ДО ПИТАННЯ ПРО КЛАСИФІКАЦІЮ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
11.02.2009 08:54
Автор: Онищенко Юрій Миколайович, ад’юнкт кафедри економіко-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ
[Фінансове право. Банківське право]
В розвинутих державах світу накопичений великий досвід управління державним боргом перш за все ринковими методами, пов’язаними з використанням різних фінансових інструментів. Вказані інструменти покликані забезпечувати оперативний і результативний вплив на величину державного боргу і його структуру. Одним із таких інструментів виступають державні цінні папери. Вони випускається у виді строкових боргових зобов’язань на різні строки, з різними умовами обігу, погашення і виплати доходу, вони утворюють багатовидовий і один із найбільший по обсягу секторів фінансового ринку – ринок державних цінних паперів. Здійснення класифікації державних цінних паперів за різноманітними критеріями дозволяє сформувати чіткі уявлення стосовно специфіки їх правового режиму. Питанням класифікації цінних паперів завжди приділялась значна увага правників. Ще наприкінці ХІХ ст. сформувались традиційні класифікації цінних паперів. Шершеневич Г.Ф. класифікував цінні папери за змістом, особою боржника та способом зазначення управоможеної особи [1, с. 64]. Як зазначає Мороз. О.В. найважливішим критерієм класифікації був спосіб зазначення у цінних паперах управоможених осіб [2, с. 68].
За якими ж критеріями доцільно класифікувати державні цінні папери в наш час? Насамперед, необхідно звернутись до норм чинного законодавства. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року, державні цінні папери поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України, цільові облігації внутрішніх державних позик України та казначейські зобов’язання України [3]. Так, облігаціями внутрішніх державних позик України є державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Цільовими облігації внутрішніх державних позик України є облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Облігації зовнішніх державних позик України визначаються як державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Під казначейськими зобов’язаннями України розуміють державні цінні папери, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, та посвідчують факт заборгованості Державного бюджету України перед власниками казначейських зобов’язань України, дають власникам право на отримання грошового доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.
Державні цінні папери можуть бути класифіковані за строком обігу (терміном погашення). Строк обігу державних цінних паперів можна вважати одним з найбільш традиційних і загальноприйнятих критеріїв класифікації цінних паперів. Строк обігу державного цінного папера визначений кінцевим терміном його погашення. Виходячи з положень Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року, державні цінні папери можна класифікувати на короткострокові (строк обігу до одного року), середньострокові (строк обігу від 1 року до 5 років) і довгострокові (строк обігу понад 5 років) [3].
Диференціація державних цінних паперів може бути здійснена і в залежності від способу легітимації управоможеної особи. За цим критерієм державні цінні папери і в законодавстві (ч.12 ст. 10, ч. 4 ст.11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок») визначаються як іменні і пред'явницькі. Іменними є державні цінні папери, які посвідчують права особи, зазначеної у даному цінному папері, відповідно пред’явницькі – пред’явника цінного паперу.
Закон «Про цінні папери і фондовий ринок» дозволяє розглянути державні цінні папери і за таким критерієм, як форма випуску. Статті 10 і 11 даного закону встановлюють, що державні цінні папери можуть випускатись у документарній та бездокументарній формах. Документарна форма державних цінних паперів передбачає виконання зобов’язання за ними на підставі пред'явлення оформленого належним чином сертифіката цінного папера, бездокументарна форма – здійснення зберігачем облікового запису.
Важливою слід визнати класифікацію, запропоновану Я.М. Міркіним, яка проведена ним на підставі аналізу світового досвіду щодо правового регулюванню випуску державних цінних паперів: 1) державні цінні папери, що випускаються під загальні зобов'язання уряду, на покриття дефіциту державного бюджету; 2) державні цінні папери на покриття визначених цільових витрат уряду чи на реалізацію ним конкретних проектів; 3) державні цінні папери на покриття заборгованості по інших цінних паперах уряду; 4) державні цінні папери на покриття касових дефіцитів бюджету, під майбутнє (протягом року) перевищення витрат над бюджетними надходженнями [4, с. 83].
Державні цінні папери можуть бути класифіковані, враховуючи наявність поточної заборгованості чи боргового наступництва. Врахування цього критерію дозволяє визначити два види державних цінних паперів: 1) державні цінні папери, які опосередковують поточну заборгованість України; 2) державні цінні папери, що опосередковують частину боргових зобов’язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнятих на себе Україною як однією із країн-правонаступників Союзу РСР.
Незважаючи на таку широку класифікацію, на сьогоднішній день більшість вітчизняних державних цінних паперів зводиться до поняття «облігація», що відповідає фондовій традиції України і свідчить про те, що реально випускаються не всі державні цінні папери, можливість випуску яких передбачена чинним законодавством. Це, безумовно, відкриває нові горизонти у дослідженні різних видів державних цінних паперів.
Література:
1. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. – Т. 2. Товар. Торговые сделки: Монография. – СПб.: Изд. Бр. Башмаковых, 1908. – С. 64.
2. Мороз О.В. Види цінних паперів у Російській імперії (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.) // Право і безпека. – 2003. – № 24. – С. 68.
3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради. – 2006. – № 31. – С. 268.
4. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок: Профессиональный курс в Финансовой Академии при Правительстве Российской Федерации. – М.: Перспектива, 1995. – С. 79-96.
e-mail: onik85@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
