Виборні парламенти як інститути публічної влади у сучасному світі набули великої політичної ваги. Вони впливають на внутрішні, регіональні та міжнародні справи, беручи до уваги політичні, економічні, соціальні, навіть екологічні і кліматичні виміри. Окрім того, сучасні парламенти допомагають виражати політичні інтереси та здійснювати соціалізацію країн.
Найважливішими функціями парламенту є представництво народу в процесі прийняття законів, обговорення і затвердження державного бюджету, прийняття важливих рішень, які визначають долю народу, таких як ратифікація міжнародних конвенцій, членство держави в міжнародних організаціях або оголошення війни. Крім того, сучасні парламенти почали виконувати нові завдання відповідно до потреб країн, наприклад, вступати в міжнародні парламентські коаліції для подолання певних явищ, таких як бідність, голод, опустелювання та інших пов’язаних з ними проблем, або сприяти національному примиренню в країнах, які переживають внутрішні конфлікти. Крім того, парламент виступає спонсором ініціатив, спрямованих на стримування криз, які можуть виникнути між урядом і народом [1, p. 43].
Як відомо, до традиційних функцій парламентських інституцій належать законодавча і контрольна, що є одними з основних повноважень парламентських інституцій в усьому світі. Законодавча функція покладена на парламентські інституції, щоб ті стали головним джерелом законів [1, p. 89]. Незалежно від того, хто є джерелом законодавства (парламент чи уряд), парламент несе відповідальність за прийняття законів, що регулюють діяльність держави. Ці закони є джерелом і виправданням створення парламентів [2, с. 203]. Законотворчість є однією з місій парламенту. Від ухвалених ним законів залежать державні органи у своїй роботі, а держава, зі свого боку, дотримується цих законів.
Парламент практикує функцію нагляду за роботою уряду з метою публічного представлення та обговорення цієї роботи, а також підзвітності уряду. Іноді це призводить до ухвалення парламентських рішень щодо запобігання невідповідним діям уряду або виходу за рамки програм, задекларованих раніше урядом. Таким чином, парламент бере на себе ці функції серед того, що називається «механізмами парламентського контролю». Це може призвести до вотуму недовіри уряду і заміни його іншим урядом, надаючи парламентарям достатню політичну владу для гарантування прав і свобод [1, p. 131]. Крім того, чіткий парламентський нагляд за діями уряду є показником належного врядування, коли парламент, виконуючи цю функцію, може досягти балансу гілок влади і захистити суспільні інтереси народу.
Утім останнім часом функції та місії урядів значно розширилися під впливом кількох факторів, а саме: глобалізації, переплетення внутрішніх і зовнішніх відносин, впливу технологічного розвитку. Цей відбулося, щоб парламенти встигали за розширенням функцій їх урядів. Для виконання цих нових завдань сучасні парламенти можуть застосовувати нетрадиційні методи. Повноваження і ролі обох органів законодавчої і виконавчої влади повинні бути закріплені в конституції. Законодавець, який розробляє конституцію, повинен враховувати гнучкість повноважень і ролей законодавчої та виконавчої влади, щоб йти в ногу з розвитком подій у всіх сферах і прискорювати вирішення питань, які вимагають швидких і належних процедур, у спосіб, що відповідає загальним інтересам країни.
Роль сучасних парламентів не обмежується законодавством, прийняттям законів, контролем за діяльністю уряду та затвердженням загального бюджету країни. Навпаки, вони розширюють свою роль, включаючи інші місії, що базуються на конституційній основі, статусі і досвіді парламентської інституції, її здатності втручатися в різні місцеві, регіональні та міжнародні питання. Нові місії сучасних парламентів полягають у тому, щоб перешкоджати міністерським поправкам з метою здійснення тиску на уряди, покращення умов життя меншин, внесення змін до політичних угод, протистояння зовнішньому втручанню або формулювання зовнішньої політики. Наприклад, важлива роль парламенту у сфері зовнішніх відносин закріплена в Конституції Данії, яка передбачає, що «парламент призначає комітет у закордонних справах з числа своїх членів, а уряд консультується з цим комітетом перед прийняттям будь-якого важливого рішення з питань зовнішньої політики» (Конституція Данії 1955 року, стаття 19, пункт 3). Це підтверджує, що конституції деяких країн надають великого значення новим ролям сучасних парламентів. Конституція Іспанії також надала парламенту право створювати регіони і ратифікувати будь-яку зміну кордонів провінцій та перетворювати їх на автономні регіони (Конституція Іспанії, дві статті 144/1 і 144), відповідно до наступного: автономна громада дозволена конституцією; допускається система автономії для регіональних частин, які не входять до складу губерній [1, p. 145, 147].
