Конституційно проголошений стратегічний курс України на європейську інтеграцію [1], який помітно активізував у суспільстві запит на справедливу і незалежну судову владу, тривкі національні проєвропейські політико-правові традиції [2], європейські правові цінності, вірність яким декларує вище державно-політичне керівництво України [3], та незавершена судова реформа в державі [4, c. 115; 5; 6], «ефективність якої наразі є одним із основних індикаторів оцінки готовності України до інтеграції з Європейським Союзом» [7, c. 277], детермінують як науково-теоретичну, так і практичну цінність осмислення й урахування в удосконаленні конституційно-правового регулювання інституту індемнітету суддів в Україні накопиченого прогресивного досвіду європейських країн у цій сфері. Зокрема, як слушно зауважують відомі українські вчені-конституціоналісти О. Скрипнюк та О. Батанов, саме перспектива вступу України до ЄС передбачає врахування в національному конституційному праві і положень джерел конституційного права ЄС, оскільки така практика є дієвою для всіх країн – членів Євросоюзу [8, c. 45]. Такий підхід видається також особливо важливим у контексті актуалізації завдань із удосконалення конституційно-правового статусу суддів в Україні [9, c. 332-367], пошуку шляхів його модернізації та в контексті триваючої доктринальної дискусії щодо сутності та призначення судової влади [10, c. 17], щодо співвідношення міжнародного та національного права у правопорядку України [11, c. 358]. Тим більше, що Стратегією розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженою указом Президента України від 11.06.2021 р. № 231/2021, завдання щодо визначення напрямів удосконалення положень Конституції та законів України, першочергових заходів з модернізації судоустрою, статусу суддів, судочинства та інститутів правосуддя поставлені в один ряд із завданнями із «забезпечення координованості та збалансованості процесу удосконалення з урахуванням подальшої гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу» [12]. Йдеться про послідовну «європеїзацію української судової системи як складову євроінтеграційної політики України» [13, c. 301]. Результатами такої судової реформи мають стати, у цьому контексті, зокрема, «забезпечення незалежності інститутів правосуддя від будь-якого політичного впливу та їх підзвітність суспільству, продовження впровадження міжнародних стандартів і кращих практик Ради Європи і Європейського Союзу» [14].
Додатковим «поштовхом» до актуалізації у вітчизняному науково-правовому дискурсі переосмислення практик європейських держав у сфері конституційно-правового закріплення і розвитку засад суддівського індемнітету стало ухвалення 02.12.2022 р. Консультативною радою європейських суддів (далі – КРЄС) Висновку про свободу вираження поглядів суддів № 25 [15], що підготовлений на основі попередніх висновків КРЄС, Великої хартії суддів та відповідних документів Ради Європи, а також спирається на юриспруденцію Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Важливо, що на перший план тлумачення сутності і призначення суддівського індемнітету в контексті європейського конституційно-правового досвіду виходить «правовий та етичний обов’язок судді висловлюватися з метою захисту верховенства права та демократії на національному, а також на європейському й міжнародному рівнях» [16].
Як відомо, свобода вираження поглядів – це одне з ключових прав людини, яким користуються всі люди, але воно не є абсолютним [17, c. 59,146]. Що стосується суддів, вони не користуються цим правом так само, як інші громадяни, оскільки їхня професія підпорядковує їх особливим правилам, які збалансовують їхні індивідуальні права з потребами розвитку професії та підтримання авторитету судової влади, представниками якої вони є в силу свого правового статусу. Часто висловлювання суддів сприймаються як «голос» усієї судової влади. Тому їх аргументація та рішення не повинні залишати жодних сумнівів у суддівській незалежності, об’єктивності та неупередженості. Тому і розсудливість та мудрість суддів повинні відображатися не лише в їхніх рішеннях, а й у публічних виступах [18, c. 67]. Зазвичай, коли судді висловлюють свої думки, на карту поставлені різні правові інтереси, які переважають за чи проти їх обмеження. Йдеться не лише про їхні особисті інтереси, а й про захист авторитету і легітимності судової влади та права сторони на належну правову процедуру [19]. Як зауважив Верховний Суд, «судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів» [20, c. 86].
За сучасних умов «свобода вираження суддів є цінним надбанням для верховенства права та ефективного утвердження принципу поділу влади» [21]. Адже, як визнав ЄСПЛ в одному із своїх резонансних рішень «Бака проти Угорщини» (2016 р.), присвяченому питанням суддівського індемнітету, вираження суддями своїх поглядів ставить «за мету захист самих підвалин верховенства права, незалежності й належного функціонування судової влади, що становить питання громадського інтересу» [22]. Натомість будь-які «державні заходи, вжиті проти такої діяльності, не можуть розглядатися як потрібні в демократичному суспільстві» [23].
Науковий аналіз досвіду конституційно-правового регулювання суддівського індемнітету в сучасних європейських країнах вказує на те, що такому регулюванню властиві як певні спільні, так і відмінні риси. Зокрема, ключовою стала позиція щодо того, що суддівський індемнітет не має абсолютного характеру. При цьому європейське право дає всі підстави для формулювання доктрини неабсолютного (обмеженого) суддівського індемнітету, що випливає з обмеженого права суді на вільне висловлення своїх думок. Такий підхід знайшов утілення, найперше, у статті 10 ЄКПЛ [24] та в юриспруденції ЄСПЛ, який неодноразово підкреслював обмеженість такого індемнітету. Як зазначає нідерландський учений-правознавець С. Діджикстра, «…це право не є абсолютним, але підлягає певним обмеженням, властивим судовій функції. У випадку суддів необмежене здійснення права на свободу вираження поглядів може поставити під загрозу їх незалежність або неупередженість, наприклад, якщо вони розголошують інформацію щодо конкретної справи одній зі сторін або засобам масової інформації. Таким чином, судді повинні утримуватися від порушення права на справедливий суд, включаючи презумпцію невинуватості, особливо у справах, що розглядаються судом» [25]. Отже, обмеженість суддівського індемнітету є ключовою спільною ознакою його конституційно-правового регулювання в європейських країнах.
Концепція суддівського індемнітету також узалежнює характер індемнітету від специфіки суддівської діяльності і спирається на тлумачення цієї діяльності як такої, що спирається на засади добросовісності. Так, Декларація щодо принципів незалежності судової влади, прийнята Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи, від 14.10.2015 р. проголосила, що «добросовісне прийняття суддею рішення у справі по суті та із застосуванням закону не повинно призводити до звільнення судді з посади, навіть якщо рішення судді є помилковим, непопулярним або невигідним для державних посадових осіб чи установ. Виходом для тих, хто не задоволений судовим рішенням, є подання апеляції відповідно до закону» (пункт 19) [26]. У Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 р., зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 68); судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70) [27, c. 49].
Утвердженню суддівського індемнітету в європейських країнах, зокрема, посприяло усвідомлення конструкторами судових систем того факту, що притягнення суддів до юридичної відповідальності за постановлені ними рішення та висловлені в ході судового провадження погляди могло б мати низку негативних наслідків: 1) призвели б до обмеження незалежності судів у процесі прийняття рішень та становило б загрозу принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; 2) сприяли б перетворенню суб’єктів ініціювання провадження проти суддів (тобто суб’єктів ініціювання та здійснення дисциплінарного провадження) на де-факто апеляційне провадження, коли питання, які треба перевіряти у звичайному процесуальному порядку відповідно до судової ієрархії, перевірятимуть дисциплінарні органи; 3) могли б призвести до ситуацій, коли дисциплінарний орган може перетворитися на орган прецедентного тлумачення права, оскільки судді, що перебувають під юрисдикцією дисциплінарного органу, будуть змушені враховувати висновки цього органу в попередніх дисциплінарних справах; 4) вплинули б на принцип res judicata щодо судових рішень, які стали остаточними, але згодом підлягали б дисциплінарному перегляду в частині їхнього змісту [28, c. 64]. Це аж ніяк не означає, що згідно з європейською доктриною суддівський індемнітет передбачає право суддів «безкарно ухвалювати неправосудні рішення» [29]. Адже у разі прямого умислу такі дії мають кваліфікуватися, як злочинні, та передбачати настання кримінальної відповідності в порядку у та у спосіб, що визначені національним законодавством конкретної країни [30].
