Зібравши достатньо доказів, які вказують на скоєння злочину конкретною особою, слідчий у відповідності до вимог, які містяться у статті 131 КПК України, виносить мотивовану постанову про притягнення даної особи як обвинуваченого.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого повинна бути мотивованою (ст. 131 КПК). Мотивування процесуального рішення є формою самоконтролю особи за правильністю свого рішення, надає впевненості цьому рішенню.
Деякі процесуалісти вважають, що мотивування рішення про притягнення особи як обвинуваченого повинно закріплятися в обов'язковому приведенню у відповідній постанові доказів, які підтверджують скоєння злочину даною особою. Відсутність в постанові посилання на такі докази, на їх думку, позбавляють постанови вмотивованості [1, с. 56].
Обвинуваченому надано багато можливостей для здійснення в ході розслідування свого права на захист. Він ознайомлюється із формулюванням обвинувачення, йому пояснюється суть останнього, крім цього він може активно брати участь в справі: заявляти клопотання, подавати докази, і т.д. (ст. 142 КПК).
Тому, на нашу думку, повідомлення особі, якими доказами володіє слідчий при притягненні його як обвинуваченого, коли розслідування ще не закінчено, може зашкодити процесу встановлення істини та звести нанівець зусилля слідчого. Знаючи результати розслідування до цього моменту, обвинувачений може прийняти заходи до нейтралізації доказів, а якщо в нього є співучасники, то попередити їх про хід і напрямок розслідування.
Розкриваючи зміст, повноту та обґрунтованість постанови про притягнення особи як обвинуваченого, доцільно зазначити, що у ст. 132 КПК України, зазначено обов’язкові елементи, які повинні бути визначені, а саме: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім’я, по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа; дії, які ставляться обвинуваченому в вину; час та місце вчинення злочину; інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому; стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин [2].
Мотив скоєного діяння також підлягає обов'язковому доказуванню (п.2 ст. 64 КПК України), так як без цього неможливо в повній мірі з’ясувати суб'єктивну сторону злочину.
Тому, на нашу думку, було б доцільно включити мотив і кваліфікуючі ознаки злочину в число обставин, які підлягають обов'язковому описанню в постанові про притягнення як обвинуваченого. Цю пропозицію ми обґрунтовуємо тим, що відповідно норма статті ст. 132 КПК України, яка визначає обов’язкові елементи постанови про притягнення як обвинуваченого, значною мірою підвищила б рівень процесуальних гарантій особи, що обвинувачується.
У відповідності до норм чинного КПК України постанова про притягнення як обвинуваченого складається з трьох частин: вступної, описової і резолютивної.
Постанову про притягнення як обвинуваченого складає слідчий. Як зазначено у ст. 130 КПК України, постанови слідчого і прокурора – це процесуальні документи, якими оформляються їх рішення під час розслідування справи.
У вступній частині постанови зазначаються посада, звання, прізвище та ініціали слідчого, який її виніс.
В описовій частині постанови про притягнення особи як обвинуваченого зазначається прізвище, ім’я, по батькові обвинуваченого, вказівка на злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Доцільно було б, щоб в описовій частині постанови про притягнення як обвинуваченого, після викладення фактичних обставин кожного із злочинів, інкримінованих особі у вину, якщо їх декілька і вони кваліфіковані за різними статтями КК, містився висновок про те, по якій статті (частині, пункту статті) кваліфікується цей злочин [3].
Кваліфікація діяння в описовій частині постанови кожного із декількох діянь після його викладення буде допомагати конкретизації обвинувачення та полегшить обвинуваченому з’ясування того, по якій частині статті КК кваліфікується його діяння. Крім цього, додержання цього правила допоможе слідчому більш точно розібратися з кваліфікацією всіх діянь особи, зменшить число випадків, коли слідчий через неуважність не кваліфікує ті чи інші дії (чи бездіяльність) обвинуваченого.
На нашу думку, варто погодитися із науковцями, які вважають, що викладення фактичних обставин злочину полягає в конкретному описі об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони складу злочину. Ця обставина відіграє важливу роль у забезпеченні обвинувачення гарантій захисту від пред'явленого обвинувачення [4].
Соловйов А.Д., з думкою якого ми погоджуємось, звертав увагу на те, що недостатньо з’ясувати лише спосіб скоєння діяння, який утворює об'єктивну сторону складу злочину, а необхідно також встановити, які дії були скоєні суб'єктом при підготовці до злочину і після скоєння злочину для приховання його слідів [5, с.125].
У резолютивній частині міститься рішення слідчого про притягнення особи як обвинуваченого, зазначається його прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження. Ці відомості зазначаються саме з метою недопущення помилки та виконання завдань кримінального судочинства.
Із врахуванням вимог ст. 65 КК України, у відповідності з яким суд при призначенні покарання повинен враховувати особу винуватого, на наш погляд, доцільно було б доповнити ст. 132 КПК положенням, яке визначало як обов’язковий елемент, що підлягає описанню це інші відомості про особу обвинуваченого.
Підсумовуючи викладене вище, потрібно зазначити, що розкриваючи зміст, повноту та обґрунтованість постанови про притягнення особи як обвинуваченого, необхідно наголосити на такому важливому питанні як вдосконалення положень чинного кримінально-процесуального законодавства щодо процесу складання постанови, а також повноти та обґрунтованості змісту постанови. Саме ця проблема повинна бути висвітлена належним чином у новому КПК України, з метою гідного забезпечення захисту прав та законних інтересів особи, яка притягується як обвинувачений.
Література:
1. Соловьев А. Б. Привлечение в качестве обвиняемого / Соловьев А. Б. – К. : Изд-во МВД, 1989.– 146 с.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року: Офіц. Видання. – К. : Видавничий дім “Ін Юре”, 2006. – 280 с.
3. Савицкий В. М. Гарантии прав на обжалование постановлений следователя / В. М. Савицкий // Советская юстиция.– 1990.– № 24.– С. 20-21.
4. Бірюченський О. Проблеми забезпечення прав особи на захист у кримінальному судочинстві / О. Бірюченський // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 6. – С. 50-55.
5. Соловьев А.Б. Всесторонность полнота и объективность предварительного расследования / Соловьев А. Б. – К. : Из-во МВД, 1989.– 140с.
e-mail: hanna83@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
