АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ
24.02.2007 12:09
Автор: Гладун Зіновій Степанович, кандидат юридичних наук, доцент,завідувач кафедри конституційного, адміністративного і міжнародного права Юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
Важливу роль у здійсненні регулювання відносин у сфері охорони здоров’я населення відіграють органи місцевого самоврядування. Хоча місцеве самоврядування не належить до системи державних органів влади, будучи самостійним видом публічної влади, воно у певних визначених законодавством межах, шляхом делегування їм повноважень органів виконавчої влади, здійснює функції управління і регулювання діяльністю об’єктів комунальної власності. Виступаючи як повноважні органи публічної влади, вони здійснюють керівництво соціально-культурним життям відповідної територіальної громади, здійснюючи організацію і регулювання відносин в тих чи інших сферах життя. Виконавчі органи місцевого самоврядування здійснюють певну регулятивну діяльність, яка відповідно до її змісту набуває характеру або державного регулювання, або місцевого (муніципального) регулювання.
Законодавство наділяє місцеві ради функціями управління, регулювання, забезпечення, організації, контролю тощо. Правовими підставами здійснення органами місцевого самоврядування функцій державного регулювання відносин є, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»[1].
Згідно зі ст. 14 Основ, органи місцевого самоврядування, особливо їх виконавчі органи виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Разом з тим, як це було зазначено вище, вони формують і реалізують місцеву і регіональну політику в межах своїх адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення цією нормою закону органів місцевого самоврядування до органів, що реалізовують державну політику у сфері охорони здоров’я дає підстави зробити висновок, що органи місцевого самоврядування є важливою управлінською ланкою системи охорони здоров’я населення. Саме тому, їх можна назвати органами муніципального управління у сфері охорони здоров’я.
Проект Основ законодавства України про охорону здоров’я містить окрему статтю (ст. 11), яка визначає повноваження органів місцевого самоврядування в сфері охорони здоров’я. Так, зокрема, передбачено, що органи місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я мають такі повноваження:
1) захист прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров’я;
2) здійснення контролю за додержанням законодавства в сфері охорони здоров’я;
3) управління закладами охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності;
4) забезпечення доступності медичного обслуговування на відповідній території;
5) забезпечення подання населенню всіх видів медичної допомоги, вдосконалення мережі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності, пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, формування сільських лікарських дільниць на територіях районів;
6) розроблення цільових програм у сфері охорони здоров’я;
7) реєстрація відповідно до законодавства статутів (положень) закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;
8) забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;
9) сприяння роботі асоціацій, неприбуткових організацій інших громадських організацій, які провадять свою діяльність у сфері охорони здоров’я;
10) вирішення питань щодо надання медичним і фармацевтичним працівникам, які працюють у сільській місцевості, встановлених законодавством пільг;
11) вжиття у разі надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідних заходів для забезпечення врятування життя людей, захисту їх здоров’я, державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій;
12) забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, організація його відпочинку, охорона і оздоровлення довкілля;
13) утворення і забезпечення діяльності закладів для проведення реабілітації інвалідів та осіб, які страждають на психічні розлади, організація навчання, професійної перепідготовки та працевлаштування, утворення спеціальних підприємств, цехів та інших форм організації підприємств для цих груп населення, а також спеціальних установ для невиліковних хворих;
14) регулярне інформування про поширення інфекційних захворювань, які загрожують населенню;
15) здійснення заходів з охорони здоров’я матері, батька та дитини, санітарно-гігієнічна просвіта населення;
16) забезпечення координації діяльності закладів охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності, із закладами охорони здоров’я, що належать до сфери управління інших центральних органів виконавчої влади[2].
Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я виявляються у різних сферах діяльності цих органів. Так, наприклад, при реалізації повноважень з управління комунальною власністю органи муніципального управління приймають рішення про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання закладів охорони здоров’я комунальної форми власності відповідної територіальної громади.
Важливим напрямом діяльності органів муніципального регулювання у сфері охорони здоров’я є фінансування комунальної системи охорони здоров’я. Зокрема, при реалізації повноважень в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері муніципальні органи управління затверджують програми соціально-економічного відповідних адміністративно-територіальних одиниць, затверджують місцевий бюджет, вносять зміни до нього, затверджують звіт про виконання відповідного бюджету. В місцевому бюджеті передбачається також і фінансування діяльності закладів охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності.
