість природного права та його вплив на формування позитивного права. В XIX столітті з'явилася теорія правового позитивізму, яка стверджувала, що право є сукупністю норм, встановлених державою та забезпечених примусом. Іншими словами, позитивне право є справжнім правом незалежно від його моральної цінності або відповідності природному праву, бо так встановила держава.
Але в XX столітті з'явилися нові теорії права, які включали в себе елементи як природно-правового, так і позитивіського підходів. Це призвело до того, що поняття "правомірна поведінка" стало більш складним та багатогранним.
Також варто зауважити, що розуміння "правомірної поведінки" зазнало значних змін протягом історії, що пов’язано зі зміною цінностей, соціальних норм, політичних настроїв, розвитком технологій. Наприклад, у минулому жорстоке поводження з дітьми вважалося прийнятним способом виховання, однак з часом воно стало вважатися неприйнятним і незаконним. Важливо усвідомлювати, що зміни розуміння того, чи іншого поняття, є складними і постійними та потребують постійного оновлення знань та переосмислення усталених уявлень.
Правомірна поведінка не є лише юридичним обов'язком, але й моральною відповідальністю кожної людини, і її юридична значущість полягає в тому, що вона є підставою для виникнення юридичних прав та обов'язків, або їх зміни; забезпечує захист прав та законних інтересів осіб, оскільки є гарантією того, що права та законні інтереси осіб не будуть порушені; сприяє реалізації принципів справедливості та рівності; зміцнює авторитет держави та довіру до неї, бо демонструє, що держава дбає про своїх громадян та забезпечує їм умови для життя в мирі та злагоді; є основою для розвитку економіки та культури, оскільки дозволяє людям вільно розпоряджатися своїм майном, займатися підприємницькою діяльністю та реалізовувати свої творчі здібності.
Протиправна ж поведінка – це комплексний феномен з багатогранними наслідками, також відома як девіантна поведінка, антисоціальна поведінка або злочинність, являє собою широкий спектр дій, які суперечать нормам та законам суспільства. Її прояви можуть варіюватися від незначних порушень, таких як дрібні крадіжки або порушення правил дорожнього руху, до серйозних злочинів, таких як насильство, вбивства або торгівля наркотиками.
До основних негативних наслідків для окремих людей, сімей, громад та суспільства в цілому протиправної поведінки можна віднести шкода для жертв (фізична, емоційна та матеріальна шкода, травми, страх, втрата довіри до людей та інституцій); зниження якості життя, у зв’язку з почуттям незахищеності, страху, недовіри, обмеження свободи пересування та особистого життя; підрив соціальних норм та цінностей, як наслідок поширення деструктивних норм поведінки, зневіра в справедливість та верховенство права.
Правомірна поведінка може виникати з різних причин, таких як виховання, освіта, культурні та релігійні впливи, а також внутрішні переконання особи. Важливо розуміти, що правомірна поведінка сприяє гармонійним відносинам у суспільстві та сприяє загальному благополуччю.
Вивчення причин протиправної поведінки є складним завданням, адже на неї впливає безліч факторів, які переплітаються та взаємодіють один з одним. До них можуть належати: індивідуальні фактори, такі як біологічні схильності, особистісні характеристики, когнітивні здібності, психічні розлади, досвід у сім'ї та ранньому дитинстві; соціально-економічні фактори: бідність, нерівність, безробіття, відсутність доступу до освіти та охорони здоров'я, дискримінація, життя в небезпечних районах; сімейні фактори: жорстоке поводження з дітьми, нехтування, відсутність батьківської підтримки, конфлікти в сім'ї, вплив однолітків; вплив ЗМІ та субкультури: насильство та жорстокість у ЗМІ, романтизація злочинності, популяризація деструктивних норм поведінки.
Взагалі, існує багато різних теорій, які намагаються пояснити складну та багатогранну поведінку людей, але жодна з них не є всеосяжною, і кожна з них пропонує лише часткове пояснення людської поведінки.
Насправді, поведінка людини, ймовірно, є результатом складної взаємодії біологічних, психологічних, соціальних та культурних факторів. Можна виділити наступні найвідоміші та найвпливовіші теорії. Гуманістична психологія – це теорія, яка підкреслює важливість вільного волі, самоактуалізації та особистого зростання у розумінні людської поведінки, адже природно що людина прагне до самовдосконалення та реалізації свого повного потенціалу. Когнітивна психологія, в свою чергу, досліджує, як люди сприймають, обробляють та зберігають інформацію, а також як це впливає на їхню поведінку, тобто наші думки, переконання та очікування відіграють важливу роль у тому, як ми поводимося. Не менш важлива, соціокультурна психологія стверджує, що поведінка людини визначається соціальними та культурними факторами, такими як норми, цінності та очікування. Еволюційна ж психологія досліджує, як еволюційні фактори, такі як природний відбір та адаптація, вплинули на людську поведінку. Теорія, яка народилась, як наслідок розвитку інших наук, таких як генетика та ендокринологія – біологічна психологія, вивчає, як біологічні фактори, такі як гени, гормони та нейротрансмітери, впливають на людську поведінку.
Не можна пройти повз, всім відомого психоаналізу. Теорія, розроблена Зигмундом Фрейдом, стверджує, що поведінка людини визначається несвідомими процесами, такими як потяги (вроджені інстинкти, такі як сексуальний потяг та агресія, які прагнуть до задоволення), конфлікти (між несвідомими потягами та нормами суспільства, які можуть призводити до тривоги та психічних розладів) та захисні механізми (психологічні стратегії, які люди використовують для подолання тривоги та захисту свого Его). Ця теорія мала значний вплив на розвиток психології та психотерапії, але вона також зазнала критики за свою акцентацію на сексуальності та несвідомому.
