Питання культурних цінностей завжди досить тісно пов’язане з розвитком та становленням певних етичних та моральних норм в конкретному суспільстві. Досить часто культурні цінності окремих етнічних груп, народів чи навіть об’єднання країн є певним дороговказом та характеристикою для чужинців. Незалежно від контексту та конкретного визначення культурних цінностей, адже мова може йти як про предмети матеріального (картини, архітектура, ювелірні вироки), так і не матеріального світу (орнаменти, традиції, співи).
Звісно будь який нематеріальний культурний об’єкт може мати свою матеріальну форму вираження та бути самобутнім. Однак, в цьому тексті ми зосередимось виключно на об’єктах матеріальних цінностей, які можуть бути викрадені, знищенні, перевезені, спотворені, чи зазнати іншого фізичного впливу.
В той же час, варто пам’ятати, що Резолюція 2347 (2017) Ради Безпеки ООН від 24 березня 2017 р. [1] наголошує, що незаконне знищення КС, а також пограбування та незаконне вивезення культурних цінностей у разі збройного конфлікту, особливо терористичними групами, та спроби заперечувати історичне коріння й культурне розмаїття в цьому контексті можуть підживлювати та посилювати конфлікти й перешкоджають пост конфліктному національному примиренню, тим самим підриваючи безпеку, стабільність, управління, соціальний, економічний та культурний розвиток постраждалих держав [2]. Це означає, що насправді майже неможливо аналізувати складність та процес розслідування викрадення певного об’єкту, як культурної цінності, відірвано від його контекстуальних елементів, тобто без оцінки його важливості та значущості для певної суспільної одиниці (групи, народності, етносу, держави).
Перш ніж говорити про будь-які процесуальні дії з повернення спадщини в той момент коли вона вже виявлена та ідентифікована, спочатку варто приділити увагу безпосереднім методикам пошуку такої спадщини. Наприклад, в часи Другої світової війни розслідування таких випадків було значно ускладнене, через певну низку причин та елементів:
1) Відсутність єдиного та систематизованого місця, де б зберігалась інформація про усі об’єкти, що визначені як культурна спадщина;
2) Відсутність єдиної методології визначення таких об’єктів, як культурної цінності;
3) Відсутність можливості фіксувати такі інциденти вивезення будь яким способом та в подальшому ідентифікувати їх як такі.
На щастя, реалії сьогодення дозволяють дещо змінити підходи до ідентифікації та пошуку культурної спадщини. Перш за все, це зумовлено значним технологічним прогресом, що полегшує ідентифікацію та пошук. В другу чергу, позиція Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) та міжнародної спільноти значно категоричніша, ніж в часи другої світової війни. Так, в МКС існує окрема “Політика щодо культурної спадщини” (англійською – The International Criminal Court. Policy on Cultural Heritage (June, 2021)) [3]. У якій викладено підхід суду до злочинів, пов'язаних з культурною спадщиною, підкреслюючи важливість захисту як матеріальної, так і нематеріальної культурної спадщини в умовах конфлікту. Перш за все документ висвітлює регуляторну основу, яка стосується таких злочинів, як воєнні злочини, злочини проти людства, геноцид і злочини агресії, у контексті міжнародного права. Політика також акцентує увагу на впливі злочинів щодо культурної спадщини на громади та міжнародну спільноту, наголошуючи на зобов'язаннях МКС щодо боротьби з такими злочинами на всіх етапах його роботи, включаючи розслідування, переслідування та репарації. Також зазначено виклики, з якими стикаються розслідування злочинів проти культурної спадщини, такі як проблеми, пов'язані з доступом до доказів. По-третє, глобалізація права дозволяє країнам працювати в міжнародно-правовому аспекті значно краще та ширше, що в свою чергу полегшує ідентифікацію таких цінностей та їх повернення в подальшому.
Повертаючись до розслідувальної складової, варто відзначити, що пошук викраденої культурної спадщини має містити чіткий алгоритм та окремі складові державної політики. Щодо самого алгоритму, то він має складатися з наступних елементів:
1) Фіксація усіх контекстуальних елементів культурної цінності, тобто її автора, назви, матеріального вираження, форми та інших елементів, що можуть мати значення для подальшого пошуку. В таких справах важливо, зібрати якомога більше такої інформації, оскільки це значно спростить пошук цінностей в майбутньому. Звісно, найкращим варіантом такої фіксації може бути створення єдиного державного реєстру, що включав би не лише державні об’єкти, а й приватні колекції, що також можуть вважатися самобутньою частиною народу, а також й відповідні критерії визначення таких об’єктів, як культурної спадщини.
2) Встановлення підрозділів, що оперували на визначеній ділянці фронту та тривалості їх дислокації. Тобто, під час пошуку будь-якої культурної цінності варто усвідомлювати, що здійснити викрадення міг лише той підрозділ, що перебував на конкретній території, в проміжок часу зникнення об’єкту. Часто, це може бути військове угрупування або група підрозділів, які змінювали один одного протягом певного періоду та ймовірніше за все підпорядковувались одному командиру чи відповідальній посадовій особі, яка скоріше за все не могла не знати про такі викрадення. Що також варто враховувати під час ідентифікації та доведення умислу в подальших судових процесах.
3) Запуск слідчо-цифрового продукту, який допомагає відслідковувати нові згадки у відкритій мережі зафіксованих у пункті першому контекстуальних елементів. Насправді мова йде про такі цифрові продукти, як OSAVUL чи SemanticForce, які одразу повідомляють користувача про появу певної згадки в будь якій соціальній мережі чи іншому джерелі інформації. Також, на додачу, це можуть бути цифрові продукти, що допомагають відслідковувати появу нових фото заданих культурних цінностей. Адже, у випадку з Україною, певна частина надважливих культурних цінностей має деякі фото, що зафіксовані в реєстрі Головного управління воєнної розвідки Міністерства оборони України, під назвою “Об’єкти української спадщини” [4], що може полегшити такий пошук. Також, окремим аспектом пошуку може бути постійна та неавтоматизована фіксація результатів аукціонів, які можуть не індексуватися спеціальним програмним забезпеченням (як і класичними пошуковими сервісами – Google, Yandex, Bing) для пошуку згадок чи фото. Як факт, цю роботу мають робити конкретний слідчий чи оперативний працівник регулярно.
Звісно, що в разі, якщо такий об’єкт буде знайдено на території іноземної країни, то його можна повернути завдяки можливостям міжнародного співробітництва, враховуючи усі особливості кваліфікації, про які зазначив МКС у вже згаданій в цьому матеріалі “Політиці щодо культурної спадщини”, положення якої також мають ряд дискусійних та складних питань.
В той же час, це також не означає, що національні правоохоронці та держава не мають здійснювати роботу з пошуку та ідентифікації таких культурних цінностей для їх подальшого повернення та притягнення винних за викрадення таких цінностей.
Використані джерела:
1. Resolution 2347 (2017), Adopted by the Security Council at its 7907th meeting, on 24 March 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://digitallibrary.un.org/record/862506?ln=ru.
2. Аналітична довідка: Культурна спадщина як елемент національної безпеки [Електронний ресурс]. – Київ: НІСД, 2023. – Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2023-09/ad_kult_spad_nac_bezp_06092023.pdf.
3. Policy on Cultural Heritage [Електронний ресурс] / International Criminal Court, Office of the Prosecutor. – The Hague, 2021. – Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/itemsDocuments/20210614-otp-policy-cultural-heritage-eng.pdf.
4. База даних викрадених об’єктів [Електронний ресурс] // ГУР МО України. – Режим доступу: https://war-sanctions.gur.gov.ua/stolen/objects.
____________________
Науковий керівник: Кучинська Оксана Петрівна, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики, Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
