Автор: Линдюк Віталій Степанович, студент 4 курсу Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]
Невід’ємною рисою сучасного українського життя є глобальний правовий нігілізм. З огляду на це проблема його подолання стає чи не найактуальнішою на сьогодні, адже не може йти мова про правову державу в тому суспільстві, де ігноруються права та свободи людини і громадянина, де право взагалі не належить до першорядних цінностей. А оскільки правовий нігілізм як продукт соціальних відносин зумовлений багатьма причинами, необхідною умовою подолання є з’ясування джерел його виникнення.
Витоки правового нігілізму сягають у минуле – 70 років режиму, який, м’яко кажучи, не жалував право, завдав йому чимало „ударів”. Він призвів до зневажливого ставлення до права не тільки представників старшого покоління, а й наступних. З огляду на зазначене вище, одним із джерел сучасного правового нігілізму є, безперечно, спадок минулого.
Крім того, вже і в умовах сьогодення вистачає „сучасних” джерел цього антиправового явища: до правового нігілізму призводять порушення прав людини та громадянина, відсутність належних умов для їх реалізації. Визнання та закріплення в законодавстві прав і свобод людини не супроводжується адекватними заходами їх практичного втілення в життя і тим самим породжує в особи „правове розчарування”.
До розчарування в законах, появи правового скепсису призводить і правовий ідеалізм. Його сутність полягає у переоцінці об’єктивних можливостей права, його ролі у вирішенні найскладніших, найболючіших проблем суспільства. Так, у багатьох формується переконання в тому, що достатньо прийняти ряд розумних законів – і всі проблеми суспільства вмить будуть вирішені, коли ж цього не відбувається, наступає розчарування, переконання в тому, що закони нічого не дають. Необхідні, насамперед, соціальні, економічні та інші заходи плюс закони. Лише сукупна дія всіх цих чинників може дати бажаний ефект.
Справжньою проблемою сьогодення є те, що навіть розумні й необхідні закони не працюють, що безпосередньо пов’язано із відсутністю механізмів їх реалізації. Непродумані закони та програми, залишаючись лише на папері породжують недовіру як до владних структур, так і до законів, що ними приймаються.
Декларативність і відсутність в діючих законах норм прямої дії дає підґрунтя для їх деталізації в інструкціях та інших підзаконних нормативно-правових актах, що видають міністерства та відомства. Досить часто ними закріплюються положення, які суперечать законодавчим настановам та виражають їх відомчі інтереси. Розходження загальнодержавних із відомчими інтересами є ще одним джерелом правового нігілізму.
Подібну практику слід рішуче долати, і насамперед, через чітке застосування одного з визначальних принципів основ конституційного ладу України, згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй, норми Конституції є нормами прямо дії (ст.8). У правовій системі необхідно забезпечити верховенство закону, а не відомчої інструкції.
Породжує негативне відношення до права і низький рівень правореалізації. Так, порушення правозастосовчими установами процесуальних строків прийняття рішень, невизнання дії загальнодержавних актів на місцях призводить до формування у громадян стереотипу невиконання законів та інших нормативно-правових актів.
До джерел правового нігілізму в сучасній Україні можна віднести і правовий вакуум, тобто такий стан, коли цілі сфери життєдіяльності суспільства не врегульовані правом, хоча потребують нормативно-правової регламентації. Право, як соціальний феномен, не може існувати у відриві від суспільства. Регулюючи суспільні відносини, воно змінюється під впливом змін, що відбуваються у суспільстві, проте не завжди з ними співпадає. Воно може або ж відставати від запитів суспільства, або ж, навпаки, їх випереджати, обидва випадки є небажаними, оскільки в ідеалі всі потреби суспільства повинні відображатись і врегульовуватись правом своєчасно.
Характерною рисою нинішніх політичних змін є орієнтація більшості активних учасників політичного процесу на політичний радикалізм, з його установками на крайні форми політичного впливу, на пошук швидких і простих рішень найскладніших проблем, прагненням до спрощення соціальних, управлінських завдань та способів їх вирішення. Ці спрощення призводять до того, що найскладніше завдання поступового реформування країни, її соціально-політичної системи зводиться до кількох рішучих акцій (ринок, приватизація, децентралізація), а далі... все влаштується саме собою.
Для політичного радикалізму характерне намагання запрограмувати зміни, що, як показує історія, призводить до результатів, які прямо протилежні поставленим цілям. Радикальна політика створює сприятливі умови для правового нігілізму, адже її прихильниками право сприймається не інакше як зовнішні обмеження благородних політичних мотивів, хитрощі політичного противника або як інструмент підтримки здійснення певної політичної лінії. Правовий нігілізм є ознакою глибокої соціально-політичної кризи у суспільстві, яка викликана передусім тривалим пануванням в його політичному житті радикалістських політичних установок.
У правовому нігілізмі деякою мірою можна визнати винною і саму юридичну науку, яка протягом минулих десятиріч була пов’язана із командно-адміністративною системою, що не могло не вплинути на ряд наукових концепцій і установок, які обслуговували насамперед інтереси правлячої партійно-політичної еліти. Право трактувалося не як соціальна цінність, а як засіб державного управління, стверджувалася ідея другорядності цього інституту стосовно економіки, політики, ідеології тощо.
Причин правового нігілізму надзвичайно багато і їх кількість з роками, як показує практика, на жаль, не зменшується, а, навпаки, невпинно зростає. Усвідомлення цього факту викликає тривогу за правове майбутнє, адже зведення до мінімуму правового нігілізму в українському суспільстві можливе лише за умов усунення зазначених вище джерел цього явища, а на це потрібна буде тривалість життя не одного покоління.
Література:
1. Туманов В.А. Правовой нигилизм в историко-идеологическом ракурсе // Государство и право. –1993. – № 8.
2. Матузов Н.И. Правовий нигилизм и правовой идеализм как две сторонны «одной медали» // Правоведение. – 1994. – № 2.
3. Черней В.В. Феномен юридичного нігілізму та проблема формування політико-правової культури // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – № 2.
4. Туманов В.А. О правовом нигилизме // Сов. государство и право. – 1989. – № 10.
5. Тацій В.Я., Тодика Ю.Н. Конституція України і правосвідомість юристів // Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць. – 1998. – № 4 (15).
6. Братасюк В., Братасюк М. Правова культура: Залежність рівня її розвитку від зрілості особистісного начала // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. – 1999.
7. Демидов А.Й. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. – 1992. – № 4.
8. Тригубенко Г. Джерела правового нігілізму в сучасній Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11.
9. Братасюк М. Подолання правового нігілізму в сучасній Україні як проблема збереження гуманістичного сенсу права // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. – 1998.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
