Одним із основних елементів конституційно-правового статусу гірських населених пунктів України є їх правосуб’єктність.
На сьогодні в юридичній науці питання щодо правосуб’єктності територіальних утворень є дискусійним. Однак нині існують достатні умови для теоретичного обґрунтування правосуб’єктності гірських населених пунктів України.
Питання правосуб’єктності адміністративно-територіальних одиниць розглядалося М.В.Вітруком, який провів розмежування між суб’єктом територіальної організації (область, район і т.д) та суб’єктом правовідносин із підстав територіальної організації (органи місцевого самоврядування). Згідно з його точкою зору, суб’єкти територіальної організації не виступають суб’єктами права, в той час як суб’єкти з підстав територіальної організації визнаються такими. На думку автора суб’єкти з підстав територіальної організації можуть виступати від свого імені (як самостійний орган) або від імені цілої адміністративно-територіальної одиниці (як уповноважений представник). Такий дуалізм призводить до того, що в одних правовідносинах суб’єкти з підстав територіальної організації є суб’єктами права, а в інших відносинах такими не є [141, с.131].
М.В.Вітрук, аналізуючи співвідношення правосуб’єктності і правового статусу, вважає, що правосуб’єктність у цілому показує здатність до свідомої поведінки в межах правового статусу як самостійного явища, відмінного від правосуб’єктності. На його думку, правосуб’єктність і правовий статус в єдності з різних сторін характеризують суб’єкт права [ 44, с. 38].
Якщо правосуб’єктність – це загальна, абстрактна здатність мати і здійснювати безпосередньо або через свого представника суб’єктивні права і юридичні обов’язки, тобто бути індивідуальним чи колективним суб’єктом права, брати участь у правовідносинах [33, c. 536], то гірські населені пункти, будучи адміністративно-територіальними утвореннями в системі адміністративно-територіального устрою України, можуть реалізовувати свої права та обов’язки як безпосередньо територіальною громадою, так і опосередковано через представницькі органи самоврядування.
Зазначений механізм реалізації повноважень є характерною рисою суб’єкта конституційно-правових відносин – гірських населених пунктів України. Їх специфіка як суб’єкта конституційно-правових відносин проявляється ще й у тому, що, будучи територіальним утворенням, вони не можуть бути безпосередніми суб’єктами правовідносин, які регулюються не конституційним правом, а іншими галузями права. У той час органи місцевого самоврядування чи територіальні громади, виступаючи учасниками конституційних правовідносин від імені гірських населених пунктів як адміністративно-територіальних одиниць, є повноцінними суб’єктами таких правовідносин, оскільки реалізація їх повноважень здійснюється як через норми конституційного права, так і через норми інших галузей права.
Розглядаючи правосуб’єктність гірських населених пунктів як певну властивість, що знаходить свій вияв у можливості мати права і здійснювати їх, слід абстрагуватися від їх прав, оскільки ці поняття не тотожні. Носієм прав гірські населені пункти є внаслідок зазначеної властивості. На нашу думку, правосуб’єктність – це не вираз прав гірських населених пунктів, а їх правовий стан, не володіння правами, а передумова їх набуття.
Конституція України та Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні” наділяють гірські населені пункти суб’єктивними правами.
Набуті, згідно із законодавством суб’єктивні права спроектовуються цими утвореннями на місцеве населення у вигляді надання громадянам статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на їхній території, та пільг, зокрема: збільшення тарифних ставок і посадових окладів на 25 відсотків та пенсій і всіх видів матеріальної допомоги на 20 відсотків, встановлення доплат на ціни сільськогосподарської продукції, пільгового кредитування.
Зважаючи на наведене, слід зазначити, що правоздатність гірських населених пунктів є сумарною та обумовлена Конституцією і законами України. Вважаємо, що оскільки гірські населені пункти – це міста, селища, села, які набули правового статусу гірських, то обсяг їх правоздатності різний внаслідок їх функціонального призначення, мети і поставлених перед ними завдань.
Дієздатність цих адміністративно-територіальних одиниць здійснюється як безпосередньо територіальною громадою, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети (ст. 140 Конституції України).
Згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, формами безпосереднього здійснення територіальною громадою місцевого самоврядування на території гірського населеного пункту є місцеві вибори, місцеві референдуми, місцеві ініціативи, загальні збори громадян, громадські слухання. Зазначені форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади в сукупності з діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування складають механізм реалізації дієздатності гірських населених пунктів.
Дієздатність гірських населених пунктів тісно пов’язана з таким поняттям, як деліктоздатність.
У теорії права під деліктоздатністю розуміють здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення.
За Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів декількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2). Подібне знаходимо й у Європейській хартії місцевого самоврядування “…під свою відповідальність…” (ст. 3) [147, c. ] та Всесвітній декларації місцевого самоврядування “…під свою особисту відповідальність…” (ст. 2) [148, с. 65]. Неналежне здійснення функцій територіальною громадою, у зв’язку із її недостатньою соціальною і політичною активністю, не означає настання для неї негативних юридичних наслідків, воно знаходить свій вияв у низькому рівні соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Це перш за все відповідальність громади перед собою. Водночас представницькі органи місцевого самоврядування можуть нести відповідальність, оскільки правова основа відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування та форма її реалізації закладені в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 74-80). Отже, деліктоздатність гірських населених пунктів здійснюється через інститут представництва.
На наш погляд, категорії правоздатність, дієздатність і деліктоздатність гірських населених пунктів є нерозривними і становлять правове явище – правосуб’єктність гірських населених пунктів
Отже, правосуб’єктність надає можливість гірським населеним пунктам бути суб’єктами конституційно-правових відносин. Ця правова властивість об’єднує можливості набуття суб’єктивних прав та їх реалізацію безпосередньо через місцеву територіальну громаду чи опосередковано через представницькі органи місцевого самоврядування.
Література:
1. Витрук Н.В. Территориальная организация Советского государства. / Н. В. Витрук (рецензия. – В.А.Ржевский.) [под общей ред. Фарбера И.Е. Саратов], 1996. – 144 с. // Правоведение. – 1967. – № 6. – С. 130-132.
2. Витрук Н.В. Общая теория правового положення личности : [монографія] / Н.В.Витрук. – М. : Норма, 2008. – 447 с.
3. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учеб. / О.Ф.Скакун. – Харьков : Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
4. Европейская хартия местного самоуправления // Народный депутат. – 1993. – № 11. – С. 57-59.
5. Всесвітня Декларація місцевого самоврядування // Місцеве та реґіональне самоврядування в Україні. – Випуск 1-2 (6-7). – К., 1994. – С. 65-66.
e-mail: msvitlana-jurist@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
