У теоретико-правовому розрізі аналіз проблематики зарубіжного (передовсім європейського) досвіду пенсійного реформування та адаптивних можливостей використання елементів такого досвіду для України має важливе як науково-теоретичне, так і прикладне значення. Тим більше тому, що протягом останніх десятиліть багатоаспектна проблематика реформування пенсійних систем в Європі вийшла на перший план наукових досліджень у сферах права, політології, економічної науки, соціології тощо.
На сьогодні новітній досвід згаданого реформування перебуває під пильним поглядом зарубіжних науковців, зокрема таких, як М. Августіновіч, Дж. Алонсо, Н. Альтіпармаков, К. Андерсон, К. Арза, Н. Барр, Х.П. Блоссфельд, Г. Бонолі, О. Бонто, С. Буххольц, А. Бьорш-Супан, Е. Вайтхаус, Дж. Вільямсон, Б. Вонг, Х. Вонг, Т. Годеме, А. Греч, П. Даймонд, А. Де ла Фуенте, Л. Джамбоні, Ф. Доменек, С. Домонокос, Б. Еббінгхаус, Р. Ексфельд, М. Жепанські, К. Ірлс, А. Кангур, М. Кансой, Дж. Кароне, Д. Кідрік, М. Колі, К. Комп, Дж. Конде-Руїс, М. Крістіан, І. Кройтору, В. Лейн, А. Ліндсбек, Т. Лоредана, Р. Майєр, Дж. Майлс, Дж. Мартін, С.Р. Мартінез, Е. Марцинкевич, С. Маршал, К. Мюллер, Д. Наталі, М. Нашик, Е. Овербай, Е. Палмер, Ф. Пампел, Л.Х. Петерсен, Р. Пірсон, М. Рейн, А. Рінклейк, М. Роудс, С.П. Самнер, Х. Сапірі, М. Сото, Р. Спрук, А. Туладар, Дж.А. Тьорнер, Дж. Фішер, П. Фрерікс, А. Фужьє, К. Хінріх, Р. Хольцманн, Ф. Чибальські, М. Шлуді, В. Шмьоль, О. Шнейдер та ін. У їхніх роботах ключові сучасні соціально-економічні тренди (зросле навантаження на державні фінанси, викликане старінням населення в поєднанні з розмиванням бази оподаткування, наслідки економічних криз та стрімке наростання боргових зобов’язань держав тощо) зумовили розгортання дискусії, яка все більше переміщується до фундаментальних питань визначення сучасної ролі соціальної держави та ринку в пенсійному забезпеченні, а також функцій недержавних фінансових інституцій у цій сфері. У цих дослідженнях переконливо доведено, що система пенсійного забезпечення стала не лише ключовим елементом всіх без винятку національних систем соціального забезпечення, але і своєрідною «візитівкою» сучасної соціальної держави, показником її ефективності та гнучкості її політики у вирішенні нагальних питань матеріального забезпечення й соціальної інклюзії пенсіонерів, раціонального і справедливого розподілу тягаря пенсійних виплат всередині суспільства, підтримання і розвитку цивілізаційних соціальній стандартів у пенсійній сфері.
Переважний інтерес, що спостерігається в академічних колах до майбутнього пенсійного забезпечення, є, разом з тим, важливим індикатором успішності реалізації соціальної функції соціальної ж держави, а також способом віддзеркалення сутнісних характеристик чинних пенсійних систем та способів їх подальшого розвитку. Зокрема, дедалі більший інтерес викликають інституційні, регулятивні та прогнозно-планувальні аспекти пенсійної політики держав, що проголошені соціальними чи лише прямують до здобуття такого статусу, виявляються типологічні тренди розвитку систем пенсійного забезпечення та ресурси їх оптимізації за сучасних умов. При цьому сама пенсійна політика має наслідки, що виходять за межі закріплення на державному рівні лише гарантованого права на пенсію, а охоплює дедалі ширше коло інституційних, соціальних, матеріально-ресурсових та інших питань, пов’язаних з обліком тих соціальних груп, які набули чи набудуть право на пенсійне забезпечення, гарантуванням збереження джерел формування пенсій від інфляції чи інших скорочень, поступового їх підвищення незважаючи на економічні та демографічні кризи, гарантування недержавного пенсійного забезпечення, оптимізації управління у сфері пенсійного забезпечення тощо.