Крім того, встановлюючи суддівський індемнітет в європейських країнах законодавці та вчені-конституціоналісти виходили з того, що: 1) такий індемнітет є конституційно-правовою гарантією забезпечення незалежності судді, безперешкодного та ефективного здійснення ним своїх повноважень, відстоювання своєї позиції, вільного волевиявлення при прийнятті судових рішень (голосуванні); 2) забезпечення судді можливості вільного волевиявлення в суді зовсім не означає вседозволеності у висловленні ним безвідповідальних (упереджених, необ’єктивних) власних думок та прийнятті свавільних судових рішень; 3) суддівський індемнітет призначений забезпечувати судді незалежну позицію під час провадження суддівської діяльності, яка апріорі має бути правомірною, тобто здійснюватися на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією і законами держави; 4) повноваження на здійснення судової влади, надане професійному судді конституцією та законами, є одним з найпотужніших засобів впливу на суспільні процеси в кожній державі, який при неправомірному його використанні може спричинити істотну або навіть непоправну шкоду національним інтересам такої держави [31]; 5) обмеженість суддівського індемнітету детермінується й обмеженістю державної влади, яка є лімітованою в демократичних правових державах за визначенням; відповідно до цієї настанови судді повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами держави; 6) межі індемнітету судді визначаються як загальними конституційними положеннями, які поширюються на всі органи державної влади та їх посадових осіб, так і тими конституційними приписами, які стосуються діяльності лише суддів, зокрема, вони визначаються функціями і повноваженнями органів судової влади, змістом суддівської присяги, імперативними конституційними приписами щодо заборони вчиняти певні дії та приймати певні рішення (наприклад, щодо зміни конституційного ладу, узурпації державної влади тощо). Отже, аналізовані в їх системному зв’язку, конституційні норми практично всіх європейських країн створюють своєрідну правову «рамку» для суддівського індемнітету, який виявляється обмеженим структурними, статусними та компетенційними елементами конституційного регулювання здійснення судової влади в державі.
При цьому, як зазначає відомий український учений-правознавець, суддя Конституційного Суду України В. Городовенко, в європейських конституціях зазвичай «презюмуються, по-перше, незалежність і доброчесність самого судді, його підкорення принципу верховенства права, по-друге – легітимність власне судового рішення як остаточного продукту здійснення правосуддя» [32]. Вищенаведений юридичний підхід концентрує в собі кілька визначальних конституційно-правових ідей, значимих у контексті нашого дослідження: 1) суддівський індемнітет розглядається в контексті концепції суб’єктивних прав людини і виявляється похідним від фундаментального права людини на свободу вираження своїх поглядів; 2) цей індемнітет належить професійним суддям відповідно до концепції добросовісності: все що говорить суддя є проявом його сумлінного ставлення до своїх професійних обов’язків, поки не доведено протилежне за встановленою законодавством правовою процедурою; 3) свобода вираження думки судді може мати місце як у його судовій (процесуальній), так і в позасудовій діяльності; 4) держава гарантує суддів від переслідування за висловлювання як у суді, так і поза ним; 5) суддівський індемнітет не є абсолютним: обсяг його захисту варіюється залежно від законодавства, правил суддівської етики, специфіки судоустрою, авторитету судової влади в суспільстві і державі, напрацьованої судової практики, правових традицій тощо.
