Становлення суду присяжних як судового інституту відбулося саме в Англії, однак завдяки поєднанню англосаксонських і французьких правових звичаїв. Запровадження інституту присяжних в ряді європейських держав відбулося протягом кінця XVIII ст. – першої половини XIX ст. Першою державою, що запропонувала даний інститут стала Франція, де було утворено нову континентальну модель, що мала специфічні риси, які відповідали вимогам континентального права. [1] Час створення суду присяжних не є точно визначеним. Існує версія про заснування суду присяжних засідателів у Франції, де є докази появи подібного органу в 829 р. нашої ери. [2] Більшість із авторів вважають батьківщиною суду присяжних Англію періоду раннього середньовіччя, де у XVIII ст. він набрав своєї класичної форми, особливостями якої є: розподіл складу суду на 2 автономні колегії, наділені різною компетенцією (1 професійний суддя, що вирішує правові питання і міру покарання і 12 присяжних засідателів, яким доручено розгляд питання факту – чи мала місце подія злочину і чи винен у цьому підозрюваний), наявність двох актів правосуддя: вердикту і рішення про покарання, складання списків випадкового відбору тощо. [3] В Україні було запроваджено інститут суду присяжних з прийняттям Конституції, норми якої – ст. 124 й ст. 127 – закріплюють таку безпосередню форму народовладдя, як можливість здійснення правосуддя судом присяжних. Традиційно суд присяжних розглядається як один з найдемократичніших інститутів, перевагами якого є широка колегіальність, менший ризик допущення судової помилки, більша незалежність, гласність, посиленість змагальності, усунення бюрократичного духу. [ 4] Разом з тим, у правовій літературі зустрічаємо й критичні висловлювання щодо суду присяжних. Адже ще в 1895 р. відомий юрист-критик Дейтріх запропонував замінити в Росії присяжних народними засідателями, та вказав на численні недоліки цього суду. Світова юридична практика знає дві моделі суду присяжних – американську та європейську. Перша передбачає, що присяжні засідателі у нарадчій кімнаті самостійно без участі професійного судді вирішують питання факту та виносять вердикт про вину або невинуватість підсудного. Цей вердикт є обов’язковим для судді. Професійний суддя у такому процесі вирішує тільки правові питання і встановлює міру покарання. [5] Друга модель значно відрізняється від першої, оскільки питання права і факту вирішують судді професіонали разом з представниками народу. Перші основи практичної реалізації конституційних положень заклав Закон «Про судоустрій України», прийнятий 7 лютого 2002 року. Законодавцем було визначено відповідний спосіб формування списків присяжних, вимоги до кандидатів у присяжні засідателі, підстави й порядок їх звільнення від виконання обов’язків, гарантії незалежності й недоторканності (ч. 2 ст. 72), умови матеріального забезпечення присяжних (ч. 3 ст. 72). Відповідно до цього закону, в Україні передбачена англо-американська модель суду присяжних. Вона на відміну від європейської моделі, чітко розмежовує повноваження професійного судді і журі присяжних. З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 – VI було добре зрозуміло, що вичерпані можливості запровадження суду присяжних в Україні, оскільки законом передбачено лише, що стосується присяжних: Статтею 50 передбачено: - у ч. 1. Судді, голови судів та їх заступники, судді у відставці, народні засідателі та присяжні мають посвідчення, зразки яких затверджуються Радою суддів України. - у ч. 4. Посвідчення народних засідателів, присяжних підписує голова суду, в якому народний засідатель, присяжний здійснює правосуддя. Ч. 2 Статті 62 передбачає, що за народними засідателями і присяжними на час виконання ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законом. Час виконання народним засідателем чи присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Питанню ролі цього інституту присвячена лише стаття 63 закону, яка так і називається «Присяжні», і передбачає, що присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. [6] Народним засідателям же присвячена Глава 3 Розділ 3 даного закону. На мою думку, введення інституту присяжних на території України є недоцільним оскільки: - це буде значним навантаженням для державного бюджету України, оскільки на даний момент фінансування судової системи «переживає скрутні часи»; - суд присяжних не може забезпечити у повному обсязі справедливий та об'єктивний розгляд кримінальних справ, оскільки порушується принцип рівності прав сторін. - неможливо гарантувати зменшення заангажованості та корупції судових органів. При запровадженні суду присяжних в нашій країні в сучасних умовах потрібно враховувати багато чинників: по-перше, вдосконалення системи фінансування судової системи та створення такої матеріальної бази, що дасть можливість створити дійсно незалежну судову систему та викорінити корупцію з найголовнішого органу, який забезпечує захист прав та свобод людини та громадянина, здійснює захист законних інтересів юридичних осіб, суспільства. По-друге забезпечення правових умов для створення суду присяжних в Україні. По-третє, запровадження даного інституту в національну судову систему можливе лише за умов існування в державі політичної та соціальної рівноваги, а також громадського сприйняття даного інституту.
Література: 1.Тернавська Вікторія Миколаївна. Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект) / автор дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ, 2007р.; 2. Бернем У. Суд присяжних заседателей. – М.: Издательство МНИМП, 1995.–128 с.; 3. Гуценко К.Ф., Головко А.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – ИКД «Зерцало-М», 2001. – 480с.; . Бернем У. Суд присяжних заседателей. – М.: Издательство МНИМП, 1995.–128 с.; 4. Куцин М.М. Суд присяжних: за і проти // Вісник Національного Університету Внутрішніх справ. – 2005. – № 31. – с. 111; 5. Шишкін В.І. судові системи країн світу: Навч. посібник. Кн. 1 – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с. 6. Офіційний вісник України від 30.07.2010 – 2010р.,/№55/1/, стор. 7, стаття 1900, код акту 52172/2010
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