Зарубіжні дослідження в цьому напрямі дедалі більше зорієнтовані на переосмислення сучасних трендів масштабування довгострокових як внутрішньосистемних (параметричних), так і системотвірних публічних дій у сфері пенсійного забезпечення, їхнього впливу на економічне зростання та суспільний добробут, а також результатів матеріального й соціального розподілу з точки зору того, «хто виграє» і «хто програє» від здійснення того чи іншого курсу державної пенсійної політики [1; 2; 3; 4]. Наукові дослідження підкреслюють важливість типологій пенсійних систем [5; 6; 7; 8] або розглядають мінливу взаємодію державних і приватних пенсійних механізмів [9; 10; 11], тим часом як розробки, орієнтовані більшою мірою на юридичне регулювання, аналізують конкретні заходи реформування та їхній вплив на пенсійні системи в рамках окремих країн чи регіонів [12 13; 14].
Так чи інакше, більшість сучасних зарубіжних дослідників визнають, що ключову роль у формуванні й удосконаленні пенсійної системи відіграють економічні фактори. Їхній вплив виражається в неінтенсивному економічному зростанні, бюджетному дефіциті, фінансовій нестабільності, борговому навантаженні, яке присутнє в багатьох європейських країнах та створює об’єктивні межі зростанню пенсійних виплат у межах інституціалізованої соціальної держави. Все це заважає останній виконувати свої обіцянки щодо формування пенсійного доходу, його захисту від інфляції тощо [15, с. 630]. Дослідження на основі політики в основному аналізували певні заходи реформування та їхній вплив на реальний пенсійний сектор [16, с. 426; 17, с. 461]. Зокрема, велика кількість досліджень була спрямована на вивчення впливу реформ пенсійної системи, спрямованих на збільшення тривалості трудового життя [18; 19, с. 811; 20, с. 32].
Система пенсійного забезпечення об’єктивно розглядається в якості однієї з центральних арен, де розгортається система взаємодій між державою, бізнесом, суб’єктом права на пенсійне забезпечення, профспілковими та міжнародними соціально-трудовими організаціями. Ця система виявляється важливою в теоретико-правовому розрізі з точки зору «тестування» наявних розподільчих систем на предмет визначення ступеня їх соціальної справедливості (держава, виходячи з її фінансових можливостей, зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами [21]), додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, гарантування права кожного на достатній життєвий рівень [22], трендів розвитку соціальної функції держави вбік звуження чи розширення, згортання чи розгортання палітри пенсійних прав у тому чи тому суспільстві, форм активування реформаторського потенціалу держави та громадянського суспільства у сфері оптимізації пенсійного забезпечення, способів здійснення пенсійних реформ на грунті загальнонаціонального консенсус чи поза ним тощо.
У зарубіжній літературі про пенсійні реформи в Європі два підходи можна визначити, як центральні: 1) пояснення інституційних змін у пенсійних системах через взаємодію між існуючими інституціями, особами, які формують політику, і відповідними соціальними акторами; 2) дослідження змін в інституційній структурі соціальної держави з точки зору вдосконалення моделей пенсійного забезпечення (найчастіше випливає з характеристики «режимів соціального забезпечення» («welfare regimes»), запропонованої К. Еспінг-Андерсеном [23]), включаючи цілі та ідеї політиків і урядів.
