Вступ. В українській цивілістиці вже сформувався усталений підхід до позиціонування речового права власності та права інтелектуальної власності як якісно відмінних між собою систем. Зокрема, офіційна доктрина цивільного права переконливо демонструє, що вони принципово відрізняються одна від одної їх об’єктами, основними властивостями, режимами їх правового регулювання, його парадигмальними матрицями. Ці аспекти вищезазначених системних правових утворень знайшли певне відображення й у вітчизняній науці цивільного права [1; 2; 3; 4]. Але є і деякі фундаментальні відмінності між ними, які наразі ще не знайшли їх належного пізнання і висвітлення вченими-цивілістами.
На нашу думку, це стосується головно цілей вищезазначених систем, передусім їх ієрархічної та горизонтальної структур, їх ролей та функцій як антропосоціокультурних кодів цих систем, фундаментальних потреб та інтересів відповідних суб’єктів права як носіїв цих цілей. Так, якщо для суб’єкта речового права власності мета полягає у фактичному правомірному абсолютному пануванні над річчю, яка існує лише для нього, то для суб’єкта права інтелектуальної власності, навпаки, притаманна не лише потенційна можливість його максимального дистанціювання від об’єкта власного творіння, але й артикульоване внутрішнє прагнення такого відокремлення від цього об’єкта на користь використання його іншими суб’єктами цивільних прав. Адже лише в такому випадку у його творця з’являється шанс на одержання правомірної винагороди від використання цього об’єкта права інтелектуальної власності іншим суб’єктом. Саме головно з такою метою зазвичай і створюються ці об’єкти, щоб згодом, як наголошує І. В. Спасибо-Фатєєва, передати їх іншим особам. «В цьому сенсі, – резюмує вона, – право речової власності інтровертне, а інтелектуальної власності – екстравертне» [5, С. 12-13]. Цей аспект права інтелектуальної власності у вітчизняній цивілістиці досліджений недостатньо.
Метою дослідження є з’ясування суті та природи явища екстравертності права інтелектуальної власності.
В основу методології дослідження покладено методи системного та функціонального аналізу явища екстравертності права інтелектуальної власності.
Виклад основних результатів дослідження. Аналіз книги четвертої «Право інтелектуальної власності» Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), а також спеціального законодавства України у цій сфері суспільних відносин переконує, що екстравертність цього пласту права найбільш концентровано втілена в його категорійно-понятійному апараті. Цей апарат, з одного боку, є несучим каркасом інституту права інтелектуальної власності, уже досягнутого ступеня його пізнання, а з іншого боку, він є найефективнішим інструментом його подальшого дослідження і розвитку. В системі категорій і понять цього інституту права, на нашу думку, ключова роль належить категорії використовувати, адже саме за їх допомогою сформульована основоположна мета права інтелектуальної власності, його ціннісна матриця.
Зокрема, в ст. 426 ЦКУ, в якій викладено квінтесенцію вищезазначеної матриці, йдеться про те, що: «Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності» [6], вправі використовувати його на власний розсуд, але з додержанням при цьому прав інших осіб. Вітчизняний законодавець особливо наголосив, що використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою може здійснюватися лише з дозволу особи, якій належить виключне право дозволяти використання відповідного об’єкта права інтелектуальної власності, за винятками правомірного використання його без такого дозволу, передбачених ЦКУ та іншим законодавством [6]. Ось ця юридична конструкція виключного права дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності його творцем чи правомірним володільцем і є системоутворюючою властивістю явища його екстравертності.
Ще одна властивість цього явища знайшла своє адекватне втілення у ст. 445 «Право на справедливу винагороду за використання твору» ЦКУ : «Автор має невідчужуване право на справедливу винагороду за використання його твору у випадках, в розмірах і на умовах, передбачених законом. Право на справедливу винагороду належить автору твору, а після його смерті переходить до спадкоємців автора» [6].
Без цієї властивості явища екстравертності інституту права інтелектуальної власності – невідчужуваного права автора на справедливу винагороду за використання його твору – не тільки вищезазначене явище, але й увесь цей інститут втрачають власну цінність.
Принагідно зазначимо, що екстравертність права інтелектуальної власності як його властивість наскрізь пронизує більшість статей книги 4 «Право інтелектуальної власності» ЦКУ, а також міститься і в інших його статтях, до прикладу, у ст. 1107, ст. 1112 тощо. Зокрема, у ст. 1117 йдеться про таку форму використання об’єктів права інтелектуальної власності як розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, а саме про види правочинів, спрямованих на таке розпорядження. Вітчизняний законодавець відніс до цих правочинів: ліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; договір про створення за замовленням та використання об’єкта права інтелектуальної власності; інший правочин щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності [6].
Ст. 1112 ЦКУ містить у собі юридичну конструкцію договору про створення за замовленням та використання об’єкта права інтелектуальної власності. У ній, зокрема, йдеться про те, що одна його сторона (творець) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності згідно вимог другої сторони (замовника) в установлений ним строк. Цей договір визначає способи і умови використання відповідного об’єкта замовником. При цьому законодавець чітко визначає, що оригінал твору, створеного згідно замовлення, переходить у власність замовника, а майнові права інтелектуальної власності на такий твір залишаються за його автором, якщо інше не передбачено договором чи законом. При цьому законодавець категорично заборонив обмежувати право творця цього об’єкта на створення ним інших об’єктів [6].
У спеціальному законодавстві України, присвяченому детальнішому врегулюванню суспільних відносин щодо права інтелектуальної власності, властивість його екстравертності знайшла свій подальший розвиток і конкретизацію, що в свою чергу відобразилося у його категорійно-понятійному апараті. Так, в оновленому Законі України «Про авторське право та суміжні права» з’явилися такі терміни із сфери права інтелектуальної власності, що репрезентують його екстравертність, як: доведення до загального відома публіки; інтерактивне надання доступу і оприлюднення (розкриття публіці); опублікування (доведення до загального відома публіки); прокат; публічне виконання; публічне демонстрування; публічний показ та ряд інших термінів цього смислового ряду [7].
В Законі України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» вищезазначений категорійно-понятійний ряд поповнився термінами: дохід від прав; колективне управління; користувач; правовласник; декларування майнових прав; колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і(або) суміжних прав тощо [8].
Висновки. Явище екстравертності права інтелектуальної власності, згідно законодавства України, є однією з його основоположних властивостей. З іншого боку, це явище має і власні властивості. Одна з них полягає у виключному праві творця об’єкта права інтелектуальної власності дозволяти його правомірне використання, а інша – у його праві на справедливу винагороду за таке використання відповідного об’єкта.
Література:
1. Шишка Р. Б. Правова охорона інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. 368 с.
2. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту). Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2007. 626 с.
3. Жилінкова О. В. Договірне регулювання відносин щодо інтелектуальної власності в Україні та за кордоном: монографія. Київ, Юрінком Інтер, 2015. 280 с.
4. Якубівський І. Є. Набуття, здійснення та захист майнових прав інтелектуальної власності в Україні: монографія. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2018. 522 с.
5. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4. Право інтелектуальної власності / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2023. С. 12-13.
6. Цивільний кодекс України. Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
7. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 01.12.2022 № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text
8. Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав. Закон України від 5.05.2018 № 2415-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2415-19#Text
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
