Невдовзі нас чекають чергові вибори Президента України, нові гасла, велика кількість обіцянок. Це не обійде стороною і проблеми функціонування української мови як державної. Зазвичай, заклики з вимогами надання російській мові статусу другої державної або офіційної мови посилюється в східних та південних регіонах під час підготовки до виборів Президента України, Верховної ради України, депутатів місцевих рад. Однак, в більшості випадків, після приходу до влади, політичні сили раптово забувають про свої колишні лозунги. Це в відомій мірі свідчить про те, що мовні питання використовуються як засіб маніпулювання виборцями, тоді як дійсні реальні проблеми залишаються поза увагою.
З огляду на складну історію становлення української державності та розвитку української мови, а також на те, що українську мову вважає рідною переважна більшість населення України ( 67,5% населення України за даними перепису 2001 року, а російську – 29,6% і інші мови – 2,9%) Конституція визнає державною саме українську мову. Зазначене положення міститься в розділі І Конституції, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Не дивлячись на це, висуваються пропозиції щодо надання російській мові статусу другої державної, на місцевому рівні приймаються незаконні рішення щодо надання їй офіційного статусу. Натомість в умовах неадекватної поширеності російської мови українська потребує активного захисту, в тому числі й через визнання її статусу як єдиної державної. Ця проблема конкретизується в низці питань, які необхідно вирішити.
Розв’язання мовної проблеми безпосередньо залежить від досконалості правового регулювання в цій сфері. Вітчизняне законодавство в цьому відношенні містить багато недоліків. Зокрема, норми Конституції – основоположні в питанні визначення статусу мов – мають загальний характер: ст. 10 не встановлює механізмів реалізації закріплених у ній положень.
Якщо брати до уваги Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», то перш за все слід сказати, що він був прийнятий майже десятиліття тому: після нього відбулися події, які роблять його застарілим. Так, у ст. 4 зазначено, що «мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови. УРСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР». На сьогодні цей закон забезпечує потужні зовнішні і внутрішні механізми захисту не стільки української, скільки російської мови: наприклад, діловодство в деяких державних органах ведеться українською і російською мовами (картотеки в органах внутрішніх справ ведуться виключно російською мовою, а нова комп’ютеризована система обліку злочинців впроваджується українською мовою, що спричиняє проблеми з перекладом прізвищ, імен судимих, а в подальшому і взагалі виключає можливість знайти судимого в базі), офіційні документи, що посвідчують статус громадянина, трудові книжки виконуються двома мовами. І, відповідно, якщо в 1989 році такий підхід розглядався як компроміс і відповідав тому, що Україна виступала часткою союзної держави, то сьогодні ж це вже обмеження державної мови.
Це питання неодноразово пропонувалося вирішити шляхом розроблення законопроекту «Про українську мову як державну мову в Україні», що вносився представниками різних політичних сил. Зміст таких законопроектів залежав від політичної орієнтації партії. Приміром, пропонувалося ввести і гарантувати застосування української мови як обов’язкової не лише в діяльності державного механізму, а й у інших галузях суспільних відносин: у сфері виробництва та системи послуг (рекламні послуги, інструкції для роботи з приладами та станками на виробництві та інше).
Важливим кроком у вирішенні проблем мовної політики був Універсал національної єдності, де наголошувалося, що одним із шляхів об’єднання є «всебічний розвиток і функціонування української мови як державної та мови офіційного спілкування у всіх сферах суспільного життя на всій території України – як основи самоідентифікації народу і держави, гарантування кожному громадянину вільного використання у всіх життєвих потребах російської чи іншої мови відповідно до Конституції та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Однак, Універсал має політичний, а не юридичний характер, а тому вплив його положень на мовні відносини вкрай обмежений.
Особливу роль у регулюванні мовних відносин відіграють рішення Конституційного Суду України. Наприклад, Рішення у справі про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) певною мірою розв’язало мовне питання, пов’язане з використанням української мови в офіційних відносинах. У рішенні вказувалось, що публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються, насамперед, сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для зайняття відповідних посад (статті 103, 127, 148 Конституції України).
В другому Рішенні у справі про офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 14 Закону України "Про кінематографію" (справа про розповсюдження іноземних фільмів) вирішується питання про озвучення іноземних фільмів в Україні. Зокрема, в ньому зазначається, що ч. 2 ст. 14 Закону України “Про кінематографію” “іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою...” необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб’єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення. Таке положення викликало массу негативних відгуків від російськомовного населення. Однак, всі подібні заходи є важливими для утвердження української мови як державної та відповідають законодавству про мови.
Хоча порівняльний аналіз іноземного законодавства (Росії, Франції, Польщі) дає підстави стверджувати, що Україна в питанні забезпечення мовних прав своїх громадян належить до найдемократичніших держав світу, для подальшого врегулювання наявних проблем доцільно запровадити низку заходів. Їх метою є забезпечення реалізації конституційних норм, які б дозволили захистити та утвердити українську мову як державну. Ці заходи, зокрема, включають:
1. Прийняття Закону України «Про державну мову в Україні». Лише тоді державна мовна політика спроможна буде улагодити національні проблеми в Україні, вплинути на активний перехід різних груп населення на використання української мови. Подібні закони існують у таких багатоетнічних державах, як Російська Федерація, США.
2. Створення Державного комітету мовної політики, відповідального за захист та поширення української мови, розробку стратегії та тактики мовного планування, вироблення і здійснення мовної політики. У багатьох країнах є аналогічні органи, зокрема у Франції (Комітет у справах французької мови), Великій Британії (Британська Рада), Німеччині, Індії та в інших країнах.
3. Запровадження відповідальності у сфері порушення законодавства про мови (в багатьох демократичних країнах, приміром у Франції, застосовується адміністративна відповідальність у вигляді штрафу).
4. Уведення обов’язкового іспиту з української мови для державних службовців та кандидатів на виборні посади, покладення обов’язку на всіх державних службовців використовувати українську мову на роботі та під час публічних виступів, як це зазначено в Рішенні Конституційного суду України. Українська мова має стати авторитетом для влади та держави взагалі.
5. Удосконалення регламентації вживання української мови у ЗМІ.
Послідовне та системне впровадження цих заходів створить умови для суттєвого покращення мовної ситуації в Україні. Це нагальна проблема, оскільки мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності нації, тому саме нам – українцям самим слід не забувати хто ми, адже, всім відомо: немає мови – немає і народу, а державна українська мова – це гарант незалежності України, її демократичного розвитку, навіть успіху ринкових реформ у нашій країні.
e-mail: kalashnik17.10@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
