Вступ. Принцип юридичної визначеності Венеційська Комісія віднесла у своїй доповіді «Верховенство права» на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. до числа шести його консенсусно схвалених нею елементів, які втілюють у собі квінтесенцію мегапринципу верховенства права. Більше того, розкриттю його сенсу Комісія приділила найбільше уваги, що вказує на його виключно важливі світоглядну та методологічну функції навіть серед шести вищезазначених принципів верховенства права [1, С. 178-179]. Адже право поза межами його визначеності перестає бути мірилом правомірної поведінки. Тому вимога юридичної визначеності є загальноправовою максимою.
Особливо високі вимоги постають перед юридичною визначеністю правових приписів у таких винятково чутливих сферах суспільного буття, як кримінальне чи податкове право, що перебувають на охороні найфундаментальніших цінностей суспільства та особи. До прикладу, ще основоположник теорії оподаткування Нового часу Адам Сміт у своєму трактаті «Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй» сформулював таку максиму: «Точна визначеність того, що кожна окрема особа мусить платити, у питанні оподаткування видається справою такої великої ваги, що вельми значний ступінь нерівномірності, як це … випливає з досвіду всіх народів, є набагато меншим злом, ніж дуже мала міра невизначеності» [2, С. 506]. Згодом це стало принципом усіх податкових систем держав світу, й України в тім числі, але кожна з них втілює його у практику по своєму.
Метою дослідження є з’ясування конструктивних особливостей юридичної визначеності податку згідно податкового законодавства України.
Методологічною основою дослідження обрано системний підхід та структурно-функціональний метод аналізу предмету пізнання.
Виклад основний результатів дослідження. Більшість держав світу, як переконує суспільна практика, вдаються до регулювання податкових відносин за допомогою головно законодавства. Україна не є винятком у їх ряду. Згідно ст. 3 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) фундамент її податкового законодавства складається з Конституції України, ПКУ і Митного кодексу України, а також інших законодавчих актів [3]. В свою чергу, основний масив цього пласту законодавчої матерії, як зазначено у п. 1 с. 1 ПКУ, являє собою Податковий кодекс України [3]. Ще більше посилює це положення п. 1 ст. 2 ПКУ, у якій йдеться про те, що будь-яка зміна приписів цього кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до нього [3]. У вищезазначених положеннях міститься ціннісна матриця, що визначає світоглядні та методологічні підходи Української держави до конструювання нею юридичної визначеності податку. Інструментом такого конструювання виступають винятково норми позитивного права, точніше кажучи – норми спеціального податкового законодавства. Це широке розуміння юридичної визначеності податку згідно податкового законодавства України.
Найбільш стисле своє закріплення воно знайшло у ст. 4 ПКУ. Відповідно до неї, основними елементами юридичної визначеності податку є: загальність оподаткування; рівність платників податку перед законом та заборона податкової дискримінації; невідворотність юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку у разі можливості множинного трактування його прав і обов’язків; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність, нейтральність, стабільність оподаткування; рівномірність і зручність сплати податку для його платника; єдиний підхід до встановлення податків і зборів [3]. Інакше кажучи, це і є основоположні засади (принципи) податкового законодавства України. Їх парадокс полягає в тому, що серед них відсутній окремо сформульований принцип юридичної визначеності податку, не дивлячись на те, що закріплені у ст. 4 ПКУ основні засади податкового законодавства в цілому розкривають його зміст. Цей парадокс можна пояснити тим, що на час ухвалення ПКУ Венеційською Комісією ще не були сформульовані основні принципи верховенства права – останні у їх нинішньому розумінні з’явилися у 2011 р.
Власне розуміння юридичної визначеності податку у її вузькому (буквальному) розумінні український законодавець виклав у ч.1 с. 7 ПКУ. Воно охоплює визначення під час встановлення податку таких його елементів: 1) платника податку; 2) об’єкта оподаткування; 3) бази оподаткування; 4) ставки податку; 5) порядку обчислення податку; 6) податкового періоду; 7) строку і порядку сплати податку; 8) строку і порядку подання звітності щодо обчислення та сплати податку [3].
Уже довоєнна практика оподаткування в Україні засвідчила, що ці елементи податку є плинними та постійно змінюються, вимагаючи від законодавця внесення відповідних змін в ПКУ. Незрівнянно більшої динаміки аналогічні зміни елементів податку, які є відображенням його визначеності у вузькому розумінні цього слова, набули в умовах воєнного стану. Тобто, позитивна форма фіксації цих елементів податку, що мають забезпечувати його визначеність у невизначених умовах воєнного стану, де-факто перетворюється у свою протилежність та породжує додаткові проблеми у податковій політиці держави. Чи є альтернатива такому стану речей?
Передусім зазначимо, що саме такий підхід до розуміння юридичної визначеності податку демонструє й вітчизняна правова доктрина. До прикладу, у нещодавньому загальнотеоретичному дослідженні Г. З. Остапенко зазначила, що «правова визначеність досягається зазвичай надмірним законодавчим врегулюванням» [4, С. 195]. В цьому ж методологічному ключі мислять забезпечення правової визначеності у податковому праві України також О. Р. Барін [5], О. Д. Гетманцев [6] та інші його дослідники. Але, як зазначає Р. О. Гаврилюк, пошуки якомога більшої визначеності податкового права «на шляху все ретельнішої та детальнішої регламентації податкових відносин уже перебувають на межі розумного і при подальших зусиллях правотворчих інституцій у цьому ж напрямку загрожують настанням протилежного ефекту» [7, С. 209].
Тобто, знайти завчасно ефективну законодавчу відповідь на одвічно плинні виклики податково-правової дійсності стає по суті неможливим, особливо в умовах воєнного стану. Тому, очевидно, має рацію Дж. А. Джонсон, який вбачає вихід із цієї ситуації в запровадженні «динамічної системи абстрактних принципів податкового права» [8, P. 69.]. П. П. Пацурківський, в свою чергу, резюмує, що тільки таке податкове право може вважатися розумним і справедливим [9, С. 169].
Висновки. Український законодавець при конструюванні юридичної визначеності податку іде головно по шляху абсолютизації нормативного забезпечення цього процесу, проте процесуальна природа податкового права не дозволяє досягти в цей спосіб належного рівня його юридичної визначеності. Максими розумності і справедливості податкового права вимагають доповнити цей підхід виробленням системи гнучких принципів, які в сукупності із юридичними нормами будуть спроможні досягти необхідної міри юридичної визначеності податку.
Література:
1. Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія). Верховенство права. Доповідь, схвалена Венеційською Комісією не 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року). Право України. 2011. №10. С. 168-184.
2. Адам Сміт. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй. Київ: Port-Royal, 2001. 594 с.
3. Податковий кодекс України. Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI в редакції від 01.03.2024, підстава – 3553-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text
4. Остапенко Г. З. Принцип правової визначеності: теоретико-прикладні засади: монографія. Київ. Парлам. вид-во, 2023. 460 с.
5. Барін О. Р. Принцип визначеності податків і зборів як базовий принцип системи оподаткування, що має конституційно-правове забезпечення. Право і суспільство. 2016. № 1. Ч. 2. С. 74-79.
6. Гетманцев О. Д. Стабільність та визначеність податкового права. Часопис Київського університету права. 2016. №2. С. 84-89.
7. Податкове право Європейського Союзу як цінність: колективна монографія / Р. О. Гаврилюк, П. С. Пацурківський, В. В. Хохуляк та ін.; за ред. проф. Гаврилюк Р. О. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2024. 806 с.
8. Jones J. A. Tax Law: Rules or Principles. Fiscal Studies. 1996. Vol. 17, N 3.
9. Пацурківський Петро Петрович. Мій погляд на право. Збірник наукових праць. Київ: Юрінком Інтер, 2024. 280 с.
____________________
Науковий керівник: Пацурківський Петро Станіславович, доктор юридичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці, Україна
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
