Важливим напрямом кримінальної політики будь-якої держави є профілактика злочинності, особливо профілактика злочинності неповнолітніх. Питання профілактики злочинності неповнолітніх є актуальним абсолютно завжди, тому що правопорушення неповнолітніх слід віднести до проблем, що викликають особливе занепокоєння суспільства і держави.
Злочинність неповнолітніх багато в чому визначає в майбутньому стан дорослої злочинності, і навіть впливає на розвиток суспільства. Проблема злочинності неповнолітніх загалом є актуальним питанням в Україні, оскільки зміни у різних сферах життя країни накладають свій відбиток на неповнолітніх. Все це відбувається через відкритість засобів масової інформації, зростання насильства в суспільстві, через руйнування колишніх ідеалів. Присутність правового нігілізму призводить до формування девіантної поведінки підлітків [1, с. 96].
Але для того, щоб проводити роботу з профілактики правопорушень та протидії злочинності неповнолітніх, слід розуміти, хто такий неповнолітній. Як правило, неповнолітній – це особа, яка не досягла певного віку, з якою закон пов'язує його повну громадянську дієздатність, тобто в повному обсязі реалізовувати права, свободи та обов'язки, передбачені законодавством.
Законодавство України передбачає діяльність об’єднань громадян, а також виконання судових рішень у справах щодо неповнолітніх, а також громадян у сфері профілактики правопорушень неповнолітніми. Ефективним засобом громадського контролю за діяльністю ювенальної юстиції, а також інструментом її реалізації та вдосконалення є створення посад дитячих омбудсменів (зараз вони існують майже в усіх країнах Європи, ряді штатів США).
Злочинність серед неповнолітніх передбачає акцентування уваги на профілактику злочинів, скоєних неповнолітніми. Успішність виконання зазначених завдань багато в чому залежить від вивчення стану злочинності неповнолітніх, особистості підлітків, а також негативного та позитивного впливу на їхню поведінку факторів соціального середовища та ефективності впливу суб'єктів профілактики.
Розглядаючи систему профілактики злочинності неповнолітніх, виділяють дві основні складові: по-перше, суб'єкт запобіжної діяльності; по-друге, структура та зміст загально-соціальних та кримінологічних заходів.
Суб'єкт запобіжної діяльності – це сукупність державних та громадських організацій, громадян, які здійснюють на різних рівнях планування заходів щодо запобігання злочинам, управління цими заходами або їх безпосередню реалізацію, а також мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки та відповідальні за досягнення намічених цілей [2, с. 214-215].
Ефективна профілактика злочинності неповнолітніх можлива лише у разі всебічної та точної оцінки соціальних відхилень серед неповнолітніх. На сьогоднішній день неповнолітні це одна з найкримінальніших категорій населення. Адже варто зазначити, що все починається з дитинства, яке є відправною в житті кожної людини. Саме з цього часу має починатися нормальна підготовка дитини до повноцінного життя у соціумі, розвиток дитини, належне виховання моральних якостей, патріотизму.
Спеціальні заходи запобігання злочинності неповнолітніх доповнюють і конкретизують загальні, проте, заходи спеціального попередження вживаються у межах окремих його складових і мають тимчасові межі. В основі поділу спеціальних заходів попередження на групи лежить момент початку їх реалізації, зумовлений ступенем деформації особистості та поведінки неповнолітнього.
Значну роль у запобіганні злочинності неповнолітніх відіграє рання профілактика. Особливу важливість запобіжних заходів актуалізує їх здатність на початковій стадії виявити причини та умови формування протиправної поведінки. Це допомагає виявити осіб, чия поведінка, погляди свідчать про можливість здійснення протиправного діяння; вивчення цих осіб та джерел негативного впливу на них; дослідження можливостей створення сприятливої їм обстановки; усунення джерел шкідливого впливу; виховний вплив на осіб, здатних здійснити злочини; контроль за поведінкою цих осіб та їх способом життя; періодичні перевірки результатів профілактичних заходів. Вищезазначені завдання вирішуються суб'єктами ранньої профілактики злочинності. Як тільки завдання виходять за рамки їх можливостей та компетенції, вони вдаються до допомоги інших суб'єктів ранньої профілактики, які мають реальні засоби впливу на правопорушників підлітків та їх оточення [3, с. 492-493].
Заходи безпосереднього попередження необхідні якщо на попередньому етапі не запобігли формуванню у неповнолітнього схильності до правопорушень, і він почав їх вчиняти. На цьому етапі також відбувається нормалізація умов життя та виховання, оздоровлення середовища. Водночас суттєво посилюється вплив на самого неповнолітнього.
Завдання наступного рівня спеціального попередження – попереджувальний вплив на осіб, які вже вчиняли злочини та піддавалися кримінальному покаранню (заходам, що його заміняли), з метою недопущення їх повернення в злочинне середовище.
Враховуючи, що рання профілактика сприяє формуванню особи дитини, а також завчасному запобіганню переходу неповнолітнього на злочинний шлях, то вона повинна здійснюватися якомога раніше шляхом проведення заходів, які були б зрозумілі неповнолітнім через їхній вік, а також, щоб участь у таких заходах викликав у них інтерес, але водночас має сформуватися негативне ставлення до протиправної поведінки.
Теж саме стосується і вторинної профілактики та профілактики рецидиву, тому що робота, яка має проводитися з неповнолітніми, повинна формувати негативне ставлення до протиправної поведінки, вони мають переосмислити свою поведінку, а тим більше замислюватися про наслідки повторного вчинення правопорушень [4, с. 173-174].
Отже слід зазначити, що питання профілактики правопорушень актуальне завжди, оскільки правопорушення неповнолітніх ставляться до тих проблем, які викликають завжди особливе занепокоєння з боку нашого суспільства та держави. Тим більше, слід враховувати, що наслідком бездоглядності є злочинність неповнолітніх, алкоголізм, наркоманія та інші соціально-небезпечні явища.
Своєчасна профілактика протиправної поведінки має створювати умови для позитивного виховання, розвитку особистості, забезпечення її безпеки, а також своєчасне виявлення типових кризових ситуацій, що виникають у підлітків. Пріоритетний напрямок суб'єктів профілактики є своєчасне попередження протиправної поведінки у вигляді на неповнолітнього, який має негативну поведінку, але ще не вчинив злочин.
Варто зазначити, що заходи попередження, що виділяються, є актуальними і на сьогоднішній день. Зокрема, виділяються заходи як загальносоціальні (підвищення рівня життя неповнолітніх, їхньої культури, свідомості, реалізація прав та законних інтересів неповнолітніх у різних сферах життєдіяльності) та спеціальні (рання профілактика, вторинна профілактика, профілактика рецидиву).
Список використаних джерел:
1. Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні. Право України. 2004. № 1. С. 95-98.
2. Закалюк А. П. Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика. 2007. 475 с.
3. Рогатинська Н. З. Особливості кримінально-процесуального провадження в справах про злочини неповнолітніх. Держава і право. 2010. № 47. С. 492-498.
4. Сметаніна Н. В., Граб Т. В. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх: сучасні тенденції. Право і суспільство. 2018. № 6 (2). С. 173-177.
____________________
Науковий керівник: Нікітін Юрій Вікторович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права та процесу, Навчально-науковий інститут права Державного податкового університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
