ПОШУК ШЛЯХІВ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ОБОВ’ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ
09.04.2010 08:22
Автор: Стеценко Валентина Юріївна, кандидат юридичних наук доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Київського національного університету культури і мистецтв
[Медицинское право]
На часі необхідність запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування. В контексті пошуку шляхів реалізації такого кроку видається доцільно зупинитись на наступних проблемних питаннях адміністративно-правового забезпечення:
- соціально-юридичні передумови необхідності запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування;
- сутність та основні пріоритети державної політики в галузі охорони здоров’я в контексті медичного страхування;
Перше. Чи є на сьогодні в Україні нагальне необхідність у запровадженні на законодавчому рівні обов’язкового медичного страхування? На наше переконання – так, оскільки це об’єктивно необхідно для наступних суб’єктів:
а) громадян України, переважна більшість яких виступає час від часу у якості пацієнтів, оскільки вони за результатами самих різних соціологічних досліджень значною мірою невдоволені доступністю та якістю медичної допомоги;
б) медичних працівників, оскільки у них з’явиться матеріальна зацікавленість якісно виконувати свою роботу, адже більш затребуваний спеціаліст буде отримувати більшу заробітну плату;
в) лікувально-профілактичних установ, так як вони реально отримуватимуть кошти за кожного пролікованого пацієнта і не так страждатимуть від одноканального фінансування, виключно з бюджету;
г) суспільства у цілому, оскільки воно буде сприймати обов’язкове медичне страхування як додатковий аргумент соціального забезпечення та уваги з боку держави;
д) самої держави, оскільки стане більш прозорим механізм фінансування втрат на медицину, стане більш дієвим механізм впливу на лікувально-профілактичні установи, які надають неякісну медичну допомогу тощо.
Друге. Сутність та основні пріоритети державної політики в галузі охорони здоров’я в контексті медичного страхування повинні полягати у пошуках шляхів максимально можливого рівня медичного забезпечення населення при 100 % гарантуванні мінімуму надання медичних послуг. Іншими словами, кожен, хто б не звертався за медичною допомогою, має її отримати в тому об’ємі, який держава через різні механізми, і перш за все обов’язкове медичне страхування, профінансувала.
Варто вказати на певного роду інерційність медичної системи, коли будь-які перетворення у цій царині втілюються у життя не так швидко, як того вимагає час та соціально-економічний характер сучасної держави. Про це явище часто говорять у контексті певної корпоративності та відносної закритості медичної спільноти, ми ж підкреслюємо повільний характер будь-яких організаційно-правових новацій. Не випадково, це дає певні підстави для низки фахівців стверджувати, що вітчизняна медицина носить все ще радянський, нереформований характер.
Вважаємо, що принципами української державної політики в галузі охорони здоров’я в контексті запровадження обов’язкового медичного страхування повинні стати наступні:
- законність, тобто чітке та неухильне виконання приписів законів, які стосуються загальної організації охорони здоров’я та обов’язкового медичного страхування;
- гуманістичність, котра проявляється у людиноцентристській спрямованості реформування вітчизняної медицини. Іншими словами, реформи не заради реформ, а реформи заради забезпечення реалізації прав людини;
- фінансова обумовленість – це чітка залежність пропонованих кроків тим коштам, котрі виділяються у бюджеті на охорону здоров’я. Суспільство повинне вірити державі у справі здійснення реформ. У іншому випадку ми матимемо справу із популізмом, демагогією, черговим проявом недовіри пересічних громадян до втілюваних реформ;
- стадійність, щоб обов’язкове медичне страхування вводилось в практично площину послідовно, крок за кроком. Доцільно, аби план реформ був розроблений на два – три роки. Чому не більше? Це, як і багато інших реформ охорони здоров’я, котрі планувались, але не були втілені у життя, не буде серйозно сприйнято. Чому не менше – це малоймовірно з позицій комплексного характеру модернізації, котра охопить структури як суто медичні, так і тісно з ними пов’язані, проте які не знаходяться у підпорядкування Міністерства охорони здоров’я України.
Таким чином, як видається, Україна потребує суттєвого оновлення організаційно-правового забезпечення медичної діяльності. Ключовим елементом такого оновлення має стати законодавче забезпечення у нашій державі обов’язкового медичного страхування.
e-mail: vusteshenko@bk.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
