ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ ДОПОМІЖНОГО ОРГАНА ЕКОСОР, КОМІСІЇ ІЗ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ, ЯК МІЖНАРОДНОЇ НЕУРЯДОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЩОДО ВИКЛИКІВ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В ЧАСТИНІ ПРОТИПРАВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЛЮДИНИ
08.02.2009 16:54
Автор: Шевченко Анастасія Ростиславівна, спеціаліст І категорії відділу міжнародних зв’язків Президії Національної Академії Наук України
Захист прав людини і правова еволюція у розв’язанні порушень економічного і соціального характеру – є нагальним викликом сучасного конституційного, процесуального і міжнародного права і потужним фундаментом, на якому будується вирішення проблемних підходів щодо протиправної і агресивної поведінки держави під час порушення прав і свобод людини і громадянина[2]. Наразі, ця проблема залишається водночас важливою і досить актуальною. Аксіоматичним залишається постулат, що мiжнароднi неурядовi організацiї – це об’єднання держав, яке створене на основi мiжнародного договору для досягнення певної мети, має вiдповiдну систему, постiйно діючих органiв i надiлене мiжнародною правосуб’єктнiстю. До правосуб’єктностi органiзацiї вiдносять: можливiсть укладати мiжнароднi угоди, право на привілеї та iмунiтети, як самої організацiї, так і її персоналу, право подавати позов про вiдшкодування шкоди, завданої організацiї та її персоналу, вiдповідальнiсть мiжнародної органiзацiї тощо[1;2].
Комісія з захисту прав людини – є допоміжним органом Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН. Комісію створили на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН, у 1946 році, і за своєю суттю вона є міжнародною неурядовою організацією[8,стр.2]. Держави-члени ЕКОСОР запропонували ще дві допоміжні комісії, одна, з яких стала на захист прав людини, а інша мала вирішувати питання гідного поводження із жінками[6,стр.,31;5,стр.9]. Країнами-засновницями було зазначено, що комісії мали б складатися з країн-учасниць ЕКОСОР ООН[4,стр.41-42]. Щодо специфіки роботи Комісії із захисту прав людини, згідно нормативно-правових документів було визначено, що сутність останньої полягатиме у розв’язанні порушень економічного і соціального характеру у країнах-учасницях. За останніми офіційними даними Женевського офісу із захисту прав людини, на лютий 2007 року, до цієї Комісії входить 53 країни-учасниці, які обиралися ЕКОСОР[10].
Основні функції Комісії із захисту прав людини регламентуються нормативно-правовими актами. Положення Конвенції, яка була прийнята 10 грудня 1948 року, забороняють знущання, жорстоке, нелюдське поводження над людиною[9,стр.5-6]. Серед зобов’язань, які взяли на себе країни-учасниці Конвенції окремою статтею прописано положення, за яким повернення скривдженого громадянина є неможливим до країни, де відбулося порушення його прав, а щодо ставлення, то закон передбачає розуміння та увагу у ставленні до подібних ситуацій[9, стр.2].
Узагальнюючий аналіз еволюції допоміжного органа ЕКОСОР, Комісії із захисту прав людини, дозволив зробити висновки щодо правових механізмів, які вимагали поступового впровадження, що розглядалися по мірі виникнення того чи іншого порушення прав та свобод людини. На початку роботи Комісії увага була сконцентрована на розробці різних стандартів з питань захисту прав людини[4,стр.44]. Так, у сорокових роках ХХ століття Генеральна Асамблея ООН прийняла Універсальну Декларацію із захисту прав людини[5, стр.3]. Цей документ підсилювали дві супутні конвенції з цивільних, політичних питань, економіко-соціальних, культурних прав людини[5,стр.7-8]. Перед Комсією завжди поставало питання, як гідно забезпечити дотримання правового захисту громадянина. Слід зауважити, що Резолюція ЕКОСОР від 1947 року починається зі слів: „Жодна держава не має права брати участь у діях, які пов’я зані із будь-яким порушенням прав і свобод людини”[9,стр.4].
В подальшому Комісія із захисту прав людини неодноразово зтикалася з великою кількістю індивідуальних петицій[8,стр.3-4]. З 1965 року такі заяви надходили з Південної Африки, а матеріали, які в них викладалися, виходили за рамки усіх прийнятих до цього часу нормативно-правових норм та положень. Мова йшла про расизм, а ситуація змусила спеціалістів взятися за процедуру впровадження нових правотворчих документів, які б стосувалися вирішення питань загальної проблеми расової дикримінації, відповідно, й захисту прав людини[6,стр.26; 5,стр.5]. Певний час проблема не розглядалася, а табу із зняття цього гострого питання було вирішено тільки у 1967 році[8,стр.4]. Тоді ж Комісією було започатковано роботу групи експертів, які розслідували ситуацію пов’язану із захистом прав людей в Південній Африці. Результатом цього розслідування стало прийняття Резолюції щодо карних норм у зв’язку із жорстоким поводженням з людиною[5,стр.5-6].
До 1975 року, коли у Чилі відбувся державний переворот, Комісія з прав людини, щоб допомогти країні оговтатися від кризи у відповідних питаннях вперше запросила групу експертів, які вирішували ситуацію ad-hoc. (Ad-hoc – від лат. ad-hoc – спеціальне застосоване виключно для цього). В даному контексті ad-hoc являє собою правила, які регулювали діяльність надзвичайної місії посадових осіб організацій, комітетів або робочих груп тимчасового характеру, які було створено для виконання спеціальних завдань[8,стр.4].
З 1980 року Комісією організовано роботу груп експертів щодо розслідування справ викрадення людей по всьому світу. Саме з того часу стали знаходитися нові механізми, які були пов’язані із викликами у сфері захисту прав людини. Впровадження останніх відбувалося через новий прогресивний підхід, який мав інноваційний характер і спрямовувався на розв’язання і вирішення проблемних ситуацій, які щільно пов’язувалися із насильством і протиправним поводженням із людиною. Комісія вимагала допомоги експертів з питань захисту прав людини у ситуаціях, які часом потребували стороннього втручання. Формувалися засади для цільових та суттєвих перемовин на міждержавному, інтегрованому рівнях. Нові правові механізми дали можливість свідкам злочинів, які, зазвичай, мовчали, тепер у конструктивному діалозі домовлятися з урядами держав щодо програми захисту свідків.
Робота експертів щорічно обговорюється на сесії Комісії із захисту прав людини, третина експертів звітує на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку, а частина експертів робить спеціальний звіт Раді Безпеки ООН[8,стр.19].
Існують, так звані, допоміжні комісії експертів місій більш детальне значення яким дається у Конвенції від 1946 року про привілеї та імунітети ООН[8,стр.15]. Це положення щодо допоміжних комісій експертів були остаточно зведено 15 грудня 1989 року. Допоміжні місії експертів у більшості випадків роблять дослідження, зазвичай, вони не беруться за індивідуальні справи і не висилають список актуальних зауважень до урядів країн. Їм ставлять за мету найти низку фактів, пов’язаних зі справою. Робота фахівців-міжнародників полягає у публічності, обговоренні справи протягом трьох тижнів сесії роботи допоміжної місії. Питання, до яких, як правило, долучаються експерти досліджуються впродовж трьох років[7,стр.15]. Експертами готуються робочий звіт і попередній звіт, доклад із огляду на можливі зміни у ситуації, і, нарешті, кінцевий звіт, в якому фахівці роблять загальні висновки. Слід зазначити, що існує досить велика кількість прикладів з викладенням конкретних експертних результатів. Під час візитів до країн багато хто з них досяг успіхів у справах захисту свідків, так, наприклад у січні 1992 року спеціальний доповідач щодо ситуації із захисту прав людини у Афганістані досяг одержання президентського рішення від тодішнього Президента країни Наджибули[8,стр.15]. Той випадок стосувався пом’якшення смертного вироку на 20-літній строк ув’язнення для 114 в’язнів[6,стр.35; 8,стр.16].
Отже, роблячи певні висновки, треба зазначити перспективність спостереження за нормами міжнародного публічного права, взагалі, і захистом прав людини, в цьому напрямку, зокрема, підкреслюючи обов’язковість їх проведення, імперативно затверджує невідкладну – стратегічну – необхідність прискорення, інтенсифікації і узгодження колективної, але і водночас персоніфікованої, впровадженої цілеспрямованої і безперервно, і у міждержавному, місцевому і світовому масштабах діяльності. Мова йде насамперед про перспективи розробки засад нової системно-комплексної парадигми захисту прав людини, міжнародного права, в контексті постійних змін до вимог у розрізі проблем із захисту прав людини. Безумовно, у тому випадку, коли основу її цілествердження, виконання мають складати не тільки організаційно-економічний, але й гуманітарний, як і інноваційний і, звичайно, інтегрально-еволюціоніський, неодмінно, системно-правовий підходи.
Література:
1. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. Международное право. – М.: Международные отношения.1998.-С.49.
2. Сагайдак О.П., Шевченко А.Р. Використання можливостей міжнародних організацій в реабілітації громадян з постраждалих країн. Вестник физиотерапии и курортологии Том 14,№ 2-2008г., С.156.
3. Шевченко А.Р. Міжнародне гуманітарне право, як дієвий інструмент вирішення нагальних міжнародних проблем в контексті його застосування на прикладі діяльності окремих міжнародних неурядових організацій. Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції(www.lex-line.com.ua). Юридична лінія, Частина ІІ, 30 вересня, 2008р.С.9-10.
4. Charter of the United Nationas and Statute of the International Court of Justice. Published by United Nations Department of Public Information. DPI/511. December-2006, New-York. 105p.
5. Human Rights. (The United Nations Human Rights Treaty System)An introduction to the core human rights treaties and treaty bodies. Fact Sheet №30. Printed at United Nations, Geneva. GE-07-80564-April 2007. 52p.
6. Human Rights. Combating Torture. Fact Sheet №4 (Rev.1). Printed at United Nations, Geneva. GE-07-82734-October-2007. 48p.
7. Human Rights. Complaint Procedures. Fact Sheet №7 (Rev.1). Printed at United Nations, Geneva. GE-06-80275. March-2006. 39p.
8. Human Rights. Seventeen frequently asked questions about United Nations. Special Rapporteurs. Fact Sheet №7. World Compaign for Human Rights. Printed at United Nations, Geneva. GE. 07-80175-February-2007. 21p.
9. Universal Declaration of Human Rights. Published by the United Nations Department of Public Information. May -2007. 13p.
10. http://www.ohchr.org – офіційний сайт Верховного комісару ООН із захисту прав людини.
e-mail: a_Shevchenko@nas.gov.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
