Згідно ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» сертифікація це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам [1]. При цьому відповідно до ст. 1 Закону України « Про безпечність та якість харчових продуктів» сільськогосподарська продукція це сільськогосподарські харчові продукти тваринного і рослинного походження, що призначені для споживання людиною у сирому або переробленому стані як інгредієнти для їжі [2] .
Екологічну сертифікацію продукції, і в тому числі сільськогосподарської, здійснюють з метою стимулювання виробництва продукції, надання послуг та використання технологічних процесів, які найменше забруднюють довкілля та гарантують безпечність продукції (послуг) для життя, здоров'я, майна та довкілля. Екологічний сертифікат і знак відповідності сприяє конкурентоспроможності продукції. Розроблення нових видів матеріалів, виробів, технологічних процесів вимагають спочатку створення технічних умов, стандартів, а потім розроблення процедур їх сертифікації.
В розвинених країнах екологічна сертифікація достатньо поширена, є обов'язковою та доповнює сертифікацію продукції й послуг. У Франції законодавством екологічна сертифікація у сільському господарстві впроваджена ще з 1960 року. Для неї встановлені екологічні сертифікаційні знаки, які отримали назву «червоні позначки». Їх маркують поруч з національним маркувальним знаком NT. В Німеччині екологічну сертифікацію продукції введено з 1974 року.
Труднощі з екологічною сертифікацією продукції Данії полягають в тому, що вона межує з основними забруднювачами довкілля — країнами Великобританії, Східної Європи та Скандинавії. Ці відмінності відбились в її законодавстві. Споживачі продукції Данії зважають на наявність на продукції екознаків, але оскільки їх використання є добровільним окремі виробники продукції впроваджують свої знаки, що створює їх конкуренцію на ринках. Тому уряд Данії підтримує впровадження єдиного екознаку для екологічної сертифікації продукції країн ЄС.
Загалом екологічна сертифікація в ЄС опирається на такі превентивні заходи: шкоду довкіллю попереджують за допомогою усування джерел його забруднень; ефективність сертифікації залежить від безпечності продукції та послуг для довкілля; перевищення критеріїв екологічної сертифікації відповідних вимог стандартів; вплив екологічної шкоди довкіллю вивчають та аналізують на всіх життєвих періодах продукції від її проектування до утилізації; окрім матеріальної шкоди досліджують також естетичні, чуттєві тощо показники продукції.
Незважаючи на добровільність здійснення екологічної сертифікації для всіх країн ЄС, з 1993 року чинною є Директива ЄС, що надає переваги сертифікованій продукції на єдиному європейському ринку (ціна такої продукції значно вища). Інформація щодо критеріїв її екологічності розповсюджується разом з термінами їх чинності. Складання переліків видів продукції, які підлягають екологічній сертифікації та маркуванню їх відповідними сертифікаційними знаками покладено на уповноважені національні органи країн-членів ЄС з участю виробників, споживчих товариств, екологічних організацій, окремих фахівців тощо, які беруть участь в консультативному форумі.
У зв'язку з конкуренцією знаків екологічної сертифікації, в якій окремі продавці не завжди дотримуються встановлених правил, створено спеціальний Підкомітет ISO з екологічного маркування продукції, а підставою здійснення екологічної сертифікації є вимоги стандартів ISO серії 14000 та укладена в 1999 році Угода десяти європейських країн щодо взаємного визнання акредитації органів екологічної сертифікації, випробувальних лабораторій, атестації інспекційних органів і персоналу.
В Україні система управління навколишнім середовищем регламентована стандартами ДСТУ ISO серії 14000. В цих стандартах регламентовано: склад, опис елементів системи й настанови щодо застосування; принципи управління, системи і засоби забезпечення; загальні принципи та процедуру аудиту, аудит систем управління довкіллям і класифікаційні вимоги до аудиторів з екології [3, с. 308-311].
Підсумовуючи можна зазначити, що для підвищення рівня конкурентно спроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідним є вдосконалення питання правового регулювання її якості. Світовий досвід вказує, що значну роль у підвищенні якості продукції має її екологічна сертифікація. Оскільки при цьому можливе не тільки забезпечення потреб споживача, але й раціональне використання природно ресурсного потенціалу та ефективне управління навколишнім середовищем.
Література:
1. Закон України «Про підтвердження відповідності» (від 17 травня 2001 року № 2406-ІІІ) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №32. – Ст. 169 (із змінами).
2.Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №19. – Ст. 98 (із змінами).
3. Боженко Л. І. Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація: Навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2006. — 324 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter