По справах про серійні вбивства, вчинювані в умовах неочевидності, слідство, як правило, спочатку має у своєму розпорядженні незначні відомості про прикмети злочинця. У працівників карного розшуку теж, як правило, немає інформації про осіб, яких можна було б запідозрити в причетності до вчинених убивств, тому пошук злочинця доводиться вести серед вкрай широкого кола осіб. У таких випадках для затримання вбивці може бути використаний так званий метод «виключення» (інколи у літературі називається — «просівання» чи «просіювання»).
Фактичною підставою для виключення конкретної особи з кола перевіряємих є факт виявлення в неї властивостей і ознак, несумісних з достовірно встановленими властивостями й ознаками шуканої особи.
Засобами виключення можуть використовуватися як розходження в класифікаційних ознаках, так й інші розходження фізичних осіб за істотними властивостями. Для виключення можуть бути використані тільки стійкі розходження, тому зміни в однієї і тієї ж самої особи в межах тотожності не можуть виступати суттєвими розходженнями й виключаючими ознаками.
Логічною основою методу виключення є умовно-категоричний силогізм. Так, якщо в результаті обмеження встановлено, що вбивство могли вчинити, тільки або А, або В, або С, а потім причетність А і В виключається, то неминучий висновок, що злочин вчинив С.
Процес виключення виражається за допомогою теорії ймовірності за такою формулою: Р(А) + Р(В) + Р(С) = 1, де Р(А), Р(В), Р(С) є ймовірність настання події.
Якщо ж, Р(А) = 0, Р(В) = 0, то за теорією ймовірності настання протилежної події Р(С) = 1, тобто «С» є шуканою особою.
Значення методу виключення в процесі встановлення злочинця полягає у тому, що за його допомогою можна достовірно встановити шукану особу на основі неповної сукупності ідентифікаційних властивостей.
Достовірний висновок про тотожність із використанням методу виключення, може бути зроблений за умови обов’язкового дотримання таких умов: 1) коло осіб, які перевіряються, повинне бути визначено вичерпно; 2) для виключення особи з кола перевіряємих повинні використовуватися тільки виключаючі ознаки.
Конкретніше сутність методу «виключення» полягає в такому. З урахуванням даних, які містяться в матеріалах справи, а також територіальних і комунікаційних особливостей конкретного регіону, де вчинені вбивства, вирішується питання про межі розгортання й проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій. Таким місцем може бути мікрорайон міста, кілька районів або міст, а іноді й область. За допомогою паспортно-реєстраційних апаратів органів внутрішніх справ складаються списки жителів-чоловіків, які проживають на даній території, у необхідних випадках за узгодженням з місцевими органами влади можна скористатися для цієї мети вже готовими списками виборців. Вони дають уявлення про реальний обсяг майбутньої роботи, у них містяться адреси жителів, їх вік, по них можна виявити самотніх чоловіків і т.ін. Надалі списки служать для контрольної звірки, щоб знати чи всі особи були піддані перевірці.
Як правило, орієнтиром для розшуку злочинця визначається й задається певна сукупність пошукових ознак, які знайшли своє відображення в способах вчинення серії злочинів. Таку інформацію можна отримати в результаті ретельного аналізу результатів оглядів місця події, даних судово-медичної, біологічної й інших експертиз, допиту свідків-очевидців, потерпілих, які залишилися в живих, а також відомостей, отриманих оперативним шляхом.
Важливим при цьому є позитивний досвід роботи з розкриття серійних убивств, а також дані наукових досліджень, особливо розроблених криміналістикою і кримінологією положень про типологічні характеристики осіб, які здійснюють такі злочини.
З метою відбору й виключення запідозрених осіб складається спеціальна схема (таблиця), куди включаються ті або інші параметри з урахуванням наявної інформації про передбачуваного злочинця. Найчастіше за їх основу беруться такі пошукові ознаки: вік осіб, які перевіряються, спосіб життя й зв’язки, окремі поведінкові ознаки (схильність до вчинення зухвалих злочинів або відхилення у статевій сфері, особливості сексуальної поведінки тощо); група крові, наявність судимості, подібність за прикметами одягу, зовнішності (з використанням виготовленого фоторобота); наявність холодної зброї й інших знарядь злочину; наявність автотранспорту або можливості його використання, уміння управляти автомашиною; професія й робочий режим (роз’їзний характер роботи, нічні зміни й т.ін.); факт продажу або дарування кому-небудь предметів, які є жіночими прикрасами; місцезнаходження перевіряємого в період вчинення злочину (можливість знаходження в районах вчинення вбивств у відповідні дні й години).
Очевидно, що сукупність зазначених ознак, які дозволяють провести групову ідентифікацію людей, що відповідають заданим параметрам, по кожному епізоду розслідуваної справи, буде неоднаковою. Після опитування й відбору тих осіб, які найбільш повно відповідають конкретній сукупності пошукових ознак, встановлюється їх причетність до злочину. З цією метою слідчим і оперативним шляхом перевіряють, хто із цих осіб у момент злочину перебував вдома, на роботі або в іншому місці. Ті з них, які мають алібі, виключаються з подальшої перевірки.
Розглядаючи шляхи поліпшення роботи з розкриття серійних убивств, не можна не згадати про необхідність підвищення якості самих перевірок запідозрених як оперативним, так і слідчим шляхом. Як показало вивчення практики, методика перевірки алібі значної кількості запідозрених осіб зводилася часом до відібрання пояснень і проведення бесід з ними. Місцезнаходження особи, яка цікавить слідство, у момент вчинення злочину; факти, які характеризують її й інші питання з’ясовувалися при бесідах з родичами, знайомими запідозрених осіб, а іноді й із самими запідозрюваними вкрай прямолінійно.
Навіть раніше суджені особи, які повинні перебувати під оперативним спостереженням, нерідко перевірялися тільки шляхом їх прямого опитування, бесід з родичами й сусідами. Запідозрені, звичайно, заперечували свою причетність до вчинення злочину, що й фіксувалося в поясненні. В результаті, у цілому ряді випадків злочинці, які потрапили в поле зору міліції, тривалий час залишалися не викритими, тому що вважалося, що вони вже перевірені на причетність до злочину.
З урахуванням викладеного, уявляється важливим, щоб всі особи, запідозрені у вчиненні серійних убивств, проходили більш ретельну перевірку з використанням усіх наявних на озброєнні в органів внутрішніх справ оперативних засобів і методів. При цьому рішення про припинення перевірки тієї або іншої особи повинне прийматися лише тоді, коли повністю встановлена непричетність запідозреного до розслідуваного злочину.
При використанні методу виключення варто мати на увазі, що якщо злочинцеві вдасться пройти цю перевірку, його викриття буде утруднене й може стати лише справою випадку.
Організація роботи з розкриття серійних убивств методом виключення передбачає розробку соціально-психологічного портрета передбачуваного злочинця й складання спеціальної анкети (опитувальника), за якою будуть виявлятися особи, що відповідають заданому типу. Ці документи у вигляді орієнтувань направляються в кожну слідчо-оперативну групу, а також усім співробітникам, які приймають участь у розкритті серійного злочину.
У разі, якщо довго не вдається досягти позитивного результату, то доцільно розширити зону пошуку. Наприклад, після закінчення перевірки осіб, які проживають в одному районі, перейти до перевірки запідозрених у суміжних районах, по всьому місту й т.ін.
|