Author: Дубінчина Ольга Михайлівна, Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого; Ніколайчук Віталій Андрійович, Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого
Поміщення особи на тривалий термін до замкненого з соціального погляду та одностатевого середовища, що обмежує можливості її самореалізації внаслідок застосування режиму, спричиняє виникнення в цієї особи низки важких негативних психічних станів. З метою вирішення цієї проблеми вживають різноманітні організаційно-правові заходи, пріоритетними серед яких є застосування санкцій, альтернативних позбавленню волі та поєднаних з наглядом за засудженими [1]. Серед останніх значний інтерес становить поширене у США та країнах Західної Європи такий вид покарання, як пробація. Пробація передбачає направлення на певний строк засудженого, залишеного на волі, під нагляд чиновника спеціальної служби, якому доручається здійснювати контроль і нагляд за його поведінкою. За загальним правилом, цей захід кримінально-правового впливу не може бути застосований до осіб, які вчинили тяжкі злочини, за які передбачено смертну кару, довічне чи тривале позбавлення волі. Протягом визначеного строку засуджений зобов’язаний дотримуватися низки встановлених судом умов. Найпоширенішими умовами пробації є: 1) участь у виконанні суспільно корисних робіт; 2) невідвідування певних місць; 3) проходження курсу навчання чи лікування; 4) утримання від вживання алкоголю та наркотичних речовин; 5) здійснення регулярних зустрічей із чиновником служби апробації. Разом з тим, на практиці зустрічаються випадки, коли суд покладав на засудженого незвичні обов’язки. Так, один із федеральних судів США, розглянувши справу Спрингера, визнав його винним у грубому порушенні правил дорожнього руху. Призначивши Спрингеру пробацію, суд зобов’язав його здати протягом 30 днів півлітра крові організації Червоного Хреста, вважаючи, що це значно сприятиме перевихованню правопорушника. Якщо засуджений порушує умови пробації, то суд ухвалює одне із таких рішень: 1) продовжує строк пробації у межах встановленого законом максимального строку; 2) покладає на засудженого додаткові обов’язки; 3) скасовує рішення про застосування пробації та призначає інше покарання [2, С. 27-30]. В Україні вже здійснено перші кроки до створення інституту пробації. Так, 20 червня 2008 року Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності провів комітетські слухання, за результатами яких було прийнято рішення про створення робочої групи Комітету з підготовки законопроектів щодо запровадження в Україні служби пробації [1]. Розроблені робочою групою законопроекти вже пройшли реєстрацію у Верховній Раді України. На нашу думку, запровадження пробації можливо і без створення окремої служби, оскільки в Україні діє кримінально-виконавча інспекція, яка повинна виконувати покарання, не пов’язані з позбавленням волі, що закріплено у ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України. Таким чином, введення інституту пробації в Україні стане наступним кроком на шляху приведення чинного законодавства в сфері виконання покарань у відповідність до міжнародних стандартів; сприятиме гуманізації покарання, дозволить більш диференційовано підходити до кожної конкретної справи, реалізовуючи на практиці принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.
Література: 1. В. Лиска. Пробація як альтернатива ув’язненню // Правовий тиждень. – 2009. - № 18-19. - http://www.legalweekly.com.ua. 2. А. Савченко. Пробація та реституція як види кримінального покарання // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. - № 4. – С. 26-35.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
