ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ У ПРАЦЯХ М.Д. ІВАНИШЕВА
06.02.2009 18:46
Автор: Кудін Сергій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент Академії праці і соціальних відносин
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
У теорії держави і права, історії держави і права, конституційному праві та інших сучасних юридичних науках права і свободи людини і громадянина, їх захист займають важливий аспект дослідження. Але ідея про права людини сформувалась ще у сиву давнину, наявність у людини деяких прав обґрунтовувалась у країнах Стародавнього Сходу, античних містах-державах Греції, Римі, в епоху Середньовіччя. Пізніше, у ХVІІ – ХVІІІ ст. починають виникати теорії, що доводили рівність людей та інші їх права; ці теорії знайшли своє відображення у відомих Декларації незалежності США, Декларації прав людини і громадянина у Франції тощо. Після Другої світової війни права людини і громадянина, механізми їх захисту закріплювались у національних основних законах, а також у міжнародно-правових актах. Водночас, юридична наука виділила групи прав людини і громадянина, сформувала концепцію щодо поколінь прав людини тощо.
Слід зазначити, що значний внесок у формування ідеї про права людини, розробку різноманітних теорій, що обґрунтовували права і свободи людини, зробили вітчизняні науковці. Зокрема, дослідженням прав людини в історичному та порівняльно-правовому аспекті займався відомий історик права, представник вітчизняної історичної школи права, професор Університету св. Володимира М.Д. Іванишев. Так, він одним з перших у вітчизняній історико-правовій науці у праці «Рассуждение об идее личности в древнем праве богемском и скандинавском» (1842 р.) висловив погляд, що «Идея личности есть основная идея права…всякий человек, по врожденной ему разумности, есть лицо, и следовательно уже по своей природе должен иметь определенный круг прав, как в отношении к государству, так и в отношении к другим гражданам…» [1, с.85]. Разом з тим, він підкреслює, що така думка склалась в історії людства протягом певного часу, пройшла період становлення і розвитку.
Вчений зазначає, що цей процес детермінувався в різні історичні епохи різними причинами. Так, в античних містах-державах Греції такими причинами були релігія, державна воля, у Римі – внутрішня боротьба станів, у деяких народів Європи в дохристиянський період – свідомість людей, що залежала від їх звичаїв [1, с.86-87].
З метою виявлення докорінних відмінностей у розумінні «ідеї особистості» у цих народів М.Д. Іванишев обирає для порівняння німецьке (скандинавське) та слов`янське (богемське) право. Причому об`єктом дослідження стає приватне право, так як, на його думку, воно виникло «…из жизни семейной, и потому представляет дух народа с его отличительным характером» [1, с.88]. М.Д. Іванишев вивчає відносини між подружжям, між батьками і дітьми, між вільними і належними їм рабами.
Як видно з аналізу вказаної вище праці, положення жінки за нормами богемського права було кращим, ніж за нормами скандинавського. Вчений виділяє такі переваги як наявність у жінки приданого (тобто, переходячи до будинку чоловіка вона мала свою власність); права чоловіка і його дружини розподілені і зафіксовані; дружина «…могла спасти свого мужа, преследуемого кровавою родственною местью»; за зґвалтування передбачалась смертна кара [1, с.90-93].
Так само М.Д. Іванишев підкреслює більш вільне становище дітей у сім`ї за богемським правом. Він зазначає, що «Право скандинавское предоставляет отцу слишком обширную власть над детьми, между тем как право богемское слишком ограничивает власть отца и права детей разширяет за надлежащие пределы» [1, с.97].
Достатньо цікавим є висновок М.Д. Іванишева стосовно положення рабів за нормами скандинавського і богемського права. Вчений визнає, що загалом «Раб составляя имущество господина, и потому неограниченно, с душею и телом, подчинялся произволу господина» [1, с.98]. Разом з тим, він наголошує на суттєвих відмінностях положення раба у названих вище європейських народів від положення невільних у стародавньому світі. Це, зокрема, право вступати у законний шлюб, плата за образу, спричинену рабу, певною частиною належала йому особисто (таким чином, він визнається суб`єктом), раб мав право на власність. Як справедливо зазначають В.І. Андрейцев та В.А. Короткий, «…завданням автора був не показ різниці двох систем права, а демонстрація підготовленості народів Європи до сприйняття християнської ідеї про вищість європейського язичницького права порівняно зі східним й навіть античним» [2, с.109-110].
Таким чином, із сказаного вище можна зробити наступні висновки:
- М.Д. Іванишев зробив значний внесок у дослідження вітчизняною історико-правовою наукою прав людини;
- вчений концентрував свою увагу не тільки на історичному, але й порівняльно-правовому аспекті дослідження прав людини;
- історик права вивчав відмінності приватного права у представників німецького (скандинавів) та слов`янського (богемців) народів у дохристиянський період;
- вчений виділив характерні риси положення жінки та дітей у сім`ї, раба за нормами як скандинавського, так і богемського права;
- загалом, М.Д. Іванишев визначив, що більш прогресивними нормами приватного права були норми богемського права. Разом з тим, він дійшов висновку про вищість приватного права європейських народів у дохристиянську епоху порівняно з правом держав стародавнього світу.
Література:
1. Сочинения Н.Д. Иванишева /Под ред. А.В. Романовича-Славатинского. – К.: В университеской типографии, 1876. – 451 с.
2. Андрейцев В.І., Короткий В.А. Микола Іванішев: Монографія. – К.: Прайм, 1999. – 224 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
