Автор: Піцик Христина Зіновіївна, аспірант, асистент кафедри цивільного права юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника
Виникнення права власності та розвиток шлюбно-сімейних відносин зумовили потребу відповіді на питання щодо долі майна, яке залишається після смерті людини. Можливість визначити долю майна після смерті і передати його в спадщину – є однією із найважливіших гарантій стабільності відносин приватної власності. Значення спадкування полягає насамперед у тому, що кожному членові суспільства гарантується, що доля надбаних ним за життя матеріальних благ буде визначена ним особисто: або вони перейдуть до найближчих йому осіб, або за його волею стануть надбанням всього суспільства.
Спадкування виступає як похідна інституція від права власності. К. Маркс у свій час писав: якби діти були забезпечені після смерті своїх батьків, то батьки б не турбувалися про те, щоб залишити їм засоби для життя, але поки цього немає, скасування спадкового права привело б до труднощів [8, с.594].
Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. У цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі у числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом [6, с.145]. Як стверджує С.Я.Фурса, складання заповіту немає смислу, якщо спадкодавця влаштовує спадкування за законом, а саме:
- коло осіб, які будуть спадкувати його майно за законом;
- величини часток спадщини, які їм належить за законом [5, с.20].
Питання щодо того, якими критеріями має керуватися законодавець, визначаючи коло спадкоємців за законом, одне із найбільш спірних у цивілістичній літературі. Так, Г.Ф.Шершеневич, визначаючи дві засади спадкування за законом – сімейні і родинні, вважав, що пріоритет необхідно надавати сімейним засадам, оскільки фізіологічний зв’язок не завжди збігається із зв’язком духовним. Ще окремі дореволюційні російські цивілісти висловлювалися про доцільність обмеження кола спадкоємців при спадкуванні за родовими ознаками. Так, М.Я.Пергамент зазначав необхідність встановлення певної межі, за якою родичі вже не будуть братися до уваги, а спадщина переходитиме до держави, міста, громади, установи чи фонду, який має соціально, освітянську чи філантропічну мету, тобто в тому чи іншому вигляді переходить суспільству, країні, народу [9, с.6]. Безмежність розширення кола спадкоємців за законом може призвести до того, що спадщину отримають особи, які навіть гадки не мали про існування спадкодавця, яких А.А.Бугаєвський свого часу іронічно називав “ спадкоємцями, які сміються ” [2, с.28]. Сміються, мабуть, над законодавцем, який дозволяє їм стати власником майна осіб, про яких вони, інколи, навіть не чули.
У чинному законодавстві України встановлено п’ять черг спадкоємців за законом. До них законодавець відносить: дітей спадкодавця, подружжя, яке його пережило, батьків, братів та сестер, бабу, діда, дядька, тітку, членів сім’ї спадкодавця, родичів до шостого ступеня споріднення та утриманців спадкодавця.
При визначенні осіб, які належать до дітей подружжя, батьків, а також дитини померлого, яка народилася вже після його смерті, слід керуватися нормами сімейного законодавства. Законодавець вживає термін “ дитина ” як факт походження особи від певних батьків і наявність між ними споріднення першого ступеня. Формулу законодавця, яка визначає спадкоємця як “ особу, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини ”, М.Ю.Барщевський вважає не зовсім вдалою, оскільки дитина спадкодавця не може бути зачата не за його життя [1, с.9]. На це твердження Є.І.Фурса зазначає, що така позиція не враховує сучасного рівня науки, зокрема, генетики, і в свою чергу пропонує чітко регламентувати поняття біологічних батьків у законодавстві і в спадковому праві зокрема.
Сьогодні набуває особливої актуальності питання щодо встановлення батьківства і материнства при штучному походженні дитини. З часом випадки народження дітей за таких обставин не будуть поодинокими і тому виникає запитання: чи тотожні поняття “ біологічна дитина ” і “ спадкоємець ”?
До дітей спадкодавця прирівнюються і усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Однак, окремі фахівці вважають, що усиновлені ні за яких обставин не стають спадкоємцями своїх братів і сестер, діда та баби з боку усиновителя [7, с.14]. Спірною є думка, що не виникає ніяких прав та обов’язків між усиновленими та іншими дітьми усиновителя тому дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата або сестри [12, с.165-166].
