ДО ДЕЯКИХ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ
18.11.2009 08:16
Автор: Тімошенко Ніна Олександрівна, кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права та кримінології ДЮІ Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка
Відомо, що єдиного, послідовного вчення про суб’єкта злочину в теорії кримінального права так і не виробилось. Зокрема, у більшості підручників, інших наукових джерел суб’єкт злочину традиційно визначався як окрема підсистема (елемент) складу злочину. Водночас А.Н. Трайнін вважав, що суб’єкт не може розглядатись в системі елементів складу злочину, оскільки особа не являється елементом вчиненого нею злочинного діяння. Де немає особи – винуватця злочину, там, на думку А.Н. Трайніна, не може бути і самого питання про наявність або відсутність складу, більш того – де немає осудної особи, яка досягла встановленого законом віку, там немає і питання про кримінальну відповідальність, і питання про сам склад злочину [1, с. 191].
До спірних питань, пов’язаних з проблемою суб’єкта злочину, відносились і такі, як питання про вікову неосудність, про обмежену осудність, про можливість визнання суб’єктом злочину юридичних осіб тощо. КК 1960 р. не тільки не давав відповіді на ці запитання – у ньому навіть не використовувалось поняття «суб’єкт злочину». Замість нього у нормах кримінального закону вживались терміни «винний», «засуджений», «особа, засуджена» та інші. Ознаки суб’єкта злочину або взагалі не були конкретно вказані (така ознака, як фізична особа), або визначались за принципом «від протилежного» (така ознака, як осудність). Однозначно у КК 1960 року закріплявся лише вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність особи.
Здавалось би, що з прийняттям КК України 2001 року ситуація кардинально зміниться, адже питанню суб’єкта злочину в цьому акті присвячений цілий розділ –розділ ІV Загальної частини КК, який має назву «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)». У його нормах дається визначення суб’єкта злочину, встановлюються його обов’язкові ознаки, розкривається зміст понять «осудність», «неосудність» та «обмежена осудність», наводяться загальні підходи до оцінки суспільно-небезпечної активності неосудних, а також осіб, які вчинили злочин, будучи обмежено осудними або перебуваючи у стані сп’яніння, визначається вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність у загальних рисах називаються ознаки спеціального суб’єкта.
В КК України 2001 р. вперше як одна з ознак суб’єкта злочину називається фізична особа, тобто людина. Раніше така характеристика суб’єкта прямо у законі не вказувалась, а встановлювалась при тлумаченні змісту окремих кримінально-правових норм. Вказівка у ст. 18 КК на фізичну особу як на суб’єкта злочину заперечує можливість кримінальної відповідальності юридичних осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Ми не будемо вдаватися до аналізу поняття осудності як ознаки суб’єкта злочину, оскільки на серйозному рівні це може бути здійснено лише у спеціальних наукових дослідженнях, які останнім часом почали з’являтися в Україні. Тим більше, на наш погляд, особливості характеру досліджуваного злочину та способів його здійснення, зводять до мінімуму можливість вчинення такого суспільно небезпечного діяння, як підроблення документів, неосудною особою. Необхідною умовою вчинення цього злочину є певний рівень розумового розвитку особи, що як правило, виключає наявність у неї хворобливого стану психіки.
Література:
1. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / Трайнин А.Н. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
