ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРЕХОПЛЕННЯ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
24.02.2007 16:35
Author: Сулацький Денис Володимирович, старший оперуповноважений оперативно-пошукового відділу карного розшуку при ГУМВС України в Донецькій області
[Law of intellectual ownership and his defence. Informative law]
Відсутність в Україні нормативно-правових актів, які б надали можливість правоохоронним органам законно й ефективно взаємодіяти з операторами та провайдерами телекомунікацій щодо зняття інформації з каналів зв’язку (перехоплення телекомунікацій) у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, викликає безсумнівний інтерес до вивчення законодавства і практики Європейського Союзу (далі – ЄС) в даній сфері.
З метою уніфікації національних правових норм, що регламентують перехоплення телекомунікацій, забезпечення оптимального балансу між дотриманням права осіб на недоторканість їхнього приватного життя та наданням європейським правоохоронним органам можливості результативно виконувати свої обов'язки щодо попередження й розслідування злочинів в умовах глобалізації інформаційно-телекомунікаційних технологій державами-членами ЄС був розроблений проект ENFOPOL.
Реалізація цього загальноєвропейського плану передбачає комплекс правових, організаційних та технічних заходів. Основоположними нормативними документами, що направлені на забезпечення законного (санкціонованого законом) доступу правоохоронних органів до телекомунікацій та впровадження проекту ENFOPOL, є Резолюції Ради ЄС:
- від 17 січня 1995 року № 96/C 329/01 “Про законне перехоплення телекомунікацій” [1];
- від 20 червня 2001 року № 9194/01 “Про оперативні запити правоохоронних органів стосовно громадських телекомунікаційних мереж та послуг” [2].
Резолюція № 96/C 329/01 містить стислий перелік потреб “компетентних органів” щодо технічної реалізації санкціонованого законом перехоплення в сучасних телекомунікаційних системах, які підпорядковуються національному законодавству та повинні тлумачитися згідно із відповідною національною політикою [1].
Необхідно відмітити, що одним з головних завдань цього першого загальноєвропейського документу відносно перехоплення телекомунікацій було забезпечення платформи для обговорень із постачальниками телекомунікаційних послуг можливих заходів (оперативних запитів) правоохоронних органів, а не накладання на них правових зобов'язань. Це, безсумнівно, є дуже прогресивним демократичним кроком.
У 2001 році, після майже дворічного обговорення, Радою ЄС було схвалено Резолюцію № 9194/01, яка:
- підтверджує потребу дотримуватися права осіб на таємницю при вживанні заходів щодо перехоплення телекомунікацій;
- об'являє, що законний доступ до цих телекомунікацій є життєво важливим для розкриття серйозних злочинів та переслідування злочинців;
- вказує на вплив новітніх телекомунікаційних технологій на законне перехоплення;
- спрямована на забезпечення державами-членами ЄС належного врахування оперативних запитів правоохоронних органів;
- спирається на триваючу роботу правоохоронних органів з метою співробітництва із представниками телекомунікаційної індустрії при обговоренні оперативних запитів та засобів їх задоволення;
- закріплює можливість перехоплення всіх видів повідомлень, що передаються всіма видами сучасних телекомунікаційних мереж без винятку, включаючи комп'ютерні дані (звичайні або шифровані), фіксовану та рухому (мобільну) телефонію, супутникові системи зв'язку тощо [2].
Слід зазначити, що Резолюція № 9194/01 не містить рекомендацій відносно технічних вимог чи рішень перехвату телекомунікацій, а є лише викладом настанов для обговорень з технічних питань, необхідних для імплементації.
На нашу думку, положення розглянутих Резолюцій, не суперечать міжнародно-правовим актам про захист прав і основних свобод людини [3, ст.12; 4, ст.8], в повній мірі відповідають дійсним стандартам Європейського суду з прав людини [5]. Їх необхідно впроваджувати в законодавство України, що дозволить правоохоронним органам ефективно й адекватно протидіяти злочинності та іншим сучасним загрозам, знизить ймовірність зловживань з боку “силових” структур при здійснюванні негласного доступу до особистої кореспонденції.
Список використаних джерел:
1. Council Resolution of 17 January 1995 on the lawful interception of telecommunications № 96/C 329/01. – Council of European Union. // Official Journal of the European Union. 04.11.1996. № С 329. P. 1 – 6.
2. Council Resolution of 20 Jane 2001 on law enforcement operational needs with respect to public telecommunication networks and services № 9194/01. ENFOPOL 55. – Council of European Union.
3. Universal Declaration of Human Rights. Adopted and proclaimed by General Assembly of the United Nations resolution 217 A (III) of 10 December 1948. // http://www.unhchr.ch/udhr/lang/eng.pdf
4. Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (European Convention on Human Rights). Adopted under the auspices of the Council of Europe in 4 November 1950. // http://www.refuge.ge/files/1950-ECHR.pdf
5. David Murgio. Telephone Tapping in International Law and Seven European Countries. – The Helsinki Foundation for Human Rights. Warsaw. Poland. 1996.
e-mail: adjunct@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