Проблемним питанням в галузі спадкування за законом визнається також можливість спадкування між фактичним, а не юридично зареєстрованим подружжям. Згідно з законодавством України подружжя визнається спадкоємцем за законом лише у тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою. Однак, на стадії розробки нового Сімейного кодексу України, оцінюючи ознаки сім’ї, які пропонувалися в проекті - спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов’язків, З.В.Ромовська підкреслювала, що таке розуміння сім’ї припинить “ законодавче лукавство, відповідно до якого не визнається сім’єю ”, так звана “ фактична сім’я ” [11, с.64]. Оскільки законодавець став на шлях поваги до прав фактичного подружжя і в сімейному праві практично урівняв фактичне подружжя в майнових правах з подружжям зареєстрованим, то доцільно внести відповідні зміни до норм цивільного права, а саме – визнати спадкові права не лише за зареєстрованим подружжям, а й за подружжям незареєстрованим.
У Цивільному кодексі України значно розширене коло спадкоємців за законом, причому цей термін поширюється на осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв’язків, а й за ознакою членства у сім’ї. Однак, чинне законодавство не містить визначення поняття “ член сім’ї ”. Офіційне тлумачення цього поняття спробував дати Конституційний Суд України, у рішенні якого від 3 червня 1999 року зазначено, що природа сімейних правовідносин визначається кровними ( родинними ) зв’язками або шлюбними відносинами; спільним постійним проживанням; веденням спільного господарства [10].
Варто зазначити, що введення в п’яту чергу спадкування за законом родичів шостого ступеня споріднення практично позбавляє державу так званої відумерлої ( вимороченої ) спадщини. Якщо перехід вимороченої спадщини до держави є несправедливим, то чи доцільною є пропозиція, за якою цю саму спадщину замість держави отримуватимуть далекі родичі. І як вже було слушно зазначено, ці далекі родичі й самі не розраховували отримати щось із цієї спадщини [4, с.575].
Зокрема, В.В.Васильченко зазначає, що проблеми цивільно-правового регулювання набуття державою вілумерлої спадщини потребують подальших наукових розвідок [3, с.60].
До числа спірних питань спадкового права традиційно відносять поняття “ утриманець ”, але оскільки спадкодавець за життя турбувався про ту чи іншу особу, то позбавлення її засобів існування після смерті спадкодавця означає спотворення волі спадкодавця.
Підсумовуючи все вище зазначене, робимо висновок про те, що з прийняттям нового Цивільного кодексу України у спадковому праві з’явилися новели, які потребують єдиного розуміння, тлумачення і застосування. Серед них особливе місце займають проблеми, що стосуються спадкування за законом в Україні.
Література:
1. Барщевский М.Ю. Если открилось наследство. – М.: Юрид. лит., 1989. – 182 с.
2. Бугаевский А.А. Советское наследственное право. – Одесса, 1926. – 122 с.
3. Васильченко В.В. Участь публічно-правових утворень у відносинах з приводу набуття відумерлої спадщини // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №5. – с.46-60.
4. Гражданское право. Учебник. Часть III / Под ред.А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 592 с.
5. Драгневич Е.В. Наследование: по закону и по завещанию. – К.: Издатель Фурса С.Я., 2007. – 60 с.
6. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток: Монографія. 2-ге вид. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
7. Крылова З. Наследники по закону // Сов. юстиция. – 1965. - №23. – с. 14-15.
8. Маркс К. Доклад Генерального Совета о праве наследования. – Соч., Изд.– 2-е, 1969. – Т.16. – с. 592-594.
9. Пергамент М.Я. “ Предьлы насльдования ” гражданском правь. – С. – Петербург, Сенатская Типография. 1906. – 22 с.
10. Рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999р. №5-рп / 99 щодо офіційного тлумачення положень п. 6 статті 12 Закону України “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ”, ч. 4,5 ст.22 Закону України “ Про міліцію ” та ч. 6 ст.22 Закону України “ Про пожежну безпеку ” ( справа про офіційне тлумачення терміна “ член сім’ї ” ) // Конституційний Суд України : правові засади, рішення, висновки та ухвали / За ред. І.А.Тимченко.– К., 1999. – 386 с.
11. Ромовська З. Сімейний кодекс: погляд в майбутнє // Право України.– 2001.– №2. – с. 58-66.
12. Співак В.М., Гопанчук В.С. Законодавство України про шлюб та сім’ю. – К.: Наук.думка. – 1998. – 240 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