У світлі пенсійних реформ дослідники ставлять під сумнів концепцію пенсійних систем як «нерухомих об’єктів», прагнучи зрозуміти, як можна подолати інституційні та юридичні обмеження. Так, Д. Наталі та М. Роудс показали, що коли старіння населення та збільшення бюджетної напруги висуває реформу пенсійної системи на перше місце в політичному порядку денному, уряди фактично мають у своєму розпорядженні низку інструментів для участі в тому, що автори називають «політичним обміном» із соціальними партнерами, щоб полегшити проходження реформи. Результатом узгодженого процесу реформ часто є поєднання заходів, спрямованих на фінансову стабільність, з іншими заходами, орієнтованими на задоволення деяких вимог соціальних партнерів [24, с. 25-46]. К. Арза та М. Шлуді використовують інший підхід до умов, за яких пенсійна реформа стає здійсненною, стверджуючи, що доцільність пенсійних реформ критично залежить від здатності уряду досягти консенсусу щодо реформи з парламентською опозицією чи профспілками, і визначає умови, за яких такий «пенсійний пакт» може виникнути [25, с. 47-69, 109-131]. Дж. Алонсо та Дж. Конде-Руїс вивчали пенсійні реформи в трьох напрямках: впровадження параметричних реформ, які роблять поточну систему розподілу менш щедрою; підвищення купівельної спроможності малозабезпечених груп населення з нижчими пенсіями та запровадження накопичувальної системи [26]. Дж. Мартін та Е. Вайтхаус досліджували вплив реформи пенсійної системи на майбутню вартість пенсій на прикладі країн ОЕСР. Вони дійшли висновку, що в реформі пенсійної системи ще є невирішені питання. Вони полягають у тому, що багато країн ОЕСР заохочують достроковий вихід на пенсію, хоча ефективний вік виходу на пенсію, як правило, досягає 65 років або старше, і що реформи можуть привести людей похилого віку з низьким рівнем доходу до більш тривалого рівня бідності [27]. Якщо взяти до уваги лише гендерні наслідки, К. Ірлс зауважив, що країни-члени ЄС запровадили низку пенсійних реформ, щоб зменшити відповідальність держави та збільшити індивідуальну відповідальність, але ці реформи є негативними для більшості жінок, оскільки вони віддають перевагу чоловічій моделі роботи [28].
Д. Наталі помітив декілька тенденцій останніх пенсійних реформ у країнах-членах ЄС: 1) політичні цілі та амбіції в державній частині були переглянуті, питома вага державного пенсійного забезпечення зменшується в усіх країнах-членах ЄС; 2) немає посиленого акценту на індивідуалізації ризику в пенсійній системі; 3) виплати стали більш безпосередньо пов'язані з внесками; 4) багаторівневі пенсійні схеми стають нормою; 5) країни-учасниці запровадили елемент приватизації пенсійних систем [29]. Головною метою всіх цих елементів і напрямів пенсійної реформи є зменшення державних витрат на пенсії в усіх країнах ЄС. Ф. Пампел і Дж. Вільямсон, використовуючи міжнаціональні дані, дослідили, що на пенсійні витрати в основному впливають змінні вікової структури та досвід програми соціального страхування [30]. Натомість М. Крістіан довів на вибірці 15 країн ЄС, що рівень народжуваності, очікувана тривалість життя, ефективний вихід на пенсію та валові заощадження значно впливають на державні пенсійні витрати [31]. Х. Сапірі зі спіавторами проаналізували вплив різних політичних сценаріїв на державні витрати, пов’язані зі старістю, використовуючи системну динамічну модель [32]. Е. Maрцинкевич та Ф. Чибальські запропонували два альтернативні показники, які візуалізують рівень пенсійних витрат на прикладі 31 європейської країни. Це коефіцієнт збільшення пенсії та коефіцієнт старої залежності, тоді як другий замінює старий коефіцієнт залежності на частку населення [33].
Е. Овербай стверджує, що навіть кардинальні пенсійні реформи можливі, якщо вони створені таким чином, щоб отримати підтримку «розумних» і «соціально турботливих» громадян. Успішні реформи – це ті, яким вдається представити себе як спрямовані на соціальні цілі, яким громадянам важко протистояти. Таким чином, доцільність пенсійної реформи є не лише результатом політичного торгу між соціальними групами, які захищають свої чітко визначені інтереси. Це також результат того, як лідерам громадської думки вдається представити реформу як «суспільно бажане» благо. Таке дискурсивне оформлення вносить елемент непередбачуваності на політичну сцену та ускладнює завчасну оцінку того, чи буде конкретна пенсійна реформа життєздатною [34, с. 70-86].
За допомогою докладного порівняльного аналізу К. Мюллер показала, що, незважаючи на спільну соціально-політичну і правову спадщину, реформи, здійснені в постсоціалістичних пенсійних системах, відображають значну різноманітність, включаючи параметричні зміни, прийняття нової системи «умовно визначених внесків» у деяких країнах і перехід до накопичувальних приватних пенсійних схем у більшості випадків [35, с. 87-106].