Конституція надала парламенту право здійснювати каральні повноваження над усіма регіонами та адміністративними одиницями держави, які можуть спробувати здобути незалежність. Наприклад, іспанський парламент провів багато засідань щодо референдуму в регіоні Каталонія, проведеного без схвалення центральної влади, і розмістив у себе відповідні системи. Парламент здійснював свої повноваження згідно зі статтею 155 Конституції, уповноважуючи центральний уряд вживати стримуючі процедури, щоб запобігти отриманню незалежності регіоном Каталонія. Конституційні процедури парламенту зберегли єдність країни. Це підтверджує виконання парламентом нових ролей, які не згадувалися в класичних теоріях, що обмежували парламенти двома функціями – законодавчою та контролюючою.
Конституція, з якої випливають нові ролі парламенту, доповнює регламент парламенту. Регламент містить набір правил і традицій, прийнятих парламентом для регулювання своєї роботи. Основна мета регламенту – надати депутатам свободу обговорювати і звітувати в атмосфері ясності і впевненості. Регламент включає в себе способи формування робочого апарату і водночас визначає принцип обговорення і голосування, відносини між парламентом і урядом, роботу парламентських комітетів, представників і Генерального секретаріату, а також багато інших завдань і ролей, які не містяться в конституціях або законах [3, c. 97].
Взаємодія між двома конституційними і процедурними рамками надає сучасним парламентам досвід і основи, які підтримують виконання їхніх нових ролей. Насправді, враховуючи різноманітність їхніх нових ролей, сучасні парламенти були добре сприйняті людьми, оскільки їхня роль може бути гуманітарною, соціальною, політичною, сільськогосподарською, екологічною або кліматичною. Наразі існування парламенту в країнах не є яблуком розбрату, і всі країни сподіваються, що сучасні парламенти відіграють ключову роль у просуванні принципів демократії [1, p. 175]
Функції парламентів світу можна поділити на загальні і технічні. Загальними функціями називають нові ролі, а саме: участь у формуванні державної політики; допомога у створенні планів розвитку; боротьба з бідністю та насильством; парламентська дипломатія і зменшення наслідків стихійних явищ. Технічні функції – це дві законодавчі та наглядові ролі, які виконують парламенти по відношенню до виконавчої влади [3, c. 102].
Взаємовідносини між законодавчою та виконавчою владою набувають різних форм і моделей відповідно до системи правління, яка застосовується в кожній країні, що відображає характеристики та особливості президентської, парламентської або змішаної форм державного правління.
Отже, сучасні парламенти можуть відігравати нові ролі в різних сферах, як внутрішніх, так і зовнішніх, а також у різних секторах – гуманітарному, екологічному, сфері послуг чи клімату – у результаті значних змін, що відбуваються у світі. Такі зміни негативно вплинули на здатність урядів швидко вирішувати проблеми, адже виникли величезні виклики на додаток до постійних змін у діяльності парламентських інститутів, на технічному рівні департаментів і секретаріатів або членів парламенту та інституту загалом.
Найважливішими рекомендаціями, які можна зробити, є необхідність для сучасних парламентів працювати над розвитком своїх конституційних і процедурних рамок, щоб йти в ногу з прискоренням подій, відповідати вимогам народів і допомагати позбавляти свої країни від багатьох явищ, які вимагають негайного втручання. Рекомендовано розвивати парламентські інститути, щоб покращити їх професійну діяльність як представників народу і працювати над посиленням взаємодії з громадянським суспільством. Крім того, парламентські інститути повинні співпрацювати з виконавчою владою у тих сферах, які потребують фундаментальних рішень для досягнення стабільності і розвитку. Сучасні парламенти можуть ефективно вирішувати питання, які були проігноровані конституцією. Необхідно розширювати співпрацю з міжнародними організаціями з метою виконання нових ролей сучасних парламентів.
Література:
1. Blomgren M., Rozenbery O. (Eds). Parliamentary Roles in Modern Legislatures. 1st Edition. London: Routledge, 2012. 272 p.
2. Бакумов О. Відповідальність парламенту України в системі юридичної відповідальності держави: конституційно-правовий аналіз. Право України. 2019. № 7. С. 198-217.
3. Генріх Оберройтер. Парламентаризм: міжнародний досвід. Перша міжнародна наукова конференція «парламентські читання». Київ: ТОВ «Вістка», 2010. 160 с.
|