ВИЗНАЧЕННЯ ЗУСТРІЧНОГО ПОЗОВУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
11.03.2010 22:00
Автор: Ніколенко Людмила Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри господарського, цивільного та трудового права Маріупольського державного гуманітарного університету
Зустрічний позов - один із найважливіших процесуальних засобів відповідача як в захисті від первісного позову, так і в одночасному задоволенні власних вимог до позивача.
Аналіз судової практики показує, що цей засіб вдається реалізувати далеко не у всіх випадках. Немає єдності у питанні про умови прийняття зустрічних позовів і їх подальшої долі, наприклад, при припиненні провадження з первісного позову або залишенні його без розгляду.
Найважливішим є питання про розмежування випадків, коли захист проти первісного позову може здійснюватися як за допомогою зустрічного позову, так і шляхом заперечень проти нього, і випадків, коли він може здійснюватися тільки одним з цих способів, а також у наслідок реалізації кожного з них. З урахуванням нормативного регулювання зустрічного позову в Господарському процесуальному кодексі України (ст. 60) під ним, слід розуміти позов, заявлений відповідачем до прийняття рішення щодо первісного позову для спільного розгляду з останнім і, що містить звернені до господарського суду вимоги або про залік первісної вимоги, або повністю чи в частині що виключає його задоволення, або іншим чином пов'язані з первісним позовом, через що їх сумісний розгляд призведе до швидшого і правильнішого вирішення спору.
Із наведеного визначення випливають як загальні для зустрічного позову й інших позовів в господарському процесі ознаки, так і особливі, властиві тільки зустрічним позовам. Головна із загальних ознак та, що зустрічний позов, як і будь-який інший, направляється до господарського суду для захисту порушених або оспорюваних прав, а також охоронюваних законом інтересів.
У той же час зустрічний позов характеризується певною специфікою, що відрізняє його від інших видів позовів (у тому числі і від первісного). Мова йде про наступне. По-перше, право подання зустрічного позову має не всякий учасник господарського процесу, а лише відповідач за первісним позовом. Подається він до первісного позивача.
По-друге, подання зустрічного позову можливе лише до винесення рішення господарського суду за первісним позовом.
По-третє, зустрічний позов має за мету захист від первісного позову або здійсненням заліку, або шляхом спростування його в частині або повністю, чи розглядом в одному господарському процесі хоча і різних, але взаємопов'язаних вимог.
Відповідач за первісним позовом має у своєму розпорядженні низку процесуальних засобів захисту власних інтересів: заява зустрічного позову, подання заперечень, подання клопотань тощо. Під час розгляду справи він має право самостійно вибирати процесуальні способи захисту своїх прав і законних інтересів. Основні з них при цьому: подання заперечень на позов і заява зустрічних позовних вимог. Кожен з цих процесуальних способів, які має у своєму розпорядженні відповідач (подання заперечень, і заява зустрічного позову) має як свої переваги, так і недоліки. Вибір оптимального способу захисту залежить від тих або інших конкретних правовідносин, пов’язує позивача і відповідача, від того, досягнення яких цілей у межах спору, що виник, ставить перед собою відповідач тощо.
Проте є певні загальні положення, які слід враховувати відповідачеві, якщо він обирає як процесуальний спосіб захисту подання заперечень або заяву зустрічного позову.
По-перше, у господарського суду немає прямого обов'язку давати відповідь за суттю заявлених відповідачем заперечень. Це пов'язано з тим, що суд може відхилити позов, з інших міркувань, ніж ті, які містяться у відповідних запереченнях. По-друге, зустрічний позов має бути заявлений з обов'язковим дотриманням правил, встановлених ст. 54-57 ГПК (у письмовій формі, зі сплатою державного мита і т. ін.). Що стосується заперечень, то вони можуть заявлятися без сплати державного мита як в усній, так і у письмовій формі до набрання рішенням законної сили. По-третє, зустрічний позов може бути поданий тільки в першій інстанції. Заперечення ж проти позову можуть подаватися в будь-якій інстанції, хоча допустимість тих або інших заперечень визначається з урахуванням встановлених законом меж розгляду справи у відповідній інстанції. По-четверте, ст. 22 ГПК дозволяє позивачеві змінити предмет або підстави позову; це положення, природно, розповсюджується і на позивача за зустрічним позовом. Проте, визначившись з предметом і підставами зустрічного позову, його заявник згодом зв'язаний обраними ним предметом і підставами, тоді як, захищаючись від позову за допомогою заперечень, відповідач має право, не відмовляючись від попередніх, наводити все нові і нові заперечення, які можуть бути ніяк не пов'язані між собою, крім того, що всі вони є засобом захисту проти позову. Єдине обмеження полягає лише в проблемі доведення обставин, на які відповідач посилається у своїх запереченнях. У тих випадках, коли нові заперечення висуваються, наприклад, в апеляційній інстанції, відповідач може надавати нові докази на підтвердження обставин, на які він посилається, лише обґрунтувавши неможливість їх подання в першій інстанції з незалежних від нього причин.
Але є обставини, які фактично зумовлюють вибір відповідачем одного з двох вказаних процесуальних способів захисту. Так, у тому випадку, коли відповідач, захищаючись проти позову, посилається не на наявність власного права, а лише на відсутність відповідного права у позивача, способом захисту має бути подання заперечень.
Якщо у відповідача є власне право, ґрунтуючись на якому він просить про присудження в його користь чого-небудь (нерухомого майна, грошових коштів і т. ін.), то належний спосіб захисту при цьому - заява зустрічного позову. Так буває, наприклад, коли відповідач, захищаючись від грошових вимог позивача, подає направлений до заліку позов про стягнення грошових сум із самого позивача. І нарешті, якщо при захисті від позову відповідач посилається на своє право, на підставі якого просить про визнання наявності (або, навпаки, відсутності) між ним і позивачем певних правовідносин, то способом захисту може бути і заява зустрічного позову, і подання заперечень на первісний позов.
Вищезазначене вказує на коло проблем, що виникають у процесі застосування зустрічного позову у господарському судочинстві і які потребують вирішення з метою вдосконалення розгляду справ господарським судом.
Література:
1. Клейн Н. И. Встречный иск в суде и арбитраже. / Н. И. Клейн - М.:Юрид. лит., 1964. - 132 с.
2. Хозяйственное процессуальное право Украины: учебник / Е.И.Харитонова и др. – Х.:Одиссей, 2007. – С.208.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
