Усім практикуючим адвокатам рано чи пізно доводиться зустрітись з проблемою отримання необхідної інформації, без якої просто неможливо належно представляти інтереси клієнта. Таким чином, в пригоді стає право адвоката збирати відомості, запитувати і отримувати документи іншими словами - право на здійснення адвокатського запиту[4]. Саме за допомогою запиту адвокат отримує фактичні дані, які часто слугують доказом значущих для справи обставин, обґрунтовують обрану клієнтом правову позицію чи спростовують аргументи протилежної сторони. Крім того, право на запит є однією із гарантій реалізації функцій адвокатської діяльності. Прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» покликане спростити здійснення права на звернення громадян, зокрема і права на здійснення адвокатського запиту, а норми даного законодавчого акту спрямовані на регламентацію основних процесуальних положень порядку оформлення, подання, розгляду та відповіді на запит. Теоретичні та практичні проблеми реалізації права адвоката на запит в Україні знаходять своє відображення у наукових роботах провідних правознавців(Я.Зейкана, В.Авер’янова, В.Кісіля) та широко обговорюються в середовищі юристів-практиків. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника надати публічні дані, що знаходиться у його володінні[1]. Розпорядниками інформації виступають суб’єкти владних повноважень, юридичні особи, що фінансуються з державного бюджету, в окремих випадках суб’єкти господарювання. Офіційним документом, який регламентує право адвоката на отримання необхідних відомостей, поряд із наведеним законом, є Указу Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», який передбачає обов'язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в судових справах[2]. До прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації»(надалі - Закон) нормативно-правова база держави містила ряд прогалин пов’язаних із здійсненням права на інформацію, зокрема щодо форми, порядку, строків відповіді на звернення, об’єктивної сторони порушення права на інформацію, а поняття «запиту на інформацію» взагалі не передбачалось законодавством, що часто створювало проблеми у адвокатській практиці[4]. Суттєвим прогресом у забезпеченні реалізації права на звернення є встановлення Законом обов’язку розпорядника інформації саме надати відомості, які вимагаються запитом(п.3, ст.10 Закону), в той час як донедавна власник інформації був зобов’язаний лише сприяти адвокату під час збору даних. Іншим важливим моментом законодавчого регулювання є регламентування строку реагування розпорядника на запит суб’єкта звернення, зокрема Закон надає п’ять робочих днів, а в окремих випадках 48 годин, для відповіді на інформаційний запит(ст.20 Закону). Крім того, Закон обмежує способи ухилення від відповіді на адвокатський запит, оскільки встановлено вичерпний перелік підстав відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію(ст.22), визначає органи, які здійснюють контроль за діяльністю розпорядників(ст.17), передбачає способи оскарження їх дій(ст.23). Таким чином, тепер незаконною стане відмова відповіді на адвокатський запит у зв'язку з відсутністю технічної можливості виготовити копії необхідних документів, відтягування відповіді через формальні причини, тощо[3]. У разі відмови у задоволення запиту на інформацію повинно бути задокументовано мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови, прізвище та посаду розпорядника[5]. Перш ніж характеризувати відповідальність за порушення права на звернення, варто зазначити, що проаналізована автором юридична практика не містить жодного прикладу притягнення особи до відповідальності за відмову надання інформації чи інші порушення права адвоката на запит. Тим не менше, Закон декларує невідворотність відповідальності за ненадання чи несвоєчасне надання інформації на запит, безпідставну відмову від надання інформації, необґрунтоване віднесення інформації до даних з обмеженим доступом, а ст.212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить конкретні санкції за порушення права на інформацію. Щодо кримінальної відповідальності, то склад злочину «Втручання в діяльність захисника чи представника особи» включений у Кримінальний кодекс України. На наш погляд, прийнятий Закон містить і низку прогалин, зокрема не встановлено конкретний перелік відомостей на які поширюється режим інформації з обмеженим доступом, ряд колізій із ЗУ «Про захист персональних даних» щодо захисту особистої інформації, групу суперечливих норм про реєстрацію документів розпорядника інформації. Важливо, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» стосуються лише окремих категорій власників інформації, а відповідні норми не поширюються на фізичних осіб чи юридичних осіб приватного права(окрім тих, що займають становище природної монополії на ринку або фінансуються із державного бюджету)[5]. Враховуючи вищенаведене, для належної реалізації права адвоката збирати відомості, запитувати та отримувати відповіді, в ряді випадків, доцільно, щоб адвокатський запит на отримання інформації містив не лише посилання на ЗУ «Про адвокатуру», Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», Кримінальний Кодекс чи Кодекс України про адміністративні правопорушення, а й на відповідні статті ЗУ «Про доступ до публічної інформації», адже саме цей документ регламентує вихідні процесуальні моменти здійснення права на звернення. Кожен адвокат сам налагоджує способи набуття інформації та документів, необхідних для захисту прав клієнта у суді. Кожен має свою стратегію та усталену практику використання інструменту запиту й не всім вдається реалізувати право на запит однаково ефективно[3], проте саме норми ЗУ «Про доступ до публічної інформації» повиненні сприяти правникам збору відомостей, доказів та документів необхідних для задоволення правових інтересів клієнта у кожній конкретній справі.
Література: 1. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року//Відомості Верховної Ради України. – 2011. - №2. 2. Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30.09.1999 року//Офіційний вісник України. – 1999. - №39. 3. Право адвоката на запит[Електронний ресурс]/Бігун С., Ніколайчук О. Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/article/1360. 4. Адвокатський запит: теорія і практика[Електронний ресурс]/ Струк А. Режим доступу: http://www.flexp.com.ua/library/article/191. 5. Верховна Рада прийняла закон про доступ до публічної інформації [Електронний ресурс]/ Будний С. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-415865.html.
e-mail: Mayka_MB@i.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
