Автор: Резнік Ярослав Анатолійович, студент юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Проблемі розуміння права завжди приділялось багато уваги. Спроби дати змістовну відповідь на питання “що таке право?” прослідковуються з глибокої давнини і не припиняються і досі.
Право – це надзвичайно складне соціальне явище, оскільки воно відображає ще більш складніші економічні, політичні і соціальні відносини. Напротязі всієї історії розвитку юридичної науки різні мислителі прагнули з’ясувати, що являє собою право, яка його природа і суть.
У Аристотеля право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. “Поняття справедливості, відмічає він, - пов’язане з уявленнями про державу, так як право, яке служить критерієм справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування”. Аристотель ділить право на природне і умовне (волевстановлене). Природне право – те, яке скрізь має однакове значення і не залежить від визнання чи невизнання його.
Великий вклад у розвиток поняття права внесли представники природної школи права – Г.Гроцій, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Л.Монтеск’є. Г.Гроцій суттєвого значення надавав запропонованому ще Аристотелем поділу права на природне і волевстановлене. Природне право визначається ним як “припис здорового глузду”. Згідно цьому припису та чи інші дія – в залежності від її відповідності чи суперечності розумній природі людини – визнається або морально ганебною, або морально необхідною. Природне право, таким чином, виступає в якості основи і критерію для розрізнення належного (дозволеного) і неналежного (недозволеного) по самій своїй природі, а не в силу якогось волевстановленого припису (дозволу чи заборони).
Сучасні теорії права не мають єдиного розуміння сутності права. А натомість є набір окремих концепцій, напрямків в теорії права, серед яких можна виділити основні. Особливо широкого поширення в сучасній політології і науці права отримали соціологічний, нормативістський, психологічний напрямки, а також теорія “природного права”.
Соціологічна концепція права. Право, яке розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”
Найбільш поширена у нашій країні нормативістська концепція праворозуміння (або позитивістська). Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості державно-владного критерію правомірної і неправомірної поведінки. Таке визначення права дає С.С.Алексєєв. У наведеному визначенні достатньо чітко виражене нормативне уявлення про право, яке має багатьох прибічників, насамперед серед практичних юристів, а також серед вчених – представників галузевих юридичних дисциплін. Прибічники нормативного підходу головними вважають правові норми – законодавство і інші акти, а ними і керується кожний юрист-практик у своїй повсякденній діяльності.
Психологічна теорія права, основоположником якої був російський правознавець Л.І.Петражицький. Право трактується головним чином як психологічна діяльність людини, її правові, “імперативно-атрибутивні” емоції, почуття оцінки, переживання. Емоції поділяються на: а) переживання позитивного права, встановленого державою; б) переживання інтуїтивного, особистого права. Людина відчуває себе зв’язаною домаганнями інших осіб, які очікують від неї виконання певних зобов’язань. Саме такі психологічні переживання визначають конкретні акти поведінки людини і виступають її дійсним, реальним правом.
Згідно теорії природного права, родоначальниками якої були Гроцій, Гоббс, Локк, Монтеск’є та ін., в суспільстві поряд з правовими нормами, встановленими державою, існує також природне право. Природне право належить людині від народження і включає в себе право на життя, особисту свободу, приватну власність, право бути щасливим. Ці права визнаються невід’ємними, і всяке посягання на них інших осіб, в тому числі і держави, є правопорушенням або взагалі злочином. Позитивне право встановлюється державою у формі законів та інших нормативно-правових актів. В основі цього лежать природні права людини. Закон визнається постільки, поскільки він відповідає, розвиває і конкретизує природні права людини. Несправедливий закон не створює право – такий основоположний принцип даної теорії.
Література:
1. Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: Курс лекцій – К.:К.І.С., 2008. – 470 с.
2. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208с.
3. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. -736с
4. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под. ред. В.М.Корельского и В.П.Перевалова – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999. -570с.
5. Основы права: Учебн. пособие для средних специальных учебных заведений. — 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. В.В. Лазарева. — М: Юристъ, 2001. — 448 с.
e-mail: reznik1988@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
