Актуальність проблеми. Світовий досвід демонструє значну кількість варіантів ефективізації системи пенсійного забезпечення. Так, незважаючи на відмінності в побудові пенсійних систем різних країн світу, всі вони базуються на загальних принципах надійності накопичення та збереження заощаджень їх учасників. Їхнє головне завдання – збереження активів громадян та їх довготривалий, протягом десятиліть, захист від можливої інфляції, а також інших соціально шкідливих проявів. Тому питання ефективного функціонування пенсійної системи та її реформування згідно найкращого світового досвіду є вкрай актуальними на сьогоднішній день [1].
Варто погодитися з думкою, що, «здійснюючи пенсійну реформу, уряду України необхідно врахувати досвід європейських країн реформування пенсійного забезпечення з таких основних причин: рівня життя, демографічної ситуації, інвестиційної складової, ресурсів і можливостей вітчизняної економіки у середньо та довгостроковій перспективі» [2, c. 82]. Для України врахування позитивного інституційного і нормативно-правового досвіду європейських країн і вдалих конструктивних рішень у модернізації національних пенсійних систем буде корисним для їх застосування в процесі побудови і реформування власної пенсійної системи, що дозволить уникнути помилок та прорахунків, обумовлених негативними соціально-економічними реаліями розвитку сучасного суспільства [3, c. 47].
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Протягом останніх десятиліть багатоаспектна проблематика реформування пенсійних систем в Європі вийшла на перший план наукових досліджень у сферах права, політології, економічної науки, соціології тощо. Тому новітній досвід згаданого реформування перебуває під пильним поглядом зарубіжних науковців, зокрема таких, як М. Августіновіч, Дж. Алонсо, Н. Альтіпармаков, К. Андерсон, К. Арза, Н. Барр, Х. П. Блоссфельд, Г. Бонолі, О. Бонто, С. Буххольц, А. Бьорш-Супан, Е. Вайтхаус, Дж. Вільямсон, Б. Вонг, Х. Вонг, Т. Годеме, А. Греч, П. Даймонд, А. Де ла Фуенте, Л. Джамбоні, Ф. Доменек, С. Домонокос, Б. Еббінгхаус, Р. Ексфельд, М. Жепанські, К. Ірлс, А. Кангур, М. Кансой, Дж. Кароне, Д. Кідрік, М. Колі, К. Комп, Дж. Конде-Руїс, М. Крістіан, І. Кройтору, В. Лейн, А. Ліндсбек, Т. Лоредана, Р. Майєр, Дж. Майлс, Дж. Мартін, С. Р. Мартінез, Е. Марцинкевич, С. Маршал, К. Мюллер, Д. Наталі, М. Нашик, Е. Овербай, Е. Палмер, Ф. Пампел, Л. Х. Петерсен, Р. Пірсон, М. Рейн, А. Рінклейк, М. Роудс, С. П. Самнер, Х. Сапірі, М. Сото, Р. Спрук, А. Туладар, Дж. А. Тьорнер, Дж. Фішер, П. Фрерікс, А. Фужьє, К. Хінріх, Р. Хольцманн, Ф. Чибальські, М. Шлуді, В. Шмьоль, О. Шнейдер та ін. У їхніх роботах ключові сучасні соціально-економічні тренди зумовили розгортання дискусії, яка все більше переміщується до фундаментальних питань визначення сучасної ролі соціальної держави та ринку в пенсійному забезпеченні, а також функцій недержавних фінансових інституцій у цій сфері. У цих дослідженнях переконливо доведено, що система пенсійного забезпечення стала не лише ключовим елементом всіх без винятку національних систем соціального забезпечення, але і своєрідною «візитівкою» сучасної соціальної держави, показником її ефективності та гнучкості її політики у вирішенні нагальних питань матеріального забезпечення й соціальної інклюзії пенсіонерів, раціонального і справедливого розподілу тягаря пенсійних виплат всередині суспільства, підтримання і розвитку цивілізаційних соціальній стандартів у пенсійній сфері.
У теоретико-правовому розрізі аналіз проблематики європейського досвіду пенсійного реформування та адаптивних можливостей використання елементів такого досвіду для України має важливе як науково-теоретичне, так і прикладне значення. На поєднанні таких теоретичних та прикладних аспектів пенсійного реформування в актуальних умовах та на перспективу наполягають, зокрема, такі вітчизняні вчені, як Н. Андрусевич, В. Баранова, П. Боровик, С. Бідюк, М. Булкат, Ю. Бурков, Л. Городецька, В. Гуменюк, І. Жайворонок, О. Женчак, Б. Зайчук, В. Зеленко, Р. Івакова, М. Іншин, А. Іщук, В. Козирєв, О. Крентовська, Т. Латковська, Е. Лібанова, Л. Малюга, М. Мельник, Я. Мельник, О. Минюк, А. Нечай, О. Пархоменко-Куцевіл, С. Петров, Я. Руденко, І. Сирота, О. Сокуренко, І. Сопілко, О. Струневич, В. Толуб’як, М. Шаповал, К. Шаповалова, В. Щербина та ін. Проте в переважній більшості цих розробок міститься аналіз здебільшого політекономічних аспектів пенсійних реформ в європейських державах, при цьому такий аналіз не має систематизованого характеру та слабко корелює з тенденціями розвитку пенсійних систем у контексті еволюції соціальної держави на прикладі конкретних країн, що певним чином протиставляє осмислення економічних та юридичних (чи політико-правових) аспектів зазначених реформ. Таких недоліків, на наш погляд, не спромоглися уникнути навіть новітні вітчизняні дослідження А. Іщука [4] та В. Зеленка [5], цілком зосереджені на порівняльно-правовому аналізові пенсійного реформування в Європі та в Україні, що певним чином применшує цінність зроблених ними висновків з теоретико-правового погляду.
Метою статті є теоретико-правова концептуалізація основних особливостей новітніх пенсійних реформ в Європі в контексті розвитку нормативних засад соціальної держави.
Виклад основного матеріалу.
Пенсійна реформа зазвичай розглядається як ініційований та здійснюваний державою комплекс взаємопов’язаних, підпорядкованих спільній меті і стратегії здійснення, організаційних та правових заходів із цілеспрямованого перетворення чинної системи пенсійного забезпечення, а також як закономірний спосіб удосконалення механізму реалізації пенсійних прав громадян, надання цим правам ширшого і глибшого соціального змісту, забезпечення вищого рівня їхньої захищеності і гарантованості, адекватності соціально-економічним можливостям держави, ефективізації юридичного регулювання пенсійних правовідносин, забезпечення соціальної справедливості, вирівнювання можливостей різних соціальних груп населення.
В умовах функціонування соціальної держави пенсійні реформи підпорядковані її імперативам, вимогам і стандартам. До них слід віднести такі, як: забезпечення соціальної справедливості, рівності пенсійних прав, запобігання дискримінації, здійснення збалансованої державної пенсійної політики, додержання державних зобов’язань у соціальній сфері, нескорочуваність пенсійних прав тощо. Вони в сукупності створюють певну ідеологічну, нормативно-правову та інституційну «рамку» для реального здійснення таких реформ, тестування їх результатів на відповідність критеріям і показникам функціонування і розвитку соціальної держави. Разом з тим, пенсійні реформи багато в чому виступають активним рушієм трансформації самої соціальної держави, її еволюції та її пристосування до новітніх політико-правових умовах, детермінованих різноманітними соціально-економічними, демографічними та політичними факторами.
У ході здійснення пенсійних реформ в Європі були сформульовані дві взаємозалежні цілі цих реформ: 1) забезпечення достатніх, допустимих з точки зору витрат, сталих та надійних пенсійних виплат за одночасної реалізації програм підвищення добробуту населення; 2) побудова фінансово стійкої та справедливої пенсійної системи, яка б гарантувала належні умови життя та забезпечувала надійний захист людям, що втратили працездатність з віком, сприяла економічному розвитку. При цьому спільними завданнями пенсійної реформи в європейських країнах були: подальше підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян та гарантованості пенсійних виплат з боку держави; диверсифікація (поєднання державних та недержавних) форм пенсійного забезпечення; активізація приватної ініціативи у зростанні обсягів пенсійних виплат; зменшення фінансового навантаження на державний бюджет у частині виплати пенсій; збільшення надходжень до пенсійних фондів, до складу яких входять і недержавні фонди; оптимізація пенсій, їх гармонізація з європейськими соціальними стандартами та співвідношення пенсійних виплат залежно від страхових внесків.
Вирішальний вплив на реформування систем пенсійного забезпечення в країнах ЄС здійснюють сучасні взаємозалежні демографічні тренди (падіння народжуваності нижче рівня природного відтворення та старіння), посилення євроінтеграції та глобалізації економіки. Це породжує перманентну необхідність пошуку нових підходів цих країн для досягнення оптимального балансу між економічною та соціальною складовими суспільного розвитку, який би уникав конфлікту між пріоритетами стимулювання економічного розвитку і забезпечення соціальної справедливості в системі соціальної держави.
Досвід зарубіжних країн у реформуванні системи пенсійного забезпечення досить різноманітний, кожна країна, по суті, має свою специфічну систему пенсійного забезпечення з урахування економічного розвитку, кількості населення, традицій та системи державного управління [6, c. 41]. Наразі в країнах ЄС історично склався широкий спектр практик пенсійного забезпечення, але основні спільні тенденції і підходи можна визначити таким чином:
1) домінування моделі змішаної пенсійної системи [7]: багато країн Європи мають модель змішаної пенсійної системи, яка поєднує елементи обов'язкового державного пенсійного забезпечення з програмами додаткового накопичувального пенсійного забезпечення, що дозволяє громадянам отримувати гарантовану базову пенсію від держави та накопичувати додаткові кошти для виходу на пенсію [8];
2) підвищення пенсійного віку (до 65-67 років) [9]: багато європейських країн стикаються з проблемою дедалі більшого старіння населення та демографічними проблемами. Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х рр. політики усвідомили фінансові проблеми, які спричиняють програми раннього виходу на пенсію, враховуючи демографічне старіння населення в цілому та робочої сили зокрема [10; 11; 12]. Зі зменшенням кількості платників внесків та збільшенням числа бенефіціарів довгострокова економічна стійкість пенсійних систем опинилася під загрозою. Політики запровадили кілька пенсійних реформ і реформ ринку праці, щоб підвищити пенсійний вік і рівень зайнятості літніх працівників, щоб розвантажити відповідні держави добробуту [13; 14]. На рубежі ХХІ ст. програми дострокового виходу на пенсію були скасовані, офіційний вік виходу на пенсію підвищився, а також були впроваджені заходи з навчання протягом усього життя, щоб покращити можливості працевлаштування літніх працівників;
3) функціонування системи приватних пенсійних фондів: деякі країни Європи розвинули сектор приватних пенсійних фондів, який дозволяє громадянам інвестувати свої гроші в пенсійні програми і, таким чином, отримувати додаткову пенсійну підтримку [15, 351-383; 16];
4) пенсійна реформа та коригування: кілька європейських країн провели пенсійні реформи, щоб зробити свої пенсійні системи більш стабільними та стійкими. Такі реформи передбачають зміну системи нарахування пенсій, підвищення пенсійного віку та зміну системи фінансування пенсій з боку держави. Щоб зберегти державні фінанси стабільними в рамках пенсійної системи, різні країни ЄС запровадили реформи, в яких основні заходи були зосереджені на сприянні стійкості європейських пенсійних систем. Результати досліджень показали, що країни з вищим коефіцієнтом залежності похилого віку, очікуваною тривалістю життя у віці 65 років, рівнем заміщення, рівнем бідності та державним боргом також матимуть у середньому вищі витрати на пенсії, тоді як фактори, пов’язані з ринком праці, негативно впливають на витрати на пенсії. Для досягнення стабільності в пенсійній системі важливу роль відіграють дві перспективи. Перший – кількісний, представлений з демографічного погляду, а другий – фінансовий, з огляду на структуру доходів населення [17];
5) утвердження засад соціальної справедливості в ході здійснюваних пенсійних реформ: при цьому держави спираються на соціал-реформістські ідеї й обґрунтовують реформаторську ідеологію ідеями соціальної справедливості як базовою для концепту соціальної держави [18], наголошують на соціальній справедливості трансформацій своїх пенсійних систем через гарантовані мінімальні пенсії та підтримку малозабезпечених верств населення [19]. У ширшому контексті йдеться про такі засади соціальної справедливості в пенсійному реформуванні: 1) гарантована мінімальна пенсія; 2) певний рівень координації пенсійного забезпечення на рівні наддержавних (загальноєвропейських) структур; 3) обов’язковість компоненту PAYG , щоб забезпечити стабільність і сталість; 4) підтримка другого та третього «стовпів» пенсійного забезпечення (другий (професійний) і третій (персональний) рівень пенсій можуть забезпечити додатковий пенсійний дохід); 5) гнучкий вік виходу на пенсію [20].
Висновки.
1. В умовах функціонування соціальної держави пенсійні реформи підпорядковані її імперативам, вимогам і стандартам, що в сукупності створюють певну ідеологічну, нормативно-правову та інституційну «рамку» для здійснення таких реформ, тестування їхніх результатів на відповідність критеріям і показникам функціонування і розвитку соціальної держави. Разом з тим, пенсійні реформи багато в чому виступають активним рушієм трансформації самої соціальної держави, її еволюції та її пристосування до новітніх політико-правових умовах, детермінованих різноманітними соціально-економічними, демографічними та політичними факторами.
2. Пенсійні реформи в країнах Європи, попри різні умови та шляхи проведення, а також неоднаковість досягнутих результатів, були детерміновані нормативними стандартами соціальної держави, що реалізуються як на рівні загальноєвропейських правових норм і вимог, так і на рівні національних законодавств. Тому такі реформи мала соціальний характер і були спрямовані на забезпечення фінансової стабільності та справедливості пенсійної системи. Вилучення одного зі складників цієї двоскладової конфігурації – фінансової стабільності або ж справедливості пенсійної системи – ставить під загрозу успішність пенсійної реформи та соціальну спрямованість пенсійної системи в цілому. У ході пенсійних реформ всі європейські держави з більшим чи меншим успіхом були змушені балансувати між полюсами своїх фінансово-економічних можливостей та імперативами необхідності підвищення (неможливості зменшення) рівня захисту пенсійних прав громадян, адаптуючи свою політику та законодавство до цих крайніх параметрів.
3. Досвід проведення пенсійної реформи показує, що в ході її здійснення ключовими є: ефективне узгодження її з економікою країни та підкріплення чітким політичним мандатом уряду; політична стабільність, щоб забезпечити розумну ймовірність повного впровадження реформи; достатній розвиток потенціалу та підтримка механізмів реалізації реформи. При цьому створення законодавчої бази є лише початковим і потенційно недостатнім кроком, який має супроводжуватися розбудовою інституцій у сфері пенсійної політики та зміцненням їх інституційної спроможності.
4. Здійснення пенсійних реформ відбувалося в різних європейських країнах за неподібними політико-правовими сценаріями, у різний спосіб та з різною інтенсивністю. Часом мали місце перегляди результатів пенсійних реформ зокрема щодо приватизації пенсійних виплат чи підвищення пенсійного віку тощо. Здебільшого мало місце переплетення та певне поєднання параметричних та структурних реформ. При цьому, зазвичай, мало місце домінування параметричних реформ на початку реформаційного процесу та впровадження елементів структурних реформ у більш пізній період.
5. Параметрична реформа, як основний політичний варіант реформування пенсійної системи, або як допоміжна політика структурної реформи, відіграла вирішальну роль в європейських країнах. Вони зробили рішучі кроки для здійснення параметричної реформи з метою вирішення таких проблем, як фіскальна неспроможність і неадекватність пенсійної системи в умовах демографічної кризи. Поряд із уповільненням розвитку європейської економіки в 1990-х рр., параметричні пенсійні реформи стали ключовим варіантом пенсійної політики для низки європейських країн і надалі. Після фінансової кризи 2008 р. європейські країни були змушені скоротити свої державні борги та контролювати надто швидке зростання пенсійних витрат, тому параметрична пенсійна реформа більш цінується.
Література:
1. Філоненко О. А. Адаптація зарубіжного досвіду реформування та державного регулювання пенсійної системи до українських реалій. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2014. № 11. http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=786.
2. Толуб’як В. С. Трансформація фінансових механізмів державного управління пенсійною системою в Україні: дис. … д-ра наук з держ. упр. : 25.00.02 – механізми державного управління. Національна академія державного управління при Президентові України. Київ, 2012. 479 с.
3. Вишневська О. А. Пенсійна реформа: зарубіжний досвід для України. Аспекти публічного управління. 2016. № 8(34). С. 42-48.
4. Іщук А. М. Розвиток публічно-управлінських правовідносин у сфері пенсійного забезпечення: порівняльний аналіз в Україні та Європі: дис. ... д-ра філософії за спеціальністю 281 - Публічне управління та адміністрування. Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Вінниця, 2023. 260 с.
5. Зеленко В. Реформування пенсійної системи України у світлі європейських стандартів: монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2023. 202 с.
6. Бєлоусов В. М. Підходи та моделі системи пенсійного забезпечення: міжнародний досвід для України. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2013. № 2 (42). С. 37-42.
7. Castellino О., Fornero E., Wilke C. Pension Policy in Europe and the United States – Towards а New Public-Private Pension Mix. Working Paper 199/20. April 2020. Електронний ресурс: https://www.cerp.carloalberto.org/wp-content/uploads/2020/04/WP-_199-1.pdf.
8. Pension Reform in Europe: Process and Progress / Edited by Robert Holzmann, Mitchell Orenstein, and Michal Rutkowski. Washington : The World Bank, 2003. 202 р.
9. Hess M. Rising Preferred Retirement Age in Europe: Are Europe's Future Pensioners Adapting to Pension System Reforms? Journal of Aging and Social Policy. 2017. Volume 29. Issue 3. Р. 245-261.
10. Domonkos S. Promoting a higher retirement age: A prospect-theoretical approach. International Journal of Social Welfare. 2015. Vol. 24(2). P. 133-144.
11. Ebbinghaus, B., & Hofäcker. D. Reversing Early Retirement in Advanced Welfare Economies: Overcoming Push and Pull Factors. Comparative Population Studies. 2013. Vol. 38(4). P. 807-840.
12. Naumann E. Raising the retirement age: retrenchment, feedback and attitudes. In: S. Kumlin & I. Stadelmann-Steffen (Eds.). How Welfare States Shape the Democratic Public: Policy Feedback. Participation. Voting and Attitudes. Cheltenham: Edward Elgar, 2014. P. 223-243.
13. Naegele G., & Krämer K. Recent Developments in the Employment and Retirement of Older Workers in Germany. Journal of Aging & Social Policy. 2002. Vol. 13(1). P. 69-92.
14. Palmer E. Is Swedish Pension Reform the Right Medicine for Aging Europe? Journal of Aging & Social Policy. 2002. Vol. 14(1). P. 35-52.
15. The Varieties of Pension Governance: Pension Privatization in Europe / Bernhard Ebbinghaus (ed.). Oxford University Press, 2011. 468 p.
16. Pino A., & Yermo J. The impact of the 2007-2009 crisis on social security and private pension funds: A threat to their financial soundness? International Social Security Review. 2010. Vol. 63(2). P. 5-30.
17. Hodžić S., Dumančić L. R., Bečić E. Financial stability of pension system in the European Union member states. Електронний ресурс: file:///C:/Users/Asus/Downloads/'proceeding-99-026-12130.pdf.
18. Іншин М. І., Щербина В. І. Ідеологічні основи сучасного трудового права України: монографія. Харків: Діса плюс, 2016. 328 с.
19. Antoniuk L., et al. Code of ethics for SMEs: Substantiating the necessity and willingness to implement in Ukraine. Problems and Perspectives in Management. 2018. Vol. 16(3). P. 150-162.
20. Schokkaert E., Van Parijs P. Social justice and the reform of Europe’s pension systems. Journal of European Social Policy. 2003. Vol. 13(3). P. 245-263.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
