Одним із важливих критеріїв оцінки стану законності у державі є виконання рішень органів і посадових осіб щодо реалізації юрисдикційних повноважень. Примусове виконання таких рішень покладено на Державну виконавчу службу.
Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України [1]. Своєю діяльністю вона покликана відновлювати порушені права та свободи, забезпечувати невідворотність юридичної відповідальності. Якість примусового виконання рішень висвітлює рівень дієвості механізму правового регулювання. Від неї безпосередньо залежить рівень виховання громадян у дусі поваги до закону, юридична цінність рішень, які приймаються від імені держави. Особливого значення набуває діяльність виконавчої служби з огляду на входження української держави до міжнародних (світових і європейських) організацій.
У Конституції України закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Обов’язковість виконання рішень суду є основною засадою судочинства. Однак досі не забезпечено дієвих механізмів гарантування виконання судових рішень, система організації виконання яких і процесуально-ідеологічно, і організаційно деформована. Невиконання будь-якого рішення підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що ускладнює виконання ними повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Крім завдань із виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державні виконавці своєю діяльністю мають сприяти захистові прав і законних інтересів громадян.
Аналіз реального стану виконання рішень показує, що чинне законодавство (закони України “Про Державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження”) значною мірою вичерпало свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дієвої європейської моделі системи примусового виконання судових рішень, а робота 7000 виконавців протягом майже десяти років не змогла забезпечити гарантування результатів правосуддя [2]. Існуючі недоліки є наслідком застарілого підходу до виконавчого процесу, спробою застосовувати традиційні механізми до сучасної моделі суспільних відносин. Таким чином, налагодження функціонування державної виконавчої служби і організація її діяльності відповідно до сучасних стандартів здійснюється з певними труднощами і потребує поглибленого аналізу наявних проблем та визначення концептуальних напрямів реформування елементів механізму примусового виконання рішень.
За своїм соціальним призначенням система органів державної виконавчої служби покликана забезпечити реальну дію правових норм, санкціонованих або встановлених державою, із застосуванням примусового виконання. Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння реалізації їх процесуальних прав.
Виконавче провадження є відносно самостійним інститутом юридичного процесу, що здійснюється в межах адміністративно-правових відносин, а орган, який його здійснює, – державна виконавча служба – є органом виконавчої влади, спеціально створеним для примусового виконання рішень судів та несудових органів.
Таким чином, резюмуємо: по-перше, система виконання судових рішень є надзвичайно важливою частиною правової інфраструктури, оскільки здатна забезпечити певну стабільність у суспільних відносинах, гарантувати законність та правопорядок.
По-друге, рішення суду чи іншого органу (посадової особи) має реалізовуватися у завершальній його стадії — виконанні, де, власне, й відновлюються порушені права та охоронювані законом інтереси, адже виконанням рішень суду завершується процес захисту прав громадян і юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження, визначеного законом. Виконавче провадження є процесуальною формою, котра гарантує забезпечення примусового виконання рішення суду, реалізацію захищених ним прав учасників судового процесу.
По-третє, аналіз реального стану виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких, відповідно до закону, покладено на державних виконавців, засвідчує необхідність поглибленого дослідження наявних проблем та визначення концептуальних напрямів реформування системи примусового виконання рішень, що мають бути реалізовані терміново.
Література:
1. Закон України “Про державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 36-37, ст. 243.
2. Оніщук М. Державна виконавча служба: на шляху до реформ та ефективності [Електронний ресурс] / М. Оніщук //Дзеркало тижня. - №9(688)8. - 14.03.2008р. – Режим доступу до публікації: http://www.dt.ua/1000/1050/62281/
e-mail: analityka.dvs.2@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