М. Рейн і К. Андерсен розглянули траєкторії пенсійних реформ у Швеції, Нідерландах та Данії як «тестові» приклади для деяких ключових ідей, що лежать в основі останніх досліджень пенсійного реформування: завдяки 50-річному досвіду солідарна система в цих трьох країнах еволюціонувала вбік власного заперечення, тобто до приватизації; нове поєднання державно-приватного сектору з часом стало результатом багатьох виборів; вчені також заперечують ідею прямого зв'язку між дизайном пенсійної системи та результатами реформи; добре сплановане поєднання державного та приватного секторів може досягти таких же егалітарних результатів, як і солідарний підхід, де домінує держава [36, с. 132-154].
П. Фрерікс і Р. Майєр аналізують гендерний вплив пенсійної реформи: реформа мала неоднозначний вплив на гендерну рівність, часом відтворюючи існуючу гендерну нерівність у ринку праці; гендерно-нейтральні норми розрахунку пенсій фактично сприяють відтворенню гендерного розриву саме тому, що ринки праці є гендерними (якщо права тісно пов’язані з роботою, а пенсійні правила є однаковими для чоловіків і жінок, відмінності на ринку праці негайно відображатимуться на рівнях виплат); зменшення гендерної нерівності в пенсійній політиці не є простим завданням [37, с. 175-195].
М. Колі розглядає пенсійну реформу як суспільну спробу досягти рівності між поколіннями: в історії соціальної держави ключовим соціальним питанням, яке потрібно було вирішити, було вгамування гострого класового конфлікту, натомість нині його місце, як здається, зайняв конфлікт поколінь; нові міжгенераційні розколи все ще потребують збалансування зі старими внутрішньогенераційними; розрив між поколіннями викликає занепокоєння щодо справедливості: люди похилого віку отримують несправедливу кількість державних ресурсів, і це відбувається за рахунок молодшого населення [38].
Поряд з індивідуальними науковими дослідженнями сутності, змісту, спрямованості та результатів пенсійних реформ у державах сучасної Європи важливе аналітичне та узагальнююче значення мають науково-прикладні розробки, які проводяться колективами фахівців під егідою різних авторитетних міжнародних організацій. Так, кожні два роки у звіті Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) про перспективи пенсій надається аналіз останніх змін у пенсійній політиці в країнах ОЕСР. У 2020 р. експерти ОЕСР рекомендували політикам прийняти законодавство, яке б гарантувало, що люди продовжуватимуть заощаджувати на пенсію та уникатимуть продажу активів під час коливань ринків, а також щоб пенсійні установи діяли відповідно до своїх інвестиційних цілей. У доповіді також наголошується, що, враховуючи неоднорідність працівників у нестандартних формах праці, необхідні диференційовані підходи, щоб допомогти їм накопичувати на пенсії [39].
У 2022 р. експерти ОЕСР зосередилися на вдосконаленні пенсійних механізмів, в яких пенсійні заощадження інвестуються для накопичення активів, які будуть фінансувати пенсії. Вони запропонували шляхи планування, впровадження та моніторингу таких механізмів як частини багаторівневої пенсійної системи, яка доповнює, а не замінює державні пенсійні системи. Визнаючи, що встановлення пенсійних систем на міцну основу потребуватиме складних і неоднозначних політичних рішень, вони заохочували політиків продовжувати необхідні реформи, незважаючи на поточну фінансову та економічну нестабільність і зростання вартості життя, оскільки їх зволікання погіршить добробут нинішнього населення, а майбутні пенсіонери незабаром опиняться в групі ризику [40].
Центр досліджень економічної політики (CEPR) у 2021 р. опублікував орієнтований на майбутнє аналіз пенсійних систем [41], в якому автори використовували поняття «міра пропорційності» для оцінки справедливості пенсій шляхом порівняння внесків, зроблених протягом трудового життя, і виплат, отриманих при виході на пенсію. Враховуючи, що середній дефіцит пенсійної системи в Європі повинен був зрости з 2,5% ВВП у 2021 р. до 4% ВВП за 30 років, вони підтвердили, що пенсійні системи в Європі не є ні стійкими, ні справедливими, і що багато з них потребують значних державних трансфертів. На їхню думку, пенсійні реформи повинні бути спрямовані на більшу стійкість і робити це не лише за рахунок молодих поколінь. Вони також застерігають від тривалих періодів поетапного впровадження (для реформ), які, хоч і дають людям і домогосподарствам певний час для адаптації, але, разом з тим, поглиблюють розрив між поколіннями та створюють ризики для майбутнього впровадження реформ.
У документі для обговорення CEPR 2023 р. [42] інші експерти проаналізували стійкість державної пенсійної системи за допомогою двох нових показників («пенсійний простір», який вимірює здатність оплачувати пенсійні витрати за рахунок оподаткування праці, і ймовірність «вичерпання пенсійного простору», що відображає демографічну невизначеність). Вони виявили, що більшість країн мають мало можливостей для подальшого фінансування пенсій за рахунок оподаткування трудових доходів протягом наступних 30 років. Згідно з їхніми розрахунками, Франція та Італія вичерпають свій пенсійний простір до 2030 р., Австрія та Фінляндія – до 2040 р., а за ними рано чи пізно піде більшість країн ЄС, за винятком Ірландії. В якості бажаної превентивної політики автори пропонують збільшення оподаткування споживання або зменшення пенсійних виплат.
Як видно, в зарубіжних дослідженнях тісно переплетені як політико-правові, так і соціальні, демографічні, культурологічні, політекономічні та інші аспекти пенсійних реформ, що підтверджує розуміння як їх як складного, поліморфного явища, аналіз якого має здійснюватися з різних, взаємодоповнюючих наукових позицій. Врахування результатів цих досліджень може прислужитися справі проведення пенсійної реформи в сучасній Україні, що має реалізувати концепт соціальної держави на практиці.
Література:
1. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p.
2. Bonoli G., & Palier B. When past reforms open new opportunities: Comparing old-age insurance reforms in Bismarckian welfare systems. Social Policy and Administration. 2007. Vol. 41. P. 555-573.
3. Hinrichs K. Elephants on the move: Patterns of public pension reform in OECD countries. European Review. 2007. Vol. 8. P. 353-378.
4. Myles J., & Pierson, P. The comparative political economy of pension reform. In : P. Pierson (Ed.), The new politics of the welfare state. Oxford : OUP, 2001. P. 305-333.
5. Bonoli G. The two worlds of pension reform in Western Europe. Comparative Politics. 2003. Vol. 35. P. 399-416.
6. Myles J., & Pierson P. The comparative political economy of pension reform. In P. Pierson (Ed.), The new politics of the welfare state. Oxford: OUP, 2001. P. 305-333.
7. Hinrichs K. Pension reforms in Europe: Directions and consequences. In; I. Eren Vural (Ed.), Converging Europe: transformation of social policy in the enlarged European Union and in Turkey. Aldershot: Ashgate, 2011. P. 93-116.
8. Weaver R. K. Paths and forks or chutes and ladders? Negative feedbacks and policy regime change. Journal of Public Policy. 2010. Vol. 30. P. 137-162.
9. Pension security in the 21st century – Redrawing the public-private debate / G. L. Clark, & N. Whiteside (Eds.). Oxford: OUP, 2003. 308 p.
10. The varieties of pension governance: Pension privatization in Europe / B. Ebbinghaus (Ed.). Oxford: OUP, 2011. 468 p.
11. Rethinking the welfare state: The political economy of pension reform / M. Rein, & W. Schmähl (Eds.). Cheltenham: Edward Elgar, 2004. 480 p.
12. Bennett, J., & Möhring, K. Cumulative (dis)advantage? The impact of labour market policies on late career employment from a life course perspective. Journal of Social Policy. 2015. Vol. 44. P. 213-233.
13. Buchholz S., Rinklake A., & Blossfeld H. P. Reversing early retirement in Germany: A longitudinal analysis of the effects of recent pension reforms on the timing of the transition to retirement and on pension incomes. Comparative Population Studies. 2013. Vol. 38. P. 881-906.
14. Kuitto K., & Helmdag J. Extending working lives: How policies shape retirement and labour market participation of older workers. Social Policy and Administration. 2021. Vol. 55. P. 423-439.
15. Florişteanu, E. Repercussions of economic and social factors on Pension Systems. Procedia Economics and Finance. 2013. Vol. 6. P. 627-633.
16. Kuitto K., Helmdag J. Extending working lives: How policies shape retirement and labour market participation of older workers. Social Policy & Administration. 2021. Vol. 55(3). P. 423-439.