Нині спільні риси конституційно-правового регулювання суддівського індемнітету в європейських державах додатково зміцнюються завдяки тому, що інституціалізація та реалізація вказаного індемнітету відбувається в межах країн, які переважно є членами ЄС. Тож саме в його рамках насамперед виробляються, утверджуються, реалізуються не лише спільні правові моделі, але і практики впровадження суддівського індемнітету. Наразі велика роль відводиться не лише таким традиційним формалізованим джерелам права, як конституції та закони, але й актам суддівської правотворчості, починаючи від рішень ЄСПЛ і закінчуючи актами (переважно кодексами) суддівської етики, що виробляються на рівні судових систем окремих країн і затверджуються або вищими судовими органами або вищими органами суддівського самоврядування. Так, рішення ЄСПЛ зробили багато для розвитку суддівського індемнітету та вплинули на конституційний і судово-правовий розвиток багатьох держав-членів ЄС. Проте цей вплив також призвів до напруженості у відносинах між судовою владою та іншими двома гілками державної влади [33].
Крім того, у рамках європейських консультативних юридичних інституцій, таких, наприклад, як КРЄС, виробляються спільні юридичні підходи до уніфікації елементів суддівського індемнітету та тлумачення його сутності, спрямованості і правових проблем, пов’язаних із застосуванням відповідних юридичних положень на практиці. Правова глобалізація та збільшення впливу міжнародних і європейських організацій обумовлюють динамічну змінюваність елементів суддівського індемнітету як на конституційному і законодавчому рівнях, так і на рівнях суддівської правотворчості окремих держав-членів ЄС.
Отже, конституційно-правове регулювання в європейських країнах суддівського індемнітету сприяє інституційному зміцненню судової влади, посиленню її авторитету в суспільстві, усвідомленню високої місії суддів в утвердженні засад верховенства права, запобіганню та протидії будь-яким проявам «агресії чи навіть радикальним, насильницьким і незаконним діям проти судової влади», що становлять не тільки загрозу незалежності судової влади, але також позбавляють суддів можливостей законного публічного вираження думки [34].
Література:
1. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору): Закон України від 07.02.2019 р. № 2680-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 9. Ст. 50.
2. Савчин М. Вихідні засади конституційної традиції в Україні. Історико-правовий часопис. 2014. № 2(4). С. 34-40.
3. Проект Плану відновлення України. URL: https://uploads-ssl.webflow.com/625d81ec8313622a52e2f031/62dea471331181b583d43ec5_Юстиція.pdf (дата звернення: 20.06.2024).
4. Попадинець Г. О. Сутність, зміст та основні ознаки судової влади. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2021. № 4. С. 114-117.
5. Калітенко О. Відбудова без корупції: що пропонує влада. URL: https://www.pravda.com.ua/columns/2022/08/12/7362867/.
6. Пушкар П. Реформа правосуддя та виконання рішень Європейського суду з прав людини: сучасний стан та довгострокові перспективи. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/165492-reforma-pravosuddya-ta-vikonannya-rishen-yevropeyskogo-sudu-z-prav-lyudini-suchasniy-stan-ta-dovgostrokovi-perspektivi.
7. Стефанчук М. М. Судова реформа в Україні: визначеність категоріального апарату. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. Серія «Право». Випуск 77: частина 2. 2023. С. 276-282.
8. Скрипнюк О., Батанов О. Актуальні проблеми теорії джерел конституційного права України (аксіологічні, гносеологічні та онтологічні аспекти). Право України. 2017. № 6. С. 39-52.
9. Кравчук В.М. Теоретичні основи конституційно-правового статусу суддів в Україні : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2020. 507 с.
10. Северінова О. Б. Роль судової влади у правовій державі. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2023. № 3. С. 16-20.
11. Костюченко Я. Угода про Асоціацію з ЄС у національному правопорядку України. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 6. С. 354-359.
12. Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки : затверджено указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021. Урядовий кур’єр від 15.06.2021. № 113.
13. Петров Р. Європеїзація української судової системи як складова євроінтеграційної політики України. Право України. 2012. № 1-2. С. 300-306.
14. Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки : затверджено указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021. Урядовий кур’єр від 15.06.2021. № 113.
15. Висновок Консультативної ради європейських суддів № 25 від 2 грудня 2022 р. про свободу вираження поглядів суддів. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ rizne/OPINION_No_25_UK_final.pdf (дата звернення: 20.06.2024).
16. Висновок КРЄС про свободу вираження поглядів суддів матиме широке застосування. URL: https://hcj.gov.ua/news/vysnovok-kryes-pro-svobodu-vyrazhennya-poglyadiv-suddiv-matyme-shyroke-zastosuvannya.
17. Барнич К. І., Бисага Ю. М., Берч В. В., Дешко Л. М., Фрідманський Р. М. Реалізація конституційного права конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ужгород : РІК-У, 2021. 220 с.
18. Rosales C. M., Vargas O. R. Freedom of Expression of Judges’ Communication Freedom of Expression of Judges’ Communication. Regional Law Rev. 9. (2022). Р. 48-70.
19. Seibert-Fohr Anja. The Independence of Judges and their Freedom of Expression: An Ambivalent Relationship (April 19, 2019). Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=3375038 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.3375038. (visited 20 June 2024).
20. Барнич К. І., Бисага Ю. М., Берч В. В., Дешко Л. М., Фрідманський Р. М. Реалізація конституційного права конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань : монографія. Ужгород : РІК-У, 2021. 220 с.
21. Matos José Igreja. Freedom of Expression of Judges Walking on the Line. file:///C:/Users/Asus/Downloads/5_Matos_Freedom_of_Expression_of_Judges_-_Walking_on_the_line.pdf. (visited 20 June 2024).
22. Рішення у Справі «Бака Проти Угорщини» (Baka V. Hungary) (Заява № 20261/12) від 23.06.2016 р. Available at: https://rm.coe.int/16806b51c7. (visited 20 June 2024).
23. Рішення у Справі «Бака Проти Угорщини» (Baka V. Hungary) (Заява № 20261/12) від 23.06.2016 р. Available at: https://rm.coe.int/16806b51c7. (visited 20 June 2024).
24. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 20.06.2024).
25. Dijkstra S. The Freedom of the Judge to Express His Personal Opinions and Convictions under the ECHR. Utrecht Law Review. 2017. Vol. 13(1). P. 1-17.
26. Декларація щодо принципів незалежності судової влади, прийнята Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи від 14 жовтня 2015 року. URL: https://ips.ligazakon.net/document/MU15093.
27. Додаток до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрі Ради Європи. Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства, Київ: Б.М., 2015. 709 с.
28. Незалежність і дисциплінарна відповідальність суддів: міжнародні стандарти й національна практика: монографія / Н. Антонюк, О. Верба-Сидор, Т. Пашук, С. Рабінович. Львів : БФ «Медицина і право», 2020. 249 c.
29. Судді ККС ВС обговорили питання щодо кримінальної відповідальності за ухвалення завідомо неправосудних рішень. URL: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1028351/.
30. Хавронюк М. І. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею неправосудного судового рішення: міжнародні стандарти, законодавство України та інших держав Європи. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2019. Т. 4. С. 83-95.
31. Окрема думка судді Конституційного Суду України Мельника М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України "Про вищу освіту". URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/na02d710-17#Text.
32. Окрема думка судді Конституційного Суду України Городовенка В. В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ng07d710-20#n2.
33. Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях. URL: https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf.
34. Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях. URL: https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf.
____________________
Науковий керівник: Оніщук Микола Васильович, доктор юридичних наук, ректор Національної школи суддів України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
