Автор: Кравчук Остап Леонідович, молодший сержант міліції, курсант факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ
Ставлення осіб до майна, взаємини між людьми в ракурсі відношення до майна з самого початку зародження людської цивілізації були, є і будуть найважливішими.
Давнє уявлення про власність походило від заволодіння річчю (загарбанням). З цього й випливає процес манципації (лат. mancipatio, від лат. Manus- «рука» і лат. Capio- «беру»), який в римському праві означає акт фіксації переходу права власності від одної особи до другої, при якому відчужувана річ в присутності 5-ох свідків і вагаря передавалась набувальникові при вимовленні визначених словесних форм та виконанні обряду з терезами та мідним злитком.*
Перш ніж розглядати поняття захисту права власності необхідно дослідити різницю (відмінність чи тотожність) між поняттями захист та охорона права власності. Серед науковців існує загальна думка, що різниця все ж таки є, тому поняття «правова охорона» та «правовий захист» є різними за значенням.
Так, на думку Я. М. Шевченка «поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, їх породжуючих (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у випадку їх порушення чи оспорювання, а сааме: захист (охоронні норми)» [14,с.130]. Тобто за юридичною природою «правова охорона» є поняттям ширшим, яке включає в себе «правовий захист », що виступає елементом вищезазначеного поняття.
О.С. Яворська також є прихильником того, що охорона права власності є ширшим поняттям, ніж захист. Охорона здійснюється з допомогою законодавчої визначеності режиму майна, підстав виникнення права власності, недопустимості втручання у майнову сферу власника тощо. Захист - це реакція на факт порушення права. Проте О. С. Яворська зауважує, що на законодавчому рівні ці поняття не завжди послідовно розмежовуються. Наприклад, Закон України «Про захист прав споживачів» повинен мати назву «Про охорону прав споживачів», адже більшість його норм регулятивного характеру і визначають зміст прав споживачів та способи їхньої реалізації, закріплюють вимоги до виробників, продавців, суб'єктів, які виконують роботи, надають послуги споживачам і лише частина норм безпосередньо врегульовують питання захисту прав споживачів у разі їхнього порушення [15, с. 214].
Співвідношення охорони та захисту трактує також З.В. Ромовська: «З точки зору філософських понять загального, особливого, окремого, правова охорона є загальним поняттям, правовий захист - особливим, а примусове повернення речі після закінчення строку договору оренди чи відшкодування моральної шкоди як конкретні способи захисту - поняттям окремим. Взаємозв'язок правової охорони та правового захисту проявляється і у тому, що, захищаючи право конкретної особи, суд тим самим здійснює охоронну функцію щодо суспільного ладу, прав інших осіб, утверджуючи соціальну цінність правозгідної поведінки. Акт судового захисту права чи інтересу конкретної фізичної чи юридичной особи одночасно спрямовується на охорону моральних засад суспільства. Є всі підстави для того, щоб говорити про фактичну охорону особою своїх прав, яка полягає у вчиненні певних, не заборонених законом дій для запобігання порушення права: огородження садиби, закриття будинку на замок, влаштування сигналізації тощо» [8, с. 492].
На думку Л. М. Силенко в юридичній літературі тяжіють до визнання правової охорони більш об'ємним поняттям, ніж правовий захист [9, с. 255].
Проте, аналіз значної кількості нормативно-правових актів, зокрема Законів України «Про власність» [7], «Про захист прав споживачів» [3], «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [4], «Про охорону прав на промислові зразки» [6], «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [5] тощо дає підстави для висновку про те, що законодавець не проводить чіткого розмежування між цими поняттями. Більшість норм вказаних законів носять регулятивний та захисний характер.
Таким чином, охорона права власності - це створення через нормотворчий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, які сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджують вчинення правопорушень у цій сфері. Захист права власності - це сукупність заходів, способів та прийомів, спрямованих на відновлення порушеного цивільного суб'єктивного права самим власником, компетентними державними органами та посадовими особами.
Окремими авторами вживаються терміни «прийоми », «види » захисту. Проте термін «спосіб » захисту, який використаний у статті 16 ЦК України, є найбільш точним [1]. Спосіб захисту - це концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату ( у статті 20 Господарського кодексу України (далі – ГК України) вживаються одночасно терміни «шлях » та «спосіб » захисту) [2].
Що ж до визначень, то кожен науковець цивільно- правовий захист права власності трактує по своєму:
це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника (О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова ) [13., с. 496];
це система засобів, які застосовуються у випадку порушення прав власника і які спрямовані на відновлення та захист майнової сфери власника (О. С. Яворська) [15, с. 215];
це комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваженими на те органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і відновлення порушеного суб'єктивного права власності (Б. В. Старцев, Є. О. Харитонов) [10, с. 338] ;
це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, що застосовують у зв'язку із вчиненим щодо права власності та інших речових прав правопорушенням та спрямованих на віднов¬лення чи захист майнових інтересів володільця цих прав (Р. О. Стефанчук) [11, с. 160];
це встановлені законом матеріально-правові примусові заходи, завдяки яким здійснюється захист відновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав та інтересів (Я. М. Шевченко) [12, с. 365].
Якщо узагальнити зазначені дефініції, то під способами захисту права власності слід розуміти сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані, а також застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.
________________________
* http://ru.wikipedia.org/wiki
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст. 379.
4. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 37. - Ст.307.
5. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. - Ст. 36.
6. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. - Ст. 34.
7. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 20. - Ст.249.
8. Ромовська 3. В. Українське цивільне право. Загальна частина: Академічний курс: Підручник. - 2-ге вид., допов. - К.: Алерта; КНТ; ЦУП, 2009. – 451 с.
9. Силенко Л. М. Цивільне право України: Навчальний посібник. Ч.1. - К.: Алерта, 2004. – 379 с.
10. Старцев Б. В., Харитонов Є.О., Цивільне право України: - Підручник.- Видавництво 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2007. – с. 339
11. Цивільне право України: навч. посібник / За ред. Р. О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004.
12. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), ДВ. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 1.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера , Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002 .
14. Шевченко Я. М. Власник і право власності. - К:: Наук, думка. 1994. – 205 с.
15. Яворська О. С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України: Навчальний посібник - К.: Атіка, 2008.- 255 с.
e-mail: kravchuk.ostap@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