17. Möhring K. The Consequences of non-standard working and marital biographies for old age income and poverty. Social Policy and Administration. 2021. Vol. 55. P. 456-484.
18. Geppert, C. et al. Labour supply of older people in advanced economies: The impact of changes to statutory retirement ages. In : OECD Economics Department Working Papers, No. 1554, Paris, 2019. 44 p.
19. Ebbinghaus, B., Hofäcker, D. Revising early retirement in advanced welfare economies: A paradigm shift to overcome push and pull factors. Comparative Population Studies. 2023. Vol. 38. P. 807-840.
20. Riekhoff, A.-J. et al. Substitution and spill-overs between early exit pathways in times of extending working lives in Europe. International Social Security Review. 2020. Vol. 73. P. 27-50.
21. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012. Електронний ресурс : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-12#Text.
22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік“ від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011. Електронний ресурс : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v020p710-11#Text.
23. Esping-Andersen G. The three worlds of welfare capitalism. Princeton, N. J.: Princeton University Press, 1990. 248 р.
24. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 25-46.
25. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 47-69, 109-131.
26. Alonso J., Conde-Ruiz J.I. La Reforma de las Pensiones: La Experiencia Internacional. FEDEA Documento de Trabajo. 2007. No. 18. https://documentos.fedea.net/pubs/dt/2007/dt-2007-18.pdf.
27. Martin J. P., Whitehouse E. Reforming Retirement-Income Systems: Lesson From the Recent Experiences of OECD Countries. OECD Social, Employment and Migration Working Papers. 2008. No. 66. https://www.econstor.eu/bitstream/10419/35096/1/569673984.pdf.
28. Earles K. The gendered consequences of the European Union's pension policy. Women's Studies International Forum. 2013. Vol. 38. P. 75-82.
29. Natali, D. Pensions in Europe, European pensions: The evolution of pensions policy at national and supranational level. Brussels: P.I.E. Peter Lange, 2008. 290 p.
30. Pampel F. C., Williamson J. B. Age Structure, Politics, and Cross-National Patterns of Public Pension Expenditures. American Sociological Review. 1985. Vol. 50(6). P. 782-799.
31. Cristian M. M. Demographic dynamics and sustainability of public pension expenditures within European Union-15 member states. Annals-Economy Series. 2012. Vol. 4I. P. 171-174.
32. Sapiri H., Abdulbasah K. A., Mat T., Tumin, H. Dynamics Simulation Approach in Analyzing Pension Expenditure. International Journal of Mathematical Computational Science and Engineering. 2010. Vol. 4(10). P. 1-7.
33. Marcinkiewicz E., Chybalski F. How to measure and compare pension expenditures in cross-country analyses? Some methodological remarks. International Journal of Business and Management. 2014. Vol. II (4). P. 43-59.
34. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. P. 70-86.
35. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 87-106.
36. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 132-154.
37. Pension reform in Europe. Politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 175-195.
38. Pension reform in Europe, politics, policies and outcomes / C. Arza, & M. Kohli (Eds.). London: Routledge, 2008. 238 p. Р. 196-214.
39. OECD Pensions Outlook 2020, OECD Publishing, Paris. Електронний ресурс: https://www.oecd-ilibrary.org/docserver/67ede41b-en.pdf?expires=1723825309&id=id&accname=guest&checksum=9A39243BBBE64C6A333772727D 68601C.
40. OECD Pensions Outlook 2022, OECD Publishing, Paris. Електронний ресурс: https://www.oecd-ilibrary.org/docserver/20c7f443-en.pdf?expires=1723825403&id=id&accname=guest&checksum=C595161176E9F5BCC58C59596B 10EBC6.
41. Soto M., Kangur A., Romero Martinez S. and Fouejieu A. Rethinking pension systems in Europe for a post-Covid-19 world. October 2021. Електронний ресурс:https://cepr.org/voxeu/columns/rethinking-pension-systems-europe-post-covid-19-world/
42. Heer B., Polito V. and Wickens M. R. Pension Systems (Un)sustainability and Fiscal Constraints: A Comparative Analysis. Press discussion paper, CEPR, May 2023. Електронний ресурс: file:///C:/Users/Asus/Downloads/ssrn-4472931.pdf.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
