ДО ПИТАННЯ ПРО ПОНЯТТЯ ДРІБНОГО ПОБУТОВОГО ПРАВОЧИНУ
08.02.2011 21:14
Author: Мястковецький Віталій Дмитрович, студент юридичного факультету Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Поняття дрібного побутового правочину на законодавчому рівні визначено у п.1 ч.1 ст. 31 ЦК України. Згідно з цією нормою, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість [1, с. 10]. Однак на сьогодні не має однозначного тлумачення зазначеного поняття, чим і викликає труднощі при визначенні оціночної вартості цього правочину. Головна особливість цього правочину те, що його мають право вчиняти навіть малолітні особи (особи, яким не виповнилося 14 років), тобто особи з частковою цивільною дієздатністю. Але ці правочини мають право вчиняти також особи з неповною, обмеженою та повною цивільними дієздатностями. «Побут» є смисловою основою поняття дрібний побутовий правочин. Враховуючи це, варто з’ясувати, яке смислове навантаження несе в собі «побут». Майже у всіх людей «побут» викликає асоціацію на кшталт повсякденного, чогось звичайного, що не викликає здивування. «Повсякденне» для кожної людини може бути різним. Це залежить від сфери інтересів людини, від її професії, від її способу життя тощо. Але, що стосується дрібного побутового правочину, то це поняття повинне охоплювати усе, що є спільним у «побутовій, повсякденній діяльності» кожної людини. Саме це охоплюється ст. 31 ЦК України. Вважаємо, що це може включати в себе задоволення повсякденних потреб. Це можуть бути потреби у їжі, у задоволенні духовних потреб, інформаційних потреб тощо, оскільки кожна людина щодня потребує їжі для підтримання нормального рівня життєдіяльності та здоров’я, багато людей купують собі один або декілька разів на тиждень газету, журнал для задоволення своїх інформаційних, духовних потреб, купівля канцтоварів тощо. Це саме можна назвати побутом. Враховуючи те, що людина спокійно дозволяє собі укладати правочини для задоволення своїх побутових потреб, приклади яких наведені вище або інші подібні цим правочини, ці правочини варто назвати дрібними побутовими, оскільки вони для людини повсякденні, звичайні, не викликають здивування. Також, у більшості випадків, ці правочини для людини мають невисоку вартість. Дуже схожа ситуація у російському цивільному законодавстві. Російське цивільне законодавство також розрізняє декілька видів дієздатності в залежності від віку і стану здоров’я (полная, неполная, частичная, ограниченная, недееспособность), виділяє поняття «мелкая бытовая сделка» і наділяє правом укладати такі правочини осіб з повною, неповною, частковою, обмеженою дієздатністю. Наприклад: 1) п.4 ч.2 ст. 26 ЦК РФ передбачає право осіб з неповною дієздатністю (вік від 14 до 18 років) укладати дрібні побутові правочини; 2) п.1 ч.2 ст. 28 ЦК РФ наділяє правом малолітніх осіб з частковою дієздатністю, тобто осіб від 6 до 14 років, укладати дрібні побутові правочини; 3) ч.1 ст. 30 ЦК РФ передбачає право осіб з обмеженою дієздатністю (особи з обмеженою дієздатністю визнаються судом) укладати дрібні побутові правочини [2, с. 79]. Конкретні розміри дрібного побутового правочину не наведені у ЦК РФ. Тобто, з вищенаведеного можна зробити висновок, що у російському цивільному законодавстві багато спільних рис з українським стосовно дрібного побутового правочину. На нашу думку, даючи визначення поняттю дрібного побутового правочину, в нинішніх умовах варто звертати увагу на мінімальний споживчий бюджет і прожитковий мінімум, що закріплені на законодавчому рівні. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [3]. Також ця стаття визначає різні соціальні та демографічні групи населення: діти віком до 6 років, діти віком від 6 до 18 років, працездатних осіб, непрацездатних осіб [3]. Варто звернути увагу на те, що ст. 2 цього ж закону говорить, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а це поняття часто зустрічається у статтях ЦК України. Також важливі особливості прожиткового мінімуму висвітлені у ч. 2, ч. 3 ст. 3 цього ж закону. Норми цієї статті розподіляють продукти харчування та непродовольчі товари, враховуючи особливості потреб людини різних вікових, соціальних і демографічних груп населення [3]. Таким чином, для визначення поняття дрібного побутового правочину необхідно враховувати рівень прожиткового мінімуму, оскільки: а) прожитковий мінімум застосовується для визначення розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян; б) застосовується для визначення мінімальних розмірів потреб громадян різних вікових, соціальних і демографічних груп населення громадян; в) на його основі встановлюються мінімальні набори продовольчих, непродовольчих товарів і різні набори послуг тощо. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет», Мінімальний споживчий бюджет – це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини [4]. Цей самий набір товарів і послуг включається у споживчий кошик, який зазначений у ст. 2 цього ж закону. Перелік товарів і послуг зазначається у ст. 3 цього ж закону, а саме: продукти харчування (м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, масло тваринне та ін.), предмети санітарії, гігієни, культтовари, витрати на культурно-освітні заходи, витрати на побутові послуги, транспорт, зв'язок та ін. [4]. Як ми бачимо, багато товарів споживчого кошику можна придбати шляхом укладання дрібного побутового правочину. Також особливістю дрібного побутового правочину є те, що його можна укласти в усній формі. На нашу думку, це дуже визначна особливість. В більшості випадків правочини в усній формі мають невисоку для кожної сторони вартість. Законом визначена межа між правочинами, які можуть укладатися в усній формі, та правочинами, які мають укладатися в більшості випадків в письмовій формі, а саме у ст. 206 ЦК України та ст. 208 ЦК України. В п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України зазначено, межу між усною та письмовою формами правочинів між фізичними особами у розмірі двадцять і більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян [1, с. 49]. На нашу думку, у більшості випадків правочини у розмірі менше за двадцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян є дрібними побутовими. Однак це правило теж має виключення, цим виключенням є те, що недотримання простої письмової форми правочину не є підставою для його недійсності. З цим можна погодитись, оскільки якщо одна сторона укладає правочин не вимагаючи від іншої сторони укласти правочин в письмовій формі, то сторони не передбачають серйозних збитків у разі небажаних наслідків, пов’язаних з цим правочином, а тому, такий правочин вони прирівнюють до дрібного побутового, оскільки сторони уклали його в усній формі, не бажаючи обрати просту письмову. Ще одним підтвердженням тому може бути ч.1 ст. 221 ЦК України, яка передбачає, що правочин, який укладено малолітньою особою за межами її дієздатності і на який не подано претензій законними представниками малолітньої особи, вважається схваленим, тобто дійсним [1, с. 52]. Тобто, такий правочин прирівнюється до дрібного побутового. Головною умовою для таких правочинів є відсутність обов’язкового нотаріального посвідчення та умови обов’язкової державної реєстрації. На нашу думку, не може бути дрібним побутовим правочином той, який повинен бути обов’язково посвідчений нотаріусом або з умовою державної реєстрації, оскільки такі правочини повинні бути укладені особою з повною цивільною дієздатністю або за згодою законних представників, які наділені повною цивільною дієздатністю. Отже, з вищенаведеного можна дійти висновку, що дрібний побутовий правочин має такі ознаки: 1) цей правочин направлений на задоволення побутових потреб; 2) цей правочин повинен відповідати фізичному, духовному чи соціальному розвитку особи; 3) цей правочин стосується предмета, який має невисоку вартість; 4) відсутність обов’язкової умови нотаріального посвідчення та умови обов’язкової державної реєстрації. Тобто, дрібним побутовим є правочин, на який законом надано право особам з повною, неповною, частковою, обмеженою дієздатністю самостійно їх укладати без згоди законних представників.
Література: 1. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.на 25 серпня 2010 року (Відповідає офіц.текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 260 с. 2. Постатейный комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации / Гуев А. Н. – 3-е изд., доп. и перераб. – М.: Инфа – М., 2003 – 972 с. 3. Закон Україн «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV//Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. - №38. - ст. 348. 4. Закон Україн «Про мінімальний споживчий бюджет» від 03.07.1991 №1284-XII//Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. - №42. - ст. 553.
e-mail: mwvitas@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