Та одна із найвпливовіших теорій ХХ століття – біхевіоризм. Цей напрямок в психології фокусується на тому, як люди навчаються та змінюють свою поведінку під впливом зовнішніх факторів, таких як події, обставини життя та соціальне оточення.
Важливо зазначити, що жодна з цих теорій не може повністю пояснити всю складність людської поведінки, та більшість дослідників вважають, що поведінка людини визначається комплексом факторів, включаючи біологічні, психологічні, соціальні та культурні чинники.
Пропонуємо зупинитися на біхевіоризмі, (від англ. behavior – поведінка), що є одним із найвпливовіших напрямів психології XX століття. Він виник на початку 1900-х років як реакція на інтроспекціонізм, який домінував у психології того часу та мав значний вплив на юридичну науку. Його принципи використовуються для пояснення злочинності, розробки методів запобігання злочинам та визначення покарань.
Згідно з біхевіоризмом, люди не народжуються з вродженими інстинктами та мотивами, а навчаються поводитися певним чином, реагуючи на стимул (підкріплення) та покарання.
У контексті права біхевіоризм використовується для пояснення того, чому люди дотримуються норм права. Згідно з біхевіористською теорією, люди більш ймовірно будуть дотримуватися норм права, якщо це призводить до позитивних наслідків для них, таких як похвала, нагорода або уникнення покарання. І навпаки, люди менш ймовірно будуть дотримуватися норм права, якщо це призводить до негативних наслідків, таких як критика, штраф або покарання. Біхевіористи вважають, що люди навчаються вчиняти злочини, коли вони бачать, що така протиправна поведінка приносить їм вигоду (наприклад, отримання грошей або уникнення покарання) або коли вони не бачать негативних наслідків (наприклад, покарання).
Природним для правознавства, як і будь-якої іншої науки є критичний підхід до певних гіпотез та теорій, що й не оминуло це й “біхевіоризм”. Критики біхевіоризму стверджують, що він ігнорує вільну волю людей, бо люди не є просто пасивними одержувачами стимулів, а здатні робити свідомий вибір щодо своєї поведінки. Також цей напрямок не враховує вплив таких факторів, як особистість, культура та соціальні умови на поведінку людей.
Незважаючи на значний внесок біхевіоризму в розуміння людської поведінки, критики вказують на його обмеженість. Існують й інші напрямки в психології, які досліджують поведінку людей з різних ракурсів, об'єднання знань яких може дати більш глибоке та комплексне розуміння причин та факторів, що впливають на поведінку.
Об’єднання знань про людську поведінку з різних психологічних напрямків, на нашу думку, може стати ключовим фактором у розробці більш ефективних стратегій стимулювання правомірної поведінки та зменшення протиправної.
Сталий розвиток суспільства являє собою складну та багатогранну концепцію, яка охоплює економічні, соціальні й екологічні аспекти. Він ґрунтується на задоволенні потреб нинішнього покоління без шкоди для можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.
Досягнення сталого розвитку потребує збалансованого підходу, який враховує взаємопов'язаність цих трьох складових, таких як економічна стійкість, що передбачає здатність економіки протистояти потрясінням і швидко відновлюватися після них, соціальна стійкість – здатність спільноти долати кризи, адаптуватися до нових умов та відновлювати свою життєздатність, зберігаючи при цьому свої цінності, основні структури та функціональність, екологічна стійкість, це здатність екосистеми протистояти викликам, адаптуватися до нових умов та відновлюватися після шкоди, зберігаючи при цьому свої основні функції.
Важливість сталого розвитку полягає в тому, що він, серед іншого, дає змогу створити більш справедливе та інклюзивне суспільство. А може й навпаки більш справедливе та інклюзивне суспільство є одним із основних чинників сталого розвитку.
Правомірна поведінка індивіда є одним із ключових факторів, що сприяють становленню справедливого та інклюзивного суспільства, оскільки, вона сприяє верховенству права, яке гарантує що всі люди, незалежно від їхнього походження чи соціального статусу, підлягають одним і тим самим законам і як наслідок, мають рівні можливості. Верховенство права є важливим принципом для всіх трьох складових сталого розвитку: економічної (створює сприятливе середовище для інвестицій), соціальної (надає рівні можливості, захищає права) та екологічної (дотримання законодавства про захист довкілля, та розумне використання ресурсів).
Низький рівень злочинності створює атмосферу спокою та впевненості, яка сприяє розвитку й процвітанню суспільства. Для економічної стійкості – низький рівень протиправних діянь, в тому числі корупційних, збільшує рівень безпеки для інвесторів, підвищує довіру до влади. Соціальна та екологічна стійкість, також у виграші, адже законослухняна поведінка сприятиме соціальній згуртованості, і відсутність небезпеки дасть час для дбання за навколишнім середовищем.
Підсумовуючи, можна сказати, що відмова від девіантної поведінки на користь правомірної є важливим кроком на шляху до сталого розвитку.
Список використаних джерел:
1. Шульга А. М. Загальнотеоретичні аспекти правомірної поведінки особи: Монографія. Харків Майдан 2013. 412 с.
2. Барабаш О. О. Юридично значуща поведінка людини: загальнотеоретичні аспекти : монографія. – Львів: ПАІС, 2017. 415 с.
3. Балинська О. М. Правова комунікація: вербально-біхевіористський підхід. Львів: ПАІС, 2008. 212 с.
____________________
Науковий керівник: Головко Олександр Миколайович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
