ДО ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: ДЕЯКІ СПОСОБИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ДЕРЖАВНЕ МАЙНО
09.02.2009 20:41
Автор: Демидова Євгенія Євгенівна, студентка Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого
В ст. 316 ЦК України надається визначення поняття «право власності», під яким розуміється право особи на річ (майно), яке воно здійснює згідно закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавленим такого права або обмеженим, крім випадків передбачених законом.
В державній власності знаходиться майно, в тому числі гроші, які належать державі Україна, - це стверджується в ч. 1 ст. 326 ЦКУ. Далі в другій частині зазначеної статті вказується, що від імені і в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Конституція України встановлює правила і межі діяльності органів державної влади та їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, зокрема, в сфері володіння, користування та розпорядження державною власністю. Вони повинні діяти тільки на підставі закону і способом, який визначається законом.
Органи державної влади при здійсненні своїх повноважень щодо державного майна є суб’єктами певних правовідносин. У випадку відчуження державного майна між ними та іншими суб’єктами (фізичними та юридичними особами), виникають відносини «відчуження – набуття» права власності. Органи державної влади позбавляються прав на майно, одночасно з цим фізичні або юридичні особи їх набувають.
Вивчення статей 344 та 345 ЦК України дозволяє зробити висновок, що перехід прав власності на державне майно к іншим суб’єктам може бути здійснений такими способами:
1) шляхом добросовісного заволодіння чужим (державним) майном і відкритим, безперервним володінням ним протягом часу, передбаченого в ст. 344 ЦКУ. Наприклад, володіння нерухомим майном потрібно щоб було протягом десяти років або володіння рухомим майном – протягом п’яти років. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації;
2) у зв’язку із заволодінням державним майном на підставі договору з уповноваженим органом державної влади, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення. Право власності при наявності таких обставин набувається на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності
3) шляхом приватизації державного майна, здійсненої відповідно до закону.
ГК України також містить приписи, які надають право на відчуження об’єктів державної власності, і встановлюють порядок здійснення таких дій. Так, в ч. 2 ст. 75 ГК України право на відчужування майнових об’єктів, що належать до основних фондів, надається державним комерційним підприємствам. Такі підприємства є суб’єктами підприємницької діяльності. Відмінність їх від інших комерційних юридичних осіб полягає в тому, що майно за ними закріплюється на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК). Але на підставі ст. 75 ГК державні комерційні підприємства при наявності попередньої згоди органу, до сфери управління входить підприємство, можуть здійснювати відчужування майна. Цікавою є вказівка в тексті статті на те, що таке відчужування проводиться, як правило, на конкурентних засадах. Тобто законодавець не тільки надає можливість відчуження – набуття права власності на державне майно у встановленому ним порядку, але і при цьому не виключає відсутності конкурсу. Перехід права власності на державне майно таким способом здійснюється поза програмою приватизації.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter