Author: Колотова Олена Володимирівна, аспірантка Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Бурхливі суспільно-політичні події, недосконалість законів та зростання ролі судової влади у вирішенні суспільних відносин, зумовлюють інтерес до правореалізаційних процесів у державі. В цьому сенсі не останнє значення має застосування методів аналогії права і закону в процесі правозастосування.
Правова аналогія – це один із найбільш поширених способів подолання прогалин у праві. Одним із цікавих моментів у дослідженні застосування правової аналогії, є його допустимість в процесуальному праві. У вирішенні даного питання погляди сучасних правознавців не збігаються. Якщо застосування аналогії права та закону в матеріальному праві є традиційно сприйнятим явищем, то у відношенні застосування процесуального права за аналогією є ряд заперечень.
Правознавці одностайно підтримують позицію про заборону використання аналогії у кримінальному праві, та не заперечують застосування аналогії в матеріальних галузях права, які допускають диспозитивний метод регулювання (цивільне, господарське право та інші).
Збереження інституту аналогії у цивільному та господарському праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється тим, що кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання. Цивільне ж та господарське законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та організацій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову активність в економічній, комерційній діяльності. Як відмічає В.В. Лазарєв, легалізація аналогії права в цивільних відносинах означає визнання законодавцем права учасників цивільного обороту – фізичних і юридичних осіб – на прояв ініціативи і тим самим стимулює активізацію їх діяльності в цивільно-правовій сфері[1]. Таким чином, аналогія права і закону в цивільному та господарському праві знаходить своє обґрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.
Можливість застосування аналогії в цивільному судочинстві, як правило, також, не заперечується, оскільки більшість правознавців (В.І. Авдюков, А.Т. Боннер, Е.Ш. Кемуларія, Л.Ф. Лісницька, А.А. Мельников, В.К. Пучинський) визнають, що це не суперечить інтересам законності[2]. Однак, в літературі можна зустріти і протилежну думку (Н.А. Власенко, П.Я. Трубніков, Ю.Х. Калмиков)[3], згідно якої застосування аналогії в межах процесуального права веде до ігнорування принципу законності[4], порушення жорсткої процесуальної форми[5]. Інші, не заперечуючи можливість застосування процесуальної аналогії, допускають лише аналогію цивільного процесуального закону, але не права[6].
Правознавці, які заперечують застосування процесуальної аналогії в якості головного аргументу на захист своєї позиції приводять твердження, про те, що у всіх випадках, коли законодавець допускає застосування аналогії, він прямо вказує на це в законі. Адже якщо принципом матеріального приватного права є правило: дозволено все, що не заборонено законом, то для публічного права, до якого відноситься процесуальне право, притаманний принцип: дозволено лише те, що встановлено у законі[7].
На думку інших авторів, відсутність вказівки про можливість застосування аналогії не є перешкодою для її застосування, оскільки ще з більшою вірогідністю можна сказати, що коли законодавець відмовився від застосування аналогії, такий його намір повинен бути чітко сформульований в законі[8].
Аналіз відповідних норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства показує, що використання аналогії в цивільних галузях права не безмежне. Дуже часто настання юридичних наслідків пов’язане виключно з наявністю обставин, прямо передбачених законом. В даному випадку, безперечним є те, що аналогія права і закону, недопустима щодо застосування норм, які передбачають процесуальні санкції. Виключення застосування аналогії в даному випадку є важливою гарантією захисту прав особистості.
Слід також погодитись з тими вченими, які допускають використання аналогії в кримінальному процесуальному праві. Адже процесуальний закон не встановлює, які дії визнаються злочинами, а регулює правовідносини суб’єктів, в ході провадження по справі. Тому аналогія в кримінально-процесуальному праві не розширює межі можливих репресій, а грає позитивну роль, надаючи динамізм процесуальним відносинам[9]. Процесуальна аналогія покликана упорядкувати відносини, які не передбачені правом, але вимагають юридичної оцінки в процесі вирішення судових справ, вона вказує лише на порядок використання норм або принципів права.
Таким чином, слід погодитись з позицією В.В. Лазарєва, на думку якого, аналогія дозволена всюди, де немає спеціальної заборони і там де нормотворчий орган не пов’язує настання правових наслідків з конкретним законом[10].
Відповідно до предмету правового регулювання матеріальних норм, основне їх призначення – це регулювання процесу створення, розвитку та припинення суспільних відносин. Призначення процесуальних норм полягає в забезпеченні реалізації матеріальних норм у випадку виникнення різноманітних відхилень від нормального розвитку цих відносин та їх захист. Вони відіграють важливу роль в забезпеченні необхідних умов правового регулювання, реалізації прав, свобод і законних інтересів учасників суспільних відносин. Одним із основних умов виконання завдання судової влади є наявність досконалого процесуального механізму, здатного відповісти на будь-які питання в процесі вирішення справи. Але оскільки в реальному житті це не завжди можливо, вважаємо, що застосування аналогії при подоланні прогалин процесуального права є необхідним.
Література:
1. Лазарев В.В. Пробелы в праве: «Казанский университет», – Казань. – 1967. – С. 170.
2. Мельников А.А. Советский гражданский процессуальный закон. – М., 1973. – С. 136; Пучинский В.К. О единообразии толкования и применения основ гражданского судопроизводства // Советское государство и право. – 1972. – № 4. – С. 48-49.
3. Трубников П.Я. Вопросы гражданского процесса в практике Верховного Суда СССР. – М., – 1979. – С. 19; Калмыков Ю.Х. Современные тенденции развития правоприменительной практики по гражданским делам // СССН – Австрия. Проблемы гражданского и семейного права. – М., – 1983. – С. 36.
4. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М., – 1970. – С. 183.
5. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве // Тезисы докладов и научных сообщений на межвузовской теоретической конференции на тему: «Роль права в развитии социалистической экономии и демократии на современном этапе». – М., – 1966. – С. 74.
6. Бутнев В.В. Судебная реформа и совершенствование правосудия по гражданским делам // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. – М., – 2001. – С. 261.
7. Власенко Н.А. Об аналогии в современном процессуальном праве // Российская юстиция. – 2005. – № 7. – С. 36.
8. Сильченко Д.Ю. Применение аналогии в уголовном судопроизводстве: дисс. канд. юрид. наук. – М., 2001. – С. 19.
9. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под ред. В.П.Божьева. – М.: Спарк, –1998. – С. 45.
10. Лазарев В.В. Правоприменительные акты и их эффективность в условия развитого социалистического общества. Теоретическое исследование: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., – 1977. – С. 29.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter