ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ФАКТОРИНГОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
14.04.2009 22:46
Автор: Токунова Анастасія Володимирівна, аспірант Інституту економіко-правових досліджень НАН України
[Фінансове право. Банківське право]
Відповідно до відомостей інформаційного агентства РБК-Україна, на українському ринку факторингу кількість гравців-фінансових установ становить біля 80, з них 47 банків і більше 30 компаній. Але щодо останніх, можна відзначити, що реально пропонують і надають клієнтам факторинг 5-7 компаній, останні знаходяться на «індивідуальних» умовах, іншими словами: тільки декларують діяльність з надання факторингових послуг. Основний оборот факторингових операцій як і сам портфель переважно (близько 85%) належить 5-7 банкам (Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Українська фінансова група, Тас-комерцбанк)[1].
Таким чином, бачимо, що сфера факторингу на сьогодні відноситься переважно до відання банківських установ. Тому реформування нормативної бази, яка регулює саме банківську сферу є надзвичайно актуальним.
Спеціальним нормативно-правовим актом у цій галузі є Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III. У п. 6 ч. 2 ст. 47 він встановлює, що банк може здійснювати такі операції та угоди: «6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);» [2].
В Україні чинною є Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг», укладена 28 травня 1988 року в м. Оттаві та до якої 11 січня 2006 року приєдналася наша держава. Відповідно до пункту «б» статті 1 цього документу, фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій:
- фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів;
- ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості;
- пред'явлення до сплати грошових вимог;
- захист від несплат боржників [2].
Бачимо, що обсяг обов’язків, покладених на фактора, значно ширший ніж встановлюється у Законі України “Про банки і банківську діяльність”.
Таким чином, зважаючи на необхість приведення законодавстваУкраїни у відповідність з міжнародними документами, ратифікованими нашою державою, а також з метою подолання колізій між актами національного законодавства, пункт 6 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” буде корисним викласти в такій редакції:
“6) факторингові послуги: фінансування під відступлення права грошової вимоги (включаючи надання позики та здійснення авансових платежів), пов’язане з цим ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості, пред’явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, захист від несплат боржників, надання консультаційних та інформаційних послуг тощо;”.
Література:
1. http://marketing.rbc.ua/publication/09.06.2008/2113;
2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000 р. № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – NN 5-6. – Ст.30.
3. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року // Урядовий кур'єр. – 2006. – № 49.
e-mail: k3toku@mail.ru, k3toku@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
