ПРОБЛЕМАТИКА ЗАКРІПЛЕННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ ПРИНЦИПІВ, ПОЛОЖЕНЬ ЧЕТВЕРТОГО ПОКОЛІННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
04.10.2009 18:48
Автор: Барікова Анна Анатоліївна, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
Починаючи з Нового часу проблематика прав людини займає ледь не центральне місце в західній філософії права. Уявлення про права людини як формалізоване вираження способів і умов соціального буття людей, характеру їх відносин між собою, з державою і суспільством[1] формує невід’ємну частину будь-якої правової теорії. Права людини не знаходяться на місці. Вони випереджують законодавство – створюючи цим самим вакуум правового регулювання. Ці права необхідні людині для її розвитку, що пов’язано саме із суб’єктоцентричним підходом до розуміння цього явища. Адже своєрідне піднесення людини як індивіда, забезпечення його свободи є притаманним явищем для Західного суспільства, західної традиції права.
Науковці та юристи виділяють 4 покоління прав.
Перше покоління прав людини – невідчужувані особисті(громадянські) і політичні права. Це – право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи тощо.
Друге покоління прав людини – поглиблення особистих(громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав(право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) - сформувалися в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу.
Третє покоління прав людини можна назвати солідарним(колективним), тобто правами всього людства – правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому.
Найневрегульованішим, як наймолодше, є четверте покоління прав. Це право на сон, на тишу і спокій, не бути вбитим під час військових дій і на відмову від військової служби, на індивідуальний стиль життя, на самоосвіту, на евтаназію, на створення сім’ї одностатевими партнерами, на захист від бідності, соціальної маргіналізації, на трансплантацію органів, на клонування. Необхідно зважити на той факт, що «найгарячішими» принципами, навколо яких не припиняються дискусії є права:
- на самоосвіту;
- на евтаназію;
- на створення сім’ї одностатевими партнерами;
- захист від бідності;
- право на трансплантацію органів;
- право на клонування.
Зазначенні принципи мають як позитивну складову, саме не обмежують особу, виводять на перший план поняття честі і гідності особистості, загальнолюдські демократичні цінності, принципи гуманізму, юридичної рівності, справедливості й відповідальності , так і негативну.
Право на самоосвіту. Уявіть лише на хвилину, що держава перестане керувати цим соціальним інститутом. Виникне ситуація тотального “хаосу” у цій сфері суспільного життя. Буде порушуватися принцип доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Навряд чи буде можливим гарантування громадянам, які належать до національних меншин, права на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Право на евтаназію. Враховуючи, що у більшості розвинених країн життя людини – найвища соціальна цінність, чи не буде саме позбавлення цього життя дискримінацією чи обмеженням прав. До того ж етична санкція евтаназії збільшує загрозу зловживання з боку лікарів і родичів. Загроза зловживань, котра існує взагалі, посилюється по відношенню до ситуації безнадійної хвороби. Евтаназія порушує святість людського життя. У рамках світосприйняття, яке визнає життя благом, аргументувати евтаназію неможливо.
Право на створення сім’ї одностатевими партнерами. Науковцями-психологами виділяють два основних соціальних середовища, в яких формується особистість особи: сім’я, школа. Чи буде у людства можливість продовжити свій рід коли дитина змалку бачить не природну сім’ю.
Всі ці принципи створюють і релігійну напругу, особливо принцип трансплантації органів та клонування. У всіх релігіях світу – людина, це результат божого промислу. Шляхом клонування людство, висловлюючись, нормативними термінами – посягається на повноваження Бога.
Саме ці причини створюють таку повільну емпламентацію четвертого покоління прав людини у законодавства країн світу.
Але мало-помалу вона відбувається. Тут варто згадати Декларацію стосовно евтаназії (1987), у якій закріплено право на евтаназію – “акт преднамеренного прерывания жизни пациента, даже сделанная по просьбе самого пациента или по просьбе его близких родственников”. Дане право закріплено у Швейцарії, Нідерландах. Ідея базується на тому, що це право виникає тоді, коли підтримання існування людини приносить їй такий біль, що втрачається сенс життя.
Яскравим прикладом реалізації права на створення сім’ї одностатевими партнерами, яке було нещодавно втілене в життя в Великобританії, став Сер Елтон Джон, який одружився із своїм статевим партнером. В Україні даний принцип не закріплений, сім’я в Україні утворюється шляхом одруження чоловіка та жінки ст. 3 Кодексу України про шлюб та сім’ю, відтак мені не дивно, що державні органи України відмовили Серу в усиновленні українського малолітнього хлопчика.
Принцип захисту від бідності працює у багатьох країнах світу наприклад, у Канаді діє ліберальний закон, що закріплює процес виплати порівняно високих сум дотацій даним верствам населення.
Підсумовуючи вищезазначене, бачимо, що «вливання» четвертого покоління прав відбувається поступово із розвитком суспільства та звиканням суспільства до цих специфічних прав.”Естетвенно: что такие изменения не должны конституироваться искусственно и опережать развитие соответствующих общественных отношений...».[3] Але все рівно спостерігається позитивна тенденція до встановлення відповідності законодавства цим правам людини, їх визнання як законних, юридичних можливостей(свобод) людини у державі.
Література:
1. Права человека. Учебник для вузов/ Под ред. Е.А.Лукашевой. М.,2003.С.1.
2. Декларація стосовно евтаназії (1987)
3. Е.А.Фролова, “Методологические основы разграничения концепций правопонимания”, “Государство и право”, 2009, №4,с.63-73
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. З рос.-Харків: Консум, 2001.-656 с.
e-mail: phoenix31@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