Функція муніципального регулювання закладами охорони здоров’я здійснюється виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування. Зокрема, суб’єктами муніципального регулювання є виконавчі комітети сільських, селищних і міських рад, міські, сільські та селищні голови.
Важливим елементом процесу муніципального регулювання є діяльність органів муніципального регулювання, пов’язана з контролем діяльності закладів охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності. Таким чином, зважаючи на широкі повноваження щодо фінансування цих закладів, можливість прямо впливати на їх діяльність шляхом прийняття відповідних рішень з однієї сторони і підпорядкованість загальним тенденціям розвитку сфери охорони здоров’я, державній політиці охорони здоров’я, що формується центральними органами державної влади, органи муніципального управління сферою охорони здоров’я є тією ланкою, що з’єднує державну і комунальну системи охорони здоров’я.
У ході напрацювання документів щодо здійснення адміністративної реформи в Україні, було передбачено здійснити ряд заходів, спрямованих на якісне поліпшення організації публічної влади на місцевому рівні. Передбачалось, що метою цього реформування є оптимізація структури управління на регіональному рівні, прийняття управлінських рішень, максимально наближених до реальних потреб населення, удосконалення механізму взаємодії між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.
До питань, які потребують першочергового законодавчого вирішення для поліпшення процесу муніципального регулювання у сфері охорони здоров’я можна віднести такі:
детальне і чітке розмежування повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я;
визначення переліку функцій місцевого значення, виконання яких є обов’язковим для органів місцевого самоврядування на всій території України;
запровадження механізмів відповідальності місцевих органів влади за свою діяльність, насамперед, перед населенням відповідних територій за стан справ, що стосуються реалізації громадянами права на охорону здоров’я;
виключення можливості дублювання функцій та повноважень, виходячи виключно з меж своєї компетенції, що призводить до безвідповідальності керівників відповідних органів муніципального управління;
узгодження повноважень та функцій щодо надання державних (управлінських) та громадських послуг населенню органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, виходячи з принципу субсидіарності, визначення переліку послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів і на платній основі;
врегулювання правового режиму майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, зокрема закладів охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності, з метою вдосконалення механізму управління цими закладами органами муніципального управління;
розподіл між органами виконавчої влади та органами муніципального управління відповідальності за фінансове забезпечення виконання повноважень із надання послуг населенню.
Після законодавчого врегулювання зазначених питань необхідно поетапно провести практичну роботу щодо закріплення відповідних функцій за органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на всіх рівнях управлінської вертикалі. Це дозволить: спрямувати їх діяльність на забезпечення реалізації прав і свобод громадян у сфері охорони здоров’я; визначити сферу спільної відповідальності виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я, за функціонування яких вони несуть солідарну відповідальність.
Одним із головних завдань нинішнього етапу державотворення є подальша децентралізація системи виконавчої влади та роздержавлення місцевого самоврядування у рамках додержання принципу унітаризму української держави. Досягнення плідної взаємодії та збалансованості обох систем виконавчої влади і місцевого самоврядування, має стати основою для оптимізації функціонування загалом виконавчої влади на місцях, підвищення ролі та відповідальності її органів і посадових осіб за вирішення покладених на них повноважень і функцій, що позитивно вплине на динаміку політичного та соціально-економічного розвитку країни та її регіонів[3].
Реорганізація у сфері здійснення виконавчої влади і муніципального управління та регулювання охорони здоров’я населення дасть можливість поліпшити стан справ у цій сфері на місцевому рівні. Адже, зважаючи на те, що основна кількість закладів охорони здоров’я в Україні перебувають в комунальній власності і, відповідно, управління ними здійснюється муніципальними органами управління, реформування системи муніципального управління є одним з пріоритетних напрямків реформування системи охорони здоров’я загалом.
Література:
1. Збірник постанов Уряду України. – 1996. - № 21. – Ст. 596.
2. www.rada.gov.ua. Законопроект № 3270 від 21 вересня 2004 р. «Про внесення змін і доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров’я».
3. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – С. 556-557.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
